У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді Приндюк М.В.,
суддів Єфімової О.І., Беця О.В.
за участю прокурора Антонова О.О.
обвинуваченого ОСОБА_5
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
Цією постановою відмовлено в задоволенні подання старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 17 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 289 000 гривень та покладено обов'язки, передбачені ст. 149-1 КПК України відносно
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вовкошів Гощанського району Рівненської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, який має на утриманні неповнолітню дитину, обіймає посаду директора ТОВ «Рішон-Груп», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий, -
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 191 КК України.
Згідно з постановою, суд, розглянувши подання слідчого, дійшов висновку, що в його задоволенні необхідно відмовити, оскільки подання не містить достатньо аргументованих даних, які б могли свідчити про наміри обвинуваченого ухилитися від слідства чи суду та чинити дії, пов'язані з погрозами та впливом на свідків. Разом з тим, врахувавши конкретні обставини справи, тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5, дані про його особу, суд зазначив, що по справі існує достатньо факторів та обставин, які будуть стримувати обвинуваченого від порушення покладених на нього обов'язків та забезпечать його належну процесуальну поведінку, а тому прийшов до висновку про необхідність обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді застави.
Не погоджуючись з постановою суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить постанову скасувати, а матеріали справи повернути на новий судовий розгляд. В обґрунтування свого прохання апелянт зазначає про те, що судом не враховано тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5, рапорти працівників податкової міліції з приводу відсутності обвинуваченого за місцем його проживання та обставини затримання ОСОБА_5, який протягом тривалого часу відмовлявся відчиняти двері. Крім того, апелянт звертає увагу, що суд незаконно визначив розмір застави ОСОБА_5, не врахувавши розмір майнової шкоди, завданої злочином.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію та просив її задовольнити, обвинуваченого, який, вважаючи постанову суду законною та обґрунтованою, просив залишити її без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення, захисників, які також просили відмовити в задоволенні апеляції прокурора, вивчивши матеріали судової та кримінальної справ, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Як вбачається з постанови суду, в провадженні ГСУ ДПС України знаходиться кримінальна справа, порушена 27 серпня 2012 року щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 191 КК України. 29 серпня 2012 року слідчим органом винесено постанову про притягнення ОСОБА_5 як обвинуваченого у вчиненні вказаних злочинів. 31 серпня 2012 року старший слідчий звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з поданням про обрання щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, у задоволенні якого постановою суду відмовлено та обрано щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави.
Відповідно до вимог ст. 148 КПК України запобіжні заходи застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», суд, розглядаючи подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинен врахувати, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.
Перевіряючи доводи подання слідчого на предмет наявності законних підстав для обрання щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, судом встановлено, що, хоча ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні двох злочинів, один з яких є особливо тяжким, однак подання слідчого не містить конкретних підстав для обрання щодо ОСОБА_5 найсуворішого запобіжного заходу, оскільки в ньому не наведено жодних фактичних даних, з посиланням на матеріали справи, що ОСОБА_5 буде ухилятися від слідства та суду чи перешкоджатиме встановленню істини у справі. При цьому суд, перевірив матеріали справи, вислухав пояснення обвинуваченого, думку прокурора та слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Суд не знайшов підтвердження доводам слідчого про ухилення обвинуваченого від явки до слідчого органу, з'ясував, що обвинувачений, у передбачений КПК України спосіб про виклик до слідчого не повідомлявся, а також з'ясував, що посилання слідчого на те, що ОСОБА_5 висловлює погрози свідкам по справі є безпідставними.
Колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано врахував при прийнятті рішення вищезазначені обставини та дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості подання слідчого та відсутності підстав обмеження права ОСОБА_5 на свободу.
Пунктом 15 Рекомендацій R (80) 11 Комітету Міністрів державам - членам ради Європи передбачено обов'язок суду при вивчені можливості уникнути взяття особи під варту розглянути всі можливі альтернативні заходи для забезпечення належної процесуальної поведінки особи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, коли єдиною підставою утримання під вартою є побоювання того, що обвинувачений зникне, його належить звільнити з-під варти, якщо він зможе забезпечити достатні гарантії явки в суд (орган досудового слідства), наприклад через внесення застави.
