Справа № 2-1495/2011 Провадження № 22-ц/0290/2814/2012Головуючий в суді першої інстанції:Татауров І.М.
Категорія: 45 Доповідач: Марчук В. С.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.10.2012 м. Вінниця
колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого: Марчук В.С.
Суддів: Пащенко Л.В., Колоса С.С.
При секретарі: Сніжко О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Староміського районного суду м. Вінниця від 2.08.2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - виконавчого комітету Вінницької міської ради, про визнання права власності на частину житлового будинку та визнання права на забудову чужої земельної ділянки (суперфіцію)
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернувся у Староміський районний суд м. Вінниця з позовом до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - виконавчого комітету Вінницької міської ради, про визнання права власності на частину житлового будинку. Далі він збільшив позовні вимоги та просив визнати за ним право на забудову чужої земельної ділянки (суперфіцію).
Староміський районний суд м. Вінниця своїм рішенням від 2 серпня 2012 року позов задовольнив та вирішив: визнати за ОСОБА_3 право на забудову земельної ділянки (суперфіцій),належної на праві власності ОСОБА_2, на якій зведено прибудову А-2 до будинку АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_3 право власності на 67/100 частки будинку АДРЕСА_2 , а саме: квартиру №2, що складається з приміщень кімнати 2-5 площею 15, 0 кв.м та прибудови А-2 площею 46,0 кв.м., до складу якої входять: кімната 2-4 площею18,9 кв.м, кухня 2-3 площею 15,9 кв.м, коридор 2-1 площею5,4 кв.м, санвузол 2-2 площею5,8 кв.м, ганок; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1820 грн., з яких 1700 грн.судовий збір, а 120 грн.- витрати на інформаційно-технічне забезпечення.
ОСОБА_2 не погодилася з рішенням суду першої інстанції, оскаржила його, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи та недоведеності обставин, які суд вважав встановленими. Просить скасувати дане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у позові.
Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв`язку з наступним.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Вінницької міської ради депутатів трудящих від 8.12 1959 року ОСОБА_4 було відведено земельну ділянку АДРЕСА_2 під індивідуально житлове будівництво (а/с68-71).
Подружжя ОСОБА_4 - ОСОБА_3 та ОСОБА_7, збудувавши на вказаній земельній ділянці житловий будинок №86 разом з господарськими спорудами, стало його власниками відповідно до свідоцтва про право власності на будівлі, виданого Вінницьким міським житловим управлінням 18.08.1970 року за №6251 (а/с98).
Відповідно до договору довічного утримання від 11.06.2003 року, який зареєстрований у ВООБТІ 17.07.2003 року, зазначений житловий будинок АДРЕСА_2 разом з господарськими будівлями перейшов у власність ОСОБА_2 (а/с 98-99).
Згідно Державного акту серії ВН №87228, виданого 25.12.2003 року, на підставі договору дарування ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0773 га, на якій розташований вказаний житловий будинок з господарськими будівлями (а/с 100).
ОСОБА_4 був дідом, а ОСОБА_7 бабою позивача та батьком і матір`ю відповідачки. Позивач у зазначеному будинку проживає з часу свого народження - з 1971 року, оскільки на той час там проживали його батьки і їм для проживання дід з бабою виділили з 1970 року кімнату 1-5 та прибудову А-1.
З 1993 року ОСОБА_3 там проживає зі своєю сім`єю.
У тому ж 1993 році відповідачка, перебуваючи уже у другому шлюбі, отримала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, на чотирьох членів сім`ї, серед яких був і позивач, і переїхала разом з вітчимом позивача та сином від цього шлюбу на постійне місце проживання у зазначену квартиру.
У будинку залишилися проживати дід з бабою - ОСОБА_4, ОСОБА_7 та сім`я ОСОБА_3
У 2006 році помер дід, а у 2010 році - баба.
На початку 2000-х років будинок став потребувати ремонту, тому у період з 2004 по 2007 роки відбулося вказане будівництво: відремонтовано стару будівлю, знесено прибудову А-1, на її місці збудовано прибудову А-2 яка складається з двох кімнат (2-4, 2-5), кухні 2-3, ванни 1-2, коридора та ганку і вигрібної ями. До цих новобудов підключені електропостачання, газ, вода і там проживає сім`я позивач, проте ОСОБА_2 не визнає права ОСОБА_3 на вказане житло.
