ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25.10.06р. | Справа № А31/252-06 |
За позовом | Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ |
до відповідача | Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Дружба-Казначеєвка”, с. Казначеєвка, Магдалинівський р-н, Дніпропетровської області |
про | стягнення штрафних санкцій |
Судді Мороз В.Ф. При секретарі: Телегей Н.І. |
Представники:
Від позивача | Іващенко С.Г., дов. від 11.01.06 р. |
Від відповідача | Вдовіна Л.М., дов. від 04.09.06 р. |
СУТЬ СПОРУ:
Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 21 507,68 грн. штрафних санкцій, в обґрунтування вимог посилаючись на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідно до якої, якщо кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то підприємства сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що ним у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р., поданому до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було невірно визначено середньо облікову кількість штатних працівників облікового складу у кількості 312 чоловік. Згідно уточненого звіту середньо облікова чисельність штатних працівників облікового складу складає 204, з урахуванням такої кількості відповідачем виконано норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд, -
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до звіту відповідача „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік”, поданому до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів:
- Середньооблікова чисельність працюючих чоловік на підприємстві склала 312 осіб;
- Фонд оплати праці – 1677 600,00 грн.
- Чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві –12 осіб;
- Середньооблікова чисельність штатних працівників-інвалідів - 8 осіб;
Позивачем, на підставі ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі середньорічної заробітної плати на даному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом в розмірі 21 507,68 грн., виходячи з 4 робочих місць, фактично незайнятих інвалідами у звітному періоді, згідно доданого до матеріалів справи розрахунку.
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ), з урахуванням внесених змін (надалі також - Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Ст. 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до статті 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Також відповідно до п.10 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затв. постановою КМ України від 3 травня 1995 р. N 314 (надалі - Положення) працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. При цьому місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації.
Наведеною ж ст.18 Закону на підприємства, які використовують працю інвалідів, лише покладено обов’язок створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Обов’язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п.11 Положення), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Положення сприяє працевлаштуванню інвалідів.
Враховуючи вищезазначене, у підприємства виникає обов’язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону, чи у разі звернення інваліда самостійно.
Як вбачається з матеріалів справи, у тому числі, звітів про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках, та інформації Магдалинівського районного центру зайнятості, відповідач інформував протягом 2005 р. центр зайнятості про потребу в інвалідах. При цьому відповідачем у 2005 р. було працевлаштовано 1 особу з обмеженими фізичними можливостями та відповідач не відмовляв у працевлаштуванні інвалідів. Протилежне позивачем не підтверджено.
За таких обставин на відповідача покладається відповідальність у вигляді сплати штрафу за умови, коли інваліди не працюють на підприємстві у необхідній кількості не з його вини.
Враховуючи викладене суд не знаходить достатніх підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд:
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається у тому ж порядку протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.Ф. Мороз