Зазначені рекомендації в повній мірі виконані судом та, з урахуванням позитивних даних про особу ОСОБА_5, який раніше до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, працює, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, на обліку у лікаря-нарколога чи психіатра не перебуває, має тяжкі захворювання, одружений, утримує неповнолітню дитину, з метою забезпечити достатні гарантії явки в суд (орган досудового слідства), суд обрав щодо ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід - заставу.
З зазначеним рішенням погоджується і колегія суддів та вважає, що вказані дані свідчать про зменшення ризику ухилення ОСОБА_5 від правосуддя, а тому суд першої інстанції обґрунтовано врахував їх при прийнятті рішення та дійшов правильного висновку, що запобіжний захід у вигляді застави є достатнім стримуючим засобом, який здатний забезпечити виконання ОСОБА_5 процесуальних обов'язків, що випливають із змісту ч. 2 ст. 148 КПК.
Жодних обґрунтованих даних про те, що обвинувачений ОСОБА_5 з моменту порушення відносно нього кримінальної справи, не виконував процесуальні обов'язки, передбачені ст. 148 КПК в апеляції прокурора не наведено.
Крім того, колегія суддів оцінює ті обставини, що з моменту обрання судом щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді застави та покладення на нього обов'язків, передбачених ст. 149-1 КПК України, обвинувачений ОСОБА_5 вніс на розрахунковий рахунок суду суму застави та не порушував обов'язків, визначених судом, зокрема з'являвся на виклик до органу досудового слідства та суду та не відлучався з постійного місця перебування без дозволу слідчого.
Вищезазначені обставини підтверджують висновки суду про те, що запобіжний захід у вигляді застави є достатнім запобіжним заходом для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_5
Посилання прокурора на те, що суд не взяв до уваги тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки, як вбачається з постанови суду, суд врахував зазначену обставину та вказав, що тяжкість злочину хоча і є необхідною умовою для законності взяття особи під варту, але наявність лише цієї умови є недостатнім обґрунтуванням необхідності втручання у право особи на свободу.
Доводи апеляції прокурора про те, що розмір застави визначено судом з порушенням вимог ст. 154-1 КПК України є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні двох злочинів, один з яких є особливо тяжким.
За змістом ст. 154-1 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від 4500 до 17 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А отже, відповідно до зазначеного, розмір застави ОСОБА_5 повинен становити не більше 17 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 289 000 гривень.
Таким чином розмір застави судом визначено ОСОБА_5 правильно.
Посилання прокурора на майнову шкоду, завдану протиправними діями ОСОБА_5 як на підставу для визначення розміру застави є безпідставним.
Так, відповідно до вимог ст. 154-1 КПК України розмір застави не може бути меншим від розміру майнової шкоди, завданої злочином. Однак законодавець чітко визначив, що розмір майнової шкоди має бути обґрунтований достатніми доказами. Як вбачається з матеріалів справи такі достатні докази у матеріалах кримінальної справи відсутні, у поданні та у постанові суду не зазначені, не встановлені вони і колегією суддів.
Крім того, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини, визначення суми застави, яку повинна надати особа, виходячи лише з можливих розмірів збитків, не відповідає статті 5 § 3 Європейської Конвенції. Застава, передбачена в цій статті, призначена забезпечити лише належну процесуальну поведінку, а не відшкодування збитку. Таким чином, сума застави повинна визначатися даними про особу, щодо якої обирається застава, її особистістю, добробутом, іншими словами, тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що будь-яких підстав для задоволення апеляції прокурора немає.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б бути підставою для скасування постанови, судом не допущено.
Таким чином, постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому її слід залишити без зміни.
Керуючись ст. ст. 154-1, 165, 362, 365, 382 КПК України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року, якою відмовлено в задоволенні подання старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 17 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 289 000 гривень та покладено обов'язки, передбачені ст. 149-1 КПК України відносно, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити без змін, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - без задоволення.
Головуючий:
Судді: