Дата документу: 20.07.2012

Справа № 2-677/11

Номер провадження 2/818/162/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2012 року                      м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., при секретарі Корягіній Ю.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання, в обґрунтування якого зазначив наступне.

В квартирі АДРЕСА_1, дід позивача ОСОБА_7 був зареєстрований та постійно мешкав з 07.12.1966року по день смерті - 27.09.2010року.

04.03.1998року ОСОБА_7 склав заповіт на позивача ОСОБА_3, який засвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_8, за №390.

Наприкінці 30-31 серпня 2010року позивачу, від його дідуся, стало відомо, що між ним та ОСОБА_4 07.09.2006року було укладено договір довічного утримання, копію якого дід передав позивачу для ознайомлення.

Позивач зазначає, що в період часу з 2006 по 2010р. ОСОБА_4 його діду не надавала матеріальної допомоги, яку повинна була надавати. Щомісячна матеріальна допомога у розмірі 100,00грн., згідно п.2.3 Договору, діду потрібна не була, так як він у достатньому розмірі отримував пенсію (приблизно 1 500,00грн.).

Позивач зазначає, що на час укладання договору - 07.09.2006 року, дідусь за станом здоров'я не розумів та не усвідомолював правове значення та наслідки його укладання. У діда не було іншого житла та не було підстав для укладання зазначенного договору довічного утримання з особою, яка взагалі була громадянкою іншої держави, де постійно мешкала.

07.09.2006 року він міг тільки під впливом омани з боку відповідача, не розуміючи та не усвідомлюючи значення своїх дій, всупуреч своїм особистим інтересам укласти договір довічного утримання.

Крім того, позивач наполягає на тому, що договір довічного утримання не відповідав та не міг за жодних обставин відповідати інтересам ОСОБА_7, не міг відповідати його волевиявленню, зазначений договір він сам ніколи не читав, його зі змістом договору ніхто не ознайомлював до серпня 2010 року.

З медичних документів вбачається, що ОСОБА_7 на час укладання договору 07.09.2006року, хворів церебральним кардіо та атеросклерозом ІІІ ступеню з сіндромом МЄС, ішемічною хворобою серця, у 2003 році переніс операцію на серці. З 1996 року періодично втрачав свідомість, мало місце значне зниження пам"яті, дісціркуляторна енцелофапатія ІІІ ступеню та інше.

У відповідності до частини 1 статті 225 ЦК України, угода, яку дієздатна фізична особа уклала під час, коли не усвідомлювало значення своїх дій та не мало можливості керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цієї особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, права та інтереси яких порушені.

Всі ці обставини, на думку позивача, свідчать про безпосереднє порушення прав та інтересів померлого ОСОБА_7, а також - про порушення його особистих прав та інтересів як спадкоємця.

Таким чином позивач просить суд визнання договір довічного утримання від 07.09.2006 року недійсним внаслідок того, що він був укладений особою, що не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати на 07.09.2006 року.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просять задовольнити їх, на підставах викладених у позові.

Відповідач та її представник заперечують проти задоволення позовним вимог, просять суд відмовити у задоволенні позову. Відповідч ОСОБА_4 пояснила, що укладення договору довічного утримання було з волі померлого ОСОБА_7, який проживав з її матір'ю та якому вона надавала не тільки матеріальну допомогу.

Представник третьої особи проти позову заперечувала, зазначила, що нотаріусом в повному обсязі були виконані всі вимоги чинного законодавства щодо посвідчення таких угод. ОСОБА_7 нотаріусом були роз'яснені всі положення діючого законодавства, які регулюють відносини сторін за цим договором, а саме: момент виникнення у набувача права власності на майно, обов'язки набувача за договором, а також той факт, що відчужувач залишається проживати в квартирі довічно, тощо. Крім того, нотаріусом була перевірена дієздатність ОСОБА_7, яка не викликала жодного сумніву. Також йому було запропоновано укласти інші угоди стосовно спірної квартири, але він наполягав передати своє майно у власність ОСОБА_4 на умовах договору довічного утримання, про що свідчить особистий підпис на примірнику договору, який знаходиться в матеріалах нотаріальної справи.

Вислухав пояснення сторін, пояснення свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 07.09.2006року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було укладено договір довічного утримання, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, зареєстровано у реєстрі за №2733.

Згідно цього договору, ОСОБА_7 передав у власність належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_10, а останній зобов'язався надавати відчужувачу матеріальне забезпечення довічно.

30.09.2010року ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть І-ЖС № 187104 виданого Запорізьким міським відділом РАЦС Головного управління юстиції у Запорізькій області 30.09.2010року, актовий запис № 6206.

Позивачем заперечується дійсність вищеназванного договору, з причин недотримання при його укладенні форми нотаріального посвідчення, яка була передбачена статтями 34,36 Закону України «Про нотаріат»від 02.09.93 року № 3425-Х11, якими був визначений перелік видів нотаріальних дій, що вчиняються приватними нотаріусами. Згідно із п.5 ст.36 цього Закону приватні нотаріуси були позбавлені повноважень щодо посвідчення договорів довічного утримання. Таким чином, приватний нотаріус ОСОБА_5 діяв без законних повноважень та не мав права посвідчувати укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 договір довічного утримання.

Між тим, суд не може погодитись із вищеназваною думкою, оскільки 23.08.1998 року Указом Президента України № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» приватним нотаріусам було надано право посвідчувати факти, що мають юридичне значення, та всі інші нотаріальні дії, які вчиняються державними нотаріусами, за винятком видачі свідоцтва про право на спадщину та вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції України і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Вищеназваний Указ Президента не був визнаний неконституційним і діяв до 26.03.2009 року.

Таким чином, суд вважає, що приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 при посвідченні договору довічного утримання , укладеного 07.09.2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, діяв на підставі діючого на час його укладення законодавства.

Крім того, відповідно до ст.44 Закону України «Про нотаріат», нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом,якщо кожна із сторін однаково розуміє значення,умови правочину та його правові наслідки,про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Згідно наданих у судовому засіданні пояснень представника нотаріуса, яка і посвідчила оспорюваний договір, вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 мали намір укласти саме договір довічного утримання, вона роз'яснила ОСОБА_7 наслідки укладення такого договору.

Згідно положення ст. 774 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання /догляду/ одна сторона /відчуджувач/ передає другій стороні /набувачеві/ у власність житловий будинок, квартиру або їхню частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та /або/ доглядом довічно.

Відповідно до ст.755 ЦК України, договір довічного утримання /догляду/ може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача. Договір довічного утримання /догляду/ припиняється зі смертю відчужувача.

Враховуючи те, що відчужувач ОСОБА_7 помер, то цей договір був припинений 30.09.2010року, чинним цивільним законодавством України та іншим будь-яким законом не передбачений порядок та підстави визнання договору довічного утримання недійсним, який припинений зі смертю відчужувача, а тому суд вважає позов безпідставним і таким, що не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволені позову суд також враховує, що відповідно ст.748 ЦК України набувач (в даному випадку відповідач) стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу, тобто відповідно до ч.4 цієї статті право власності у набувача виникає з моменту державної реєстрації договору, договір зареєстровано 07.09.2006 року, а тому права та законні інтереси позивача, як спадкоємця ОСОБА_7, цим договором не зачіпаються та не порушені, так, як він не був власником цієї квартири.

За ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також вона має істотне значення. Пунктом 20 цієї постанови зазначається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Пункт 21 вище зазначеної постанови говорить, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Такий правочин визнається недійсним внаслідок відсутності волі самого учасника на вчинення правочину. У пункті 23 постанови зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло, загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі, або вчинено не на таких умовах.

Щодо посилань позивача на неналежне виконання договору, то вони мають значення для розгляду спору щодо неналежного виконання зобов'язання за договором, яке може бути підставою для розірвання договору, а не визнання правочину недійсним і лише в тих випадках, коли із такою заявою звернувся до суду відчужувач. Наслідком визнання правочину недійсним не може бути його розірвання, оскільки це суперечить одне одному.

Таким чином, при укладенні вищевказаного договору дотримані всі вимоги щодо форми правочину: він укладений з дотриманням вимог ст.ст.205, 209, 210 ЦК України: у письмовій формі, нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні позивачем та його представником не доведено, що на момент укладення договору довічного утримання між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у 2006 році існували обставини, щодо яких помилилася сторона правочину; наявність умислу у відповідача навмисного введення ОСОБА_7 в оману щодо обставин, які впливали на вчинення даного правочину, так і самого факту обману не доведено. Не наведено жодних доказів того, що мало місце насильство та відсутність волі ОСОБА_7 на вчинення даного правочину. Не підтверджено позивачем також і те, що даний правочин вчинено під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, за відсутності яких правочин не було б вчинено взагалі.

Позивач посилається на ст. 1261 ЦК України, оскільки вважає себе спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_7, який являвся його дідом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Дія договору довічного утримання була припинена у зв'язку із смертю ОСОБА_7 Всі умови договору набули чинності, у тому числі, і розпорядження спірним майном.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Позивачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Навпаки, у судовому засіданні було доведено, що померлий ОСОБА_7 виявив бажання укласти договір довічного утримання з ОСОБА_4 за своєю волею та розумів значення своїх дій, що також підтверджено показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 Зазначені свідки, це люди з якими спілкувався ОСОБА_7 та які пояснили, що сам ОСОБА_7 виявив бажання передати свою квартиру ОСОБА_14, про що їм розповідав сам, ще до укладання договору.

Встановлено, що ОСОБА_7 хворів рядом захворювань, що також підтверджено актом первинної посмертної судово-психіатричної експертизи від 21.03.2012року, однак згідно висновку якої винести кінцеве експертне рішення на період підписання договору довічного утримання 07.09.2006року не виявилося можливим.

Отже, за таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач та його представник не довели свого позову, що є їх обов'язком, відповідно до засад змагальності сторін, встановлених статтею 10 ЦПК України, при цьому суд створив всі умови для змагальності сторін, роз'яснюючи сторонам права і обов'язки.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 744, 745, 746, 755 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 209, 212-215 суд ,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання –залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення було виготовлено 25.07.2012року.

Суддя                                                              І.А.Крамаренко