ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Тернопільської області знаходиться справа № 1/Б-294 про банкрутство ВАТ "Тернопільське об'єднання "Текстерно".

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 10.10.2003 р. за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого включено грошові вимоги ДПІ у м. Тернополі, які забезпечені заставою майна боржника, у сумі 3 286 489,77 грн., що становлять заборгованість за обслуговування іноземного кредиту.

30.07.2004 р. ДПІ у м. Тернополі звернулася до суду із заявою про збільшення кредиторських вимог, які забезпечені заставою майна боржника, на суму 5 391 067,71 доларів США.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 27.03.2008 р. відхилено грошові вимоги ДПІ в м. Тернополі до боржника на суму 5 391 067,71 доларів США, які забезпечені заставою.

Тернопільська ОДПІ, як правонаступник ДПІ у м. Тернополі, не погоджуючись з винесеним судовим рішенням, звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Тернопільської області від 27.03.2008 р. та прийняти нове рішення, яким включити до реєстру вимог кредиторів прострочену заборгованість перед Державним бюджетом України в сумі 5 391 067,71 доларів США, як вимоги забезпечені заставою.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,  звертаючись з заявою про збільшення грошових вимог до боржника на суму 5 391 067,71 доларів США, які забезпечені заставою, ДПІ у м. Тернополі посилалася на те, що у боржника існує прострочена заборгованість перед Державним бюджетом України по платежах іноземному кредитору та платі за надання гарантії, належні до сплати до кінця дії кредитної угоди №01/05-176 від 10.03.1998 р., за іноземним кредитом, отриманим боржником в рамках американської програми PL – 480 під гарантію Кабінету Міністрів України.

Відхиляючи вказані грошові вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що  кредитор з вимогами щодо збільшення грошових вимог до боржника на суму 5 391 067,71 доларів США у встановлений Законом про банкрутство строк до суду не звернувся. При цьому, суд керувався ст. 14 Закону про банкрутство.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, а у разі заявлення їх після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлення взагалі, такі вимоги не розглядаються і вважаються погашеними.

Втім, згідно з ч. 6 ст. 14 Закону про банкрутство розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Отже, за Законом про банкрутство кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, є привілейованими.  Тобто, на такі грошові вимоги не розповсюджується  присічний тридцятиденний строк, передбачений ст. 14 Закону про банкрутство.

Таким чином, незалежно від закінчення встановленого ст. 14 Закону про банкрутство строку на заявлення вимог до боржника, заставний кредитор вправі у будь-який час звернутися до суду з заявою про грошові вимоги, що забезпечені заставою майна боржника, та такі вимоги підлягають включенню судом до реєстру вимог кредиторів, якщо вони до цього часу не були включені розпорядником майна за даними обліку боржника.

Відтак, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не врахував приписи ч. 6 ст. 14 Закону про банкрутство та дійшов помилкового висновку щодо неможливості включення суми збільшених грошових вимог, що забезпечені заставою майна боржника, до реєстру вимог кредиторів.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо суті грошових вимог наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлена сума у розмірі 5 391 067,71 доларів США складається з плати за надання гарантії та платежів іноземному кредитору, які в свою чергу складаються з основного боргу (суми кредиту) та відсотків.

Відповідно до ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника.

Отже, з моменту публікації вказаного оголошення строк виконання зобов'язань боржника, що виникли до порушення справи про банкрутство, є таким, що фактично настав.

Відтак, зобов'язання боржника з повернення суми кредиту є такими, що настали.

Однак, відповідно до умов кредитної угоди №01/05-176 від 10.03.1998 р. відсотки та плата за надання гарантії нараховуються на суму непогашеної заборгованості, тобто підлягають сплаті за час фактичного користування кредитом та  надання гарантії.

У зв'язку з чим, нарахування кредитором відсотків за користування кредитом та плати за надання гарантії строком до 2022 р. не може бути визнано обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Враховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам чинного законодавства, тому вона підлягає скасуванню, а справа в частині розгляду заяви кредитора про збільшення грошових вимог до боржника –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене та розглянути справу у відповідній частині з дотриманням приписів чинного законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 11, 14, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Тернопільської ОДПІ задовольнити частково.

2.          Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 27.03.2008 р. у справі № 1/Б-294 скасувати.

3.          Справу № 1/Б-294 в частині розгляду заяви ДПІ в м. Тернополі від 30.07.2004 р.  про збільшення грошових вимог до боржника передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий                                                                           Б.М. Поляков

           Судді                                                                                   В.М. Коваленко

                                                                                                          А.О. Заріцька