Справа № 2-3730/11

Справа №2/422/1653/2012р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2012 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.                                 при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: позивача – ОСОБА_1, представника позивача –ОСОБА_2, представника відповідача (ОСОБА_3 міської ради)–ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 міської ради, ОСОБА_6 районної у місті ОСОБА_3 ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору –ОСОБА_3 державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, про визнання права власності на Ѕ частку домоволодіння, визнання права власності на ј та ј часток домоволодіння в порядку спадкування за законом,-

встановив:

Позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_5, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 міської ради, ОСОБА_6 районної у місті ОСОБА_3 ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору –ОСОБА_3 державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, про визнання права власності на Ѕ частку домоволодіння, визнання права власності на ј та ј часток домоволодіння в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона зареєструвала шлюб 13 листопада 1971 року з ОСОБА_8, про що було зроблено актовий запис за № 2281 ОСОБА_6 Будинком Щастя м. Дніпропетровська. Далі, заявник зазначає, що вона з ОСОБА_8, за власні кошти та спільним трудом збудували домоволодіння №29а по вул. Щорса в м/р Таромське в м. Дніпропетровську, на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку на підставі особистої власності від 09 листопада 1981року. 13 квітня 1997 року ОСОБА_8 помер, і після його смерті відкрилась спадщина на Ѕ частину вищевказаного домоволодіння. Спадкоємцями першої черги за законом на спадщину після смерті ОСОБА_8 є: ОСОБА_1 (дружина) та ОСОБА_5 (син), тобто позивачі по даній справі. Далі, позивач ОСОБА_1, зазначає, що завчасно звернулася до Другої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а позивач ОСОБА_5 не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак вважає себе спадкоємцем, прийнявшим спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем та був прописаний разом із останнім в домоволодінні №29а по вул. Щорса в м/р Таромське в м. Дніпропетровську. Таким чином, позивачі вважають, що кожний із спадкоємців має право на Ѕ частину спадщини, із розрахунку Ѕ :2=1/4 частина домоволодіння. Позивачі також вказують, що вони з 13 квітня 1997року постійно проживають в вищевказаному домоволодінні, іншого житла не мають і визнати право власності за кожним можуть тільки в судовому порядку. У зв’язку з чим, позивачі звернулися до суду та просять суд визнати право власності, а саме: за позивачем, ОСОБА_1, на Ѕ частину домоволодіння №29а по вул. Щорса в м/р Таромське в м.Дніпропетровську, а також визнати право власності на ј частини вищевказаного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_8, померлого 13.04.1997р., та визнати право власності на ј частини вищевказаного домоволодіння за ОСОБА_5, в порядку спадкування за законом після смерті його батька, ОСОБА_8, померлого 13.04.1997р.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити по мотивам, що викладені у позовній заяві.

Позивач ОСОБА_5 у судове засідання не з’явився, надавши суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій також просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволені позовних вимог з огляду на їх безпідставність і необґрунтованість, та відсутність спору між сторонами.

Представник відповідача ОСОБА_6 районної у місті ОСОБА_3 рада, в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, як такого, що не ґрунтується на законі, в судових дебатах участі не приймала, оскільки у засідання з цього приводу не з’явилась, надавши суду клопотання, в якому пояснила, що знаходиться на лікарняному. Враховуючи ту обставину, що безпосередньо пояснення по суті спору такою особою, що бере участь у справі, були надані під час розгляду справи по суті, доказів перебування на лікарняному суду не представлено, суд вважає за можливе завершити розгляд справи та ухвалити судове рішення з-за відсутності представника такої сторони по справі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Другої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори у судове засідання не з’явився, надав суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за його відсутності та винести рішення відповідно до чинного законодавства.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7, у судове засідання не з’явилася, надала суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за її відсутності, з позовними вимогами згодна, просить визнати право власності на домоволодіння №29а по вул. Щорса, в м/р Таромське в м. Дніпропетровську за позивачами.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Так, судом встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку на підставі особистої власності житлової площі не більше 60 кв.м. від 09 листопада 1981року була виділена ОСОБА_8 земельна ділянка загальною площею 710 кв.м.(а.с.12).

Як вбачається із матеріалів справи, 13.04.1997 року ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01 червня 1997р. серії 1-КИ № 133660, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Виконкому Кіровської районної ради м. Дніпропетровська, актовий запис в Книзі реєстрації смерті № 1314 (а.с.8).

Судом також встановлено, що 08.12.2010р. за результатом проведення технічної інвентаризації вказаного домоволодіння уповноваженими особами Комунального підприємства «ОСОБА_3 міжміське бюро технічної інвентаризації»ОСОБА_3 обласної ради було виготовлено технічний паспорт на спірний об’єкт нерухомого майна, що розташоване у м. Дніпропетровську по вул. Щорса, 29а. Відповідно до змісту вказаного технічного паспорту при проведенні технічної інвентаризації вказаного домоволодіння було встановлено наявність таких самовільно переобладнаних та побудованих об’єктів, як: другий поверх домоволодіння А-2 (рік 1984), в житловому будинку 2 поверх, а-1 –прибудова (рік побудови 1991), Г-сарай (рік побудови 1991), Д –лазня (рік побудови 1988) (а.с. 14,20).

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень і перехідних положень Цивільного кодексу України у редакції від 16.01.2003р. (чинний з 01.01.2004р.), він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. З огляду на період часу, в який було здійснено самовільне будівництво вказаних об’єктів нерухомого майна, момент відкриття спадщини, суд застосовує законодавство, що було чинне на момент виникнення таких спірних правовідносин, зокрема норми Цивільного Кодексу УРСР у ред. 1963 року.

За правилами ст. 105 ЦК УРСР у ред. 1963 року громадянин, який збудував жилий будинок, здійснив його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво. Тобто, нормами ЦК УРСР (1963 року), що був чинним на момент здійснення самовільного будівництва, було передбачено, що громадяни, які збудували жилі будинки, господарські і побутові будівлі та споруди без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту не набувають права власності на самочинне будівництво, а мають право володіти та користуватися цими будівлями і не вправі розпоряджатися ними. При цьому, нормами Цивільного Кодексу УРСР від 18 липня 1963 року питання визнання права власності на самочинне будівництво у судовому порядку врегульовано не було, адже на час виникнення спірних правовідносин існував інший порядок визнання права власності на самочинне будівництво.

За вказаних вимог чинного на той час матеріального закону, не підлягає задоволенню вимога щодо визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1\2 частку такого майна, як за одним із подружжя, що набув таке майно під час шлюбу.

Окрім цього, за загальним правилом, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (п. 7 постанови ПВС України 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування").

Як вбачається з матеріалів справи, за життя спадкодавця право власності на самовільно переобладнане нерухоме майно за ОСОБА_8, зареєстровано не було, а тому такі об’єкти самовільно побудованого нерухомого майна не можуть входити до спадкової маси, оскільки у спадкодавця право власності на таке майно не виникло. Позовних вимог про визнання права власності на будівельні матеріали чи обладнання, що використані при здійсненні самочинного будівництва, не заявлялось.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Право визначення підстав і предмета позову належить позивачеві ( ст.ст. 3, 10, 31 ЦПК України). Судом у встановленому порядку було роз’яснено позивачу право на зміну підстави та предмету позову. Позовних вимог щодо визнання права власності на будівельні матеріали позивачем не заявлялось.

Таким чином, не підлягає задоволенню вимога щодо визнання за позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 А права власності на 1\4 частку такого майна за кожним, як за спадкоємцями за законом.

Окрім цього, згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Отже, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_6 районної у м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_3 міської ради, позивачі не надали суду доказів, яким чином та які їх права, свободи чи інтереси з питання, що є предметом даного спору в суді, порушені, невизнані або оспорюванні відповідачами, адже, як встановлено судом, позивачі з питань, що є предметом позову, до ОСОБА_3 міської ради або ОСОБА_6 районної у м. Дніпропетровську ради не зверталися, як наслідок між позивачами та відповідачами відсутній предмет спору, а звернення позивачів з позовом до вказаних органів місцевого самоврядування є передчасним.

З огляду на викладені обставини, зокрема, що до складу спірного домоволодіння входить самочинно побудований об’єкт нерухомого майна, який не охоплюється складом спадщини, між позивачами та відповідачами відсутній предмет спору, та враховуючи вказані вимоги матеріального закону, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачами права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

На підставі викладеного, керуючись п.4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., ст.ст. 2, 10, 11, 57-60, 88, 130, 174, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВирішиВ:

В задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 міської ради, ОСОБА_6 районної у місті ОСОБА_3 ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3 державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, про визнання права власності на Ѕ частку домоволодіння, визнання права власності на ј та ј часток домоволодіння в порядку спадкування за законом –відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Мовчан Д.В.