ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2012 р. Справа № 82554/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Каралюса В.М.,

суддів: Гулида Р.М., Улицького В.З.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,-

В С Т А Н О В И В:

28.09.2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області (далі - УПФУ), в якому просить визнати поважними причини пропуску строку і поновити право звернення до суду з 01.01.2008 року; визнати неправомірними дії відповідача, зобов'язати його призначити недораховану, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу та забезпечити її виплату, у повному обсязі, за 2008-2009 роки та 2010 рік.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2011 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за період з 01.01.2008 року по 27.03.2010 року відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до УПФУ про визнання неправомірними дій УПФУ щодо нарахування державної соціальної допомоги дітям війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2008 року по 27.03.2010 року залишено без розгляду.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2011 року позовну заяву ОСОБА_1 до УПФу про визнання неправомірними дій щодо нарахування державної допомоги дітям війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 28.03.2010 року по 31.12.2010 року та зобов'язання вчинення певних дій задоволено. Визнано дії УПФУ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1, як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 28.03.2010 року по 31.12.2010 року неправомірними. Зобов'язано УПФУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1, як дитині війни, підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 28.03.2010 року по 31.12.2010 року з урахуванням проведених виплат.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, УПФУ подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджується Верховною радою України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, тому будь-яких порушень законодавства з боку відповідача не вбачається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних міркувань.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин мав право на підвищення виплачуваної йому УПФУ пенсії за віком.

Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 28.03.2010 року по 31.12.2010 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необгрунтованими.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2011 року у справі № 2а-2871/10 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.М. Каралюс

суддя Р.М. Гулид

суддя В.З. Улицький