Не визнаючи права власності позивача на будь яку частину у майні, придбаному за рахунок спільної праці, відповідачка визнала ті обставини, що будівництво здійснювалося родиною, до якої відноситься і позивач, (а/с 95-96).
Відповідно до ч.1 ст 413 ЦК України, власник земельної ділянки має право надати її у користування іншій особі для будівництва, зокрема, житлових будівель (суперфіцій).Таке право виникає внаслідок договору.
На правильну думку суду, такий договір відбувся між сторонами: власником земельної ділянки ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_3 Про це свідчать ті факти, що у 2000 році ОСОБА_3, відмовився від своєї частки у квартирі АДРЕСА_1 і у тому ж 2000 році розпочалася перебудова спірного житлового будинку; що добудована прибудова А-2 з окремим ходом, як окрема квартира, у якій з часу побудови проживала і проживає сім`я позивача; що відповідачка не ставила питання про знесення прибудови, а також не узаконила її на своє ім`я відповідно до вимог ст.331 ЦК України.
Даний договір мав усну форму виходячи зі ст.639 ЦК України., письмова форма не передбачена законом та домовленістю сторін.
Отримавши дозвіл на переобладнання старого житлового будинку з добудовою житлової площі, необхідної для проживання своєї сім`ї, позивач здійснив зазначене будівництво. Про це свідчать ті ж факти: у 2000 році ОСОБА_3, відмовився від своєї частки у квартирі АДРЕСА_1 і у тому ж 2000 році розпочалася перебудова спірного житлового будинку; добудована прибудова А-2 з окремим ходом, як окрема квартира і у ній з часу побудови проживала, і проживає сім`я позивача; відповідачка не ставила питання про знесення прибудови, а також не узаконила її на своє ім`я відповідно до вимог ст.331 ЦК України.
Отже, суд правомірно задовольнив вимогу позивача про визнання права на забудову чужої земельної ділянки.
Щодо того, що відповідачка доглядала своїх батьків, то це відповідає правилам договору довічного утримання (ст.744 ЦК України). Даним договором охоплені, існуючі на час його укладення, будівлі (а/с98) і за те, що ОСОБА_2 отримала їх у власність, вона була зобов`язана доглянути батьків.Прибудова А-2 , відповідно до висновку №1167 судової будівельно-технічної експертизи, збудована у 2004 році і не входить в масу майна згідно договору довічного утримання (а/с 229).
Відповідно до положення ч.2 ст.415 ЦК України, землекористувач має право власності на будівлі, споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Факт проведення будівництва ОСОБА_3 за власні кошти оспорюваної ним частини житлового будинку та капітального ремонту старого будинку, де проживали дід з бабою, підтверджений показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_12
Те, що ця частина складає саме 67/100 частки всього будинку, визначено висновком №1167 судової будівельно-технічної експертизи (а/с229).
Отже, рішення суду щодо задоволення вимоги позивача про визнання за ним права власності на зазначену частину будинку, теж правомірне і відповідає встановленим обставинам.
Посилання суду на Закон України «Про власність», зокрема на його ст.17 та на норми ст. ст.355, 375 ЦК України, теж не є порушенням норм матеріального права, тому, що Закон України «Про власність» втратив чинність лише у 2007 році згідно із Законом України №997-V від 27 квітня 2007 року, а як видно з пояснень позивача та робочого проекту водопостачання (а/с120-121), ремонтні роботи розпочалися ще у 2000 році і закінчилися у 2007 році, коли уже діяв ЦК України 2004 року.
Позивач же поселився у спірному будинку з часу свого народження - з 1971 року та проживає там і на даний час, як член сім`ї відповідачки та покійних діда з бабою, що визнає відповідачка та підтверджується довідкамина а/с 10-12 і нічим не спростовано.
Щодо звертання апелянта до ст. 376 ЦК України, воно безпідставне, виходячи з правил суперфіцію.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, є справедливим, що відповідає загальним засадам цивільного судочинства, передбаченим ст.3 ЦК України, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - відхилити, оскільки вона не спростовує рішення суду.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307,308. 313-315,317. 319 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Староміського районного суду м. Вінниця від 2 серпня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та з цього ж моменту може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуюча: /підпис/
Судді: /підписи/ З оригіналом вірно: