ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" листопада 2006 р. | 15:30 | Справа № 7/584/06 |
м. Миколаїв
За позовом: Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 54001, м.Миколаїв, вул. Нікольська, 46, під. 2 до відповідача: Відкрите акціонерне товариство “Будинок торгівлі “Південний Буг”, 54008, м.Миколаїв, пр-т.Леніна, 259 про: стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 44019,92 грн. |
Суддя Семенчук Н.О.
При секретарі судового засідання Дзюбі Ю.Ф.
Представники:
Від позивача | Васильченко О.В., дов. № 01-11/34 від 17.01.2006 р. |
Від відповідача | Кузовлев В.В., дов № 1077 від 29.11.2004р. Фоменко І.В., дов № 360 від 13.03.2006р. |
СУТЬ СПОРУ: Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Будинок торгівлі “Південний Буг” штрафних санкцій в сумі 44019,92 грн. за нестворені у 2005р. робочі місця для інвалідів.
Відповідач надав заперечення та додаткові заперечення в яких зазначив, що протягом 2005 року на підприємстві працювало 14 інвалідів, в підтвердження вказує на акт перевірки від 29.09.2006 року про результати перевірки фактично працевлаштованих інвалідів у 2005 році. Зазначає, що доводи позивача, що певна частина працюючих інвалідів не відпрацювали в 2005 році повні 12 місяців не є підставою для застосування до підприємства штрафу передбаченого нормами статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
У відповідності до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 07.11.2006 року оголошувалась перерва.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд –
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 44019,92 грн. штрафних санкцій за нестворені у 2005 році робочі місця для працевлаштування інвалідів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 зі змінами та доповненнями, внесених постановою КМУ від 10.01.02р. № 19 (далі - Положення), відповідач повинен був створити робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, що складає у даному випадку 18 місць і ввести їх в дію шляхом працевлаштування на них інвалідів.
За даними наданого відповідачем "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" (форма 10-П1) на підприємстві працювало 12 інвалідів (а.с. 5).
Позивач вказує, що 29.09.2006 року було проведено перевірку ВАТ “Будинок торгівлі “Південний Буг” за результатами якої встановлено, що протягом 2005 року середньооблікова чисельність інвалідів на підприємстві становила 6 чоловік, та що відповідач не виконав встановлений Законом норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і не створив 12 таких робочих місць.
Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст. 18. Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року № 875-XII працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року № 875-XII (в редакції чинній по 01.01.2006 року) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року № 875-XII (в редакції чинній по 01.01.2006 року) підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок саме по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 1 Положення визначено, що робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Згідно п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п.5).
Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що підприємство вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII обов’язки, у тому випадку, коли підприємством були надані або докази проведення атестації робочого місця для працевлаштування інваліда у встановленому законом порядку, або докази того, що необхідна кількість робочих місць була створена і введена в дію шляхом працевлаштування на них відповідної кількості інвалідів.
Згідно "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" (форма 10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу, осіб на підприємстві відповідача у 2005 році складала 453 особи.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (в редакції чинній по 01.01.2006р.) норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача у 2005 році повинен складати 18 осіб, фактично на підприємстві у 2005 році працювало 14 інвалідів, що підтверджується актом перевірки від 29.09.2006 року “Про результати перевірки фактично працевлаштованих інвалідів у 2005 році” Відкритого акціонерного товариства “Будинок торгівлі “Південний Буг” (а.с. 10) та не заперечується представником позивача в судовому засіданні.
Таким чином відповідач не виконав встановлений Законом норматив і не створив 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів.
Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2005 році складала 4251,66 грн.
Штрафні санкції, згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1767, сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Позивачем зазначено, що на момент звернення до суду відповідачем сплачено 7000,00 грн.
Відповідач в підтвердження часткової сплати штрафних санкцій надав платіжне доручення № 16790 від 30.05.2006 року на суму 7000,00 грн.
Отже, сума штрафних санкцій яка підлягає стягненню з відповідача становить 10006,64 грн. (4251,66 х 4-7000) = 10006,64 грн.
Посилання позивача на середньооблікову чисельність інвалідів як на підставу застосування штрафних санкцій є помилковим, оскільки відповідальність підприємства настає лише у випадку не зайняття інвалідом робочого місця і не пов’язується з тривалістю його роботи на підприємстві.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме щодо стягнення штрафних санкцій в розмірі 10006,64 грн., в іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 150, 160-163, 167, 254 КАСУ господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Будинок торгівлі “Південний Буг” (54008, м.Миколаїв, пр-т. Леніна, 259, р/р 26008932, МОД АППБ “Аваль”, МФО 326182, ЄДРПОУ 02770535) на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46 під. № 2; Одержувач: Держбюджет Центрального району 50070000, код ЄДРПОУ 23626096, МФО 826013, р/р 31214230500006 Банк одержувача: УДК у Миколаївській області, Призначення платежу *;101;-; код платника; платежі до Фонду інвалідів за нестворені робочі місця за 2005р.) 10006,64 грн. штрафних санкцій.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя | Н.О.Семенчук |