ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 5011-72/5956-2012 10.07.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікос"
до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
про визнання договору недійсним
Суддя Бондарчук В.В.
Представники:
від позивача: Сидорчук В.В.
від відповідача: Колянчук А.І.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікос" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання пункту 4.3 іпотечного договору № 1Д 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р. укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікос»недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 4.3 іпотечного договору №1Д 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р. не відповідає абзацу 2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.05.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
24.05.2012 р. через загальний відділ діловодства представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог, в яких просить визнати іпотечний договір №1Д 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р. укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікос»недійсним з моменту його укладення. В обґрунтування поданої заяви, позивач зазначає, що спірний іпотечний договір укладено з порушенням вимог ч.4 ст. 3, ч.2 ст.7, п.2 ч.1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку». Так, іпотечний договір не був спрямований на забезпечення дійсного зобов'язання, тому що на момент його укладення не було укладено кредитного договору, який встановлює конкретно визначені зобов'язання сторін з надання та повернення кредиту. Крім того, пункт 4.3 іпотечного договору №1Д 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р. не відповідає абзацу 2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку».
Розглянувши подану позивачем заяву, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв'язку з чим приймає її до розгляду.
У судовому засіданні 24.05.2012 р. судом оголошувалась перерва до 15.06.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України.
30.05.2012 р. через загальний відділ діловодства представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що положення п.4.3. договору іпотеки не суперечать положенням чинного законодавства та викладені на основі волевиявлення та погодження його умов за взаємною згодою.
15.06.2012 р. через загальний відділ діловодства представник відповідача подав відзив на заяву про зміну позовних вимог, в якому проти позову заперечив та зазначив, що відповідачем було виконано свої зобов'язання за кредитним договором, передано кошти в обсязі та на умовах передбачених договором, що підтверджується ухвалою Господарського суду Черкаської області від 02.09.2010 р., якою банк визнано кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Пласт Трейдінг»на суму 14 456 194,35 грн. А в заяві розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Пласт Трейдінг»вбачається, що останнє отримало два транші кредиту на загальну суму 14 000 000,00 грн.
У судовому засіданні 15.06.2012 р. та 26.06.2012 р. судом оголошувалась перерва відповідно до 26.06.2012 р. та 10.07.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України.
10.07.2012 р. через загальний відділ діловодства представник позивача подав пояснення по справі.
У даному судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
У судовому засіданні 10.07.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
12.06.2007 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПластТрейдінг»укладено генеральний договір № 895/09.2-057 про здійснення кредитування, умовами якого передбачено, що відповідач зобов'язується передати позичальнику грошові кошти у гривнях в межах загального ліміту, що дорівнює 14 000 000,00 грн., на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплатити проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, але, у будь-якому разі, не менше 16 процентів річних у гривнях, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначених тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в додаткових угодах до цього договору, та є його невід'ємною частиною.
Найменування Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», згідно рішення загальних зборів акціонерів, оформлених протоколом №1 від 09.03.2010 р. та 14.06.2010 р. зареєстровано зміни держаним реєстратором.
Додатковою угодою №1 до генерального договору № 895/09.2-057 про здійснення кредитування від 12.06.2007 р. сторони погодили, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (транші), зі сплатою 16 % річних та комісії, в розмірі та в порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку-1 до цього договору, що є невід'ємною складовою частиною цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 6 200 000,00 грн., із зазначеним у договорі порядком надання траншів кредиту -по мірі необхідності.
Додатковою угодою №2 до генерального договору № 895/09.2-057 про здійснення кредитування від 12.06.2007 р. сторони погодили, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (транші), зі сплатою 16 % річних та комісії, в розмірі та в порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку-1 до цього договору, що є невід'ємною складовою частиною цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості: - до 800 000,00 грн. після укладання договорів вказаних в п.п. 1.3.1.,1.3.3-1.3.5. цього договору; - до 7 800 000,00 грн. після укладання договору вказаного в п. 1.3.2. цього договору.
13.06.2007 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікос»укладено іпотечний договір № ІД 3-895/09.2-057, умовами якого передбачено, що позивач передає в іпотеку відповідачеві у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання, наступне нерухоме майно: - нежитлові будівлі: лікувально-оздоровчий комплекс (літ. А-2), загальною площею 1460,2 кв.м., спортивно-оздоровчий комплекс з прибудовами (літ. Б-2), загальною площею 1216,0 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Черкаси, вул. 14 грудня, б. 8 та належать позивачеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 16.02.2007 р., посвідченого Миколенко І.М., приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 568, право власності на яке зареєстроване згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14306752 від 19.04.2007 р. ЧООБТІ в книзі 28 номер запису 2414 та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 17612053.
Згідно п.1.4. договору зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання: - повернення кредиту в сумі 14 000 000,00 грн. в порядку та на умовах визначених договором, яким обумовлене основне зобов'язання; - сплата процентів за користування кредитом в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; - сплата комісій, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання; - сплата можливої неустойки.
Відповідно до п.4.3. договору у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи -позивача, відповідач має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому, право звернення стягнення виникає у відповідача у день, що передує дню порушення справи в господарському суді, а при самостійній ліквідації -у день прийняття рішення про ліквідацію.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікос" зазначає, що спірний іпотечний договір укладено з порушенням вимог ч.4 ст. 3, ч.2 ст.7, п.2 ч.1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку». Так, іпотечний договір не був спрямований на забезпечення дійсного зобов'язання, тому що на момент його укладення не було укладено кредитного договору, який встановлює конкретно визначені зобов'язання сторін з надання та повернення кредиту. Крім того, пункт 4.3 іпотечного договору №1Д 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р. не відповідає абзацу 2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Тож, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови іпотечного договору № ІД 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р., та відповідачем на виконання умов договору були надані позивачеві грошові кошти у розмір 14 000 000,00 грн., що підтверджується заявою арбітражного керуючого Товариства з обмеженою відповідальністю «Пласттрейдінг»під час розгляду справи №16/5026/479/2012.
Вищезазначене спростовує посилання позивача на порушення ч.4 ст. 3, ч.2 ст.7, п.2 ч.1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», і те, що іпотечний договір № ІД 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р. не створював конкретних прав та обов'язків сторін стосовно кредитних відносин між ними, оскільки сторони конкретно погодили, що даним договором забезпечується виконання основного зобов'язання за генеральним договором № 895/09.2-057 про здійснення кредитування від 12.06.2007 р., тобто повернення кредитних коштів у розмірі 14 000 000,00 грн., відсотків та комісії.
Щодо посилання позивача на невідповідність пункту 4.3 іпотечного договору №1Д 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р. абзацу 2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»суд відзначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Однак, сторонами досягнуто згоди про інші умови, а відтак, п.4.3. іпотечного договору №1Д 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р. ніяким чином не суперечить положенням ст. 33 Закону України «Про іпотеку», так як сторони використали надане зазначеною статтею право визначити інші умови.
Підставою для визнання спірних правочинів недійсними позивач вбачає в положеннях ч.1 ст. 215 ЦК України, згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Тож, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
Оскільки положення іпотечного договору №1Д 3-895/09.2-057 від 13.06.2007 р. відповідають всім нормам законодавства України, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача, які не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання повного тексту рішення: 13.07.2012 р.
Суддя Бондарчук В.В.