3
5
РІ Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Пнівчук О.В.
суддів Беркій О.Ю., Стефанів Н.С.
секретаря Гринчак В.І.
з участю: представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника прокуратури Савчук Л.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог: державний нотаріус першої Коломийської районного державної нотаріальної контори про визнання недійсними договору доручення та договорів купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельних ділянок за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та державного нотаріуса першої Коломийської районного державної нотаріальної контори на рішення Коломийського міськрайонного суду від 12 червня 2012 року,-
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними договору доручення та договорів купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельних ділянок. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та ОСОБА_5 було укладено усний договір позики коштів в сумі 20 000 грн., однак даний договір було оформлено шляхом укладення удаваного договору доручення, відповідно до якого він нібито надав ОСОБА_