АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

м. Київ - 03680, вул. Солом'янська 2-а

Справа № 22ц/2690/10751/12

Головуючий у 1-й інстанції - Дубінін В.І.

Доповідач -Кирилюк Г.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді -Кирилюк Г.М.

суддів: Панченка М.М., Вербової І.М.

при секретарях: Мурзі М.В., Шияні М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року,-

встановила:

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, мотивуючи свої вимоги тим, що 29.03.2009 року вона написала розписку про отримання у відповідача в борг 15000 доларів США, які зобов'язалась повернути з продажу своєї частки в квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 до кінця 2009 року. Оскільки гроші вона не одержувала, а розписку було написано під впливом обману з боку відповідача, просила визнати договір позики недійсним.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення суду представник позивачки ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зазначила, що під час розгляду справи було встановлено факти, які свідчать про те, що позивачка ніяких грошей в борг у відповідача не брала, розписка від 29.03.2009 року була написана під впливом обману з боку відповідача, яка за змістом відображає домовленість про те, що вона сплатить відсотки з продажу частини квартири чоловіка у випадку, якщо ОСОБА_2 скасує мирову угоду та відсудить на її користь зазначене майно. На порушення ст.ст.212-215 ЦПК України суд не дав належної оцінки дослідженим доказам у справі та ухвалив необґрунтоване рішення, яке не відповідає вимогам закону.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та ї представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали з наведених в ній підстав.

Відповідач просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила визнати договір позики недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Крім цього посилалась на те, що грошові кошти за вказаним договором вона не отримувала (ч.1 ст.1051 ЦК України).

Угода може бути визнана недійсною з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Під час розгляду справи суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною та настання певних юридичних наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, 29.03.2009 року ОСОБА_1 написала розписку про те, що вона взяла в борг у відповідача гроші в сумі 15000 доларів США, які зобов'язалась повернути з продажу своєї частки квартири АДРЕСА_1 , приблизно до кінця 2009 року.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що згідно рішення Апеляційного суду м.Києва від 01.11.2011 р. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто суму боргу за договором позики в розмірі 119700 грн. Написання боргової розписки під впливом обману з боку відповідача не доведено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Загальні вимоги, дотримання яких є необхідними для чинності правочину, викладені в ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець)передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено можливість пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч.1 ст.1051 ЦК України).

При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 ЦК України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами (ч.2 ст.58, ст.59 ЦПК України).

Відповідно до ст..230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ст..229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Як роз'яснено в п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 р., обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (ст.229 ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Позивачка не надала суду належних доказів того, що відповідач умисно ввів її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яким не були відомі обставини, при яких укладався спірний правочин, а також звернення позивачки до Генеральної прокуратури м. Києва у вересні 2009 року з заявою про злочин, не є доказами на підтвердження наявності умислу в діях відповідача, а також що вона помилялась щодо своїх прав та обов'язків за договором.

Доводи позивачки в тій частині, що між сторонами був укладений не договір позики, а інша домовленість, за якою вона вважала, що сплатить відповідачу відсотки з продажу частини квартири у випадку, якщо останній, діючи як її представник, допоможе скасувати визнану судом мирову угоду та вона отримає цю квартиру у власність правильності висновків суду не спростовують.

Вказані доводи позивача не мають юридичного значення для встановлення безгрошовості договору в межах даної справи, оскільки це мало б значення для визнання договору позики недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, адже в ньому зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Частина 3 ст.203 ЦК України установлює загальну вимогу до волевиявлення учасника правочину: воно повинно бути вільним та відповідати внутрішній волі.

Вказана правова норма може застосовуватися прямо, поряд із спеціальними правилами про правочини, що вчинені під впливом помилки, обману, насильства тощо.

Проте, такі вимоги позивачем не заявлялись.

Невірне посилання суду першої інстанції на преюдиційність рішення Апеляційного суду м.Києва від 01.11.2011 р. для встановлення фактів, щодо наявності або відсутності яких виник спір, не є підставою для його скасування.

Вирішуючи даний спір суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, правильно встановив правовідносини, що виникли між ними та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суду відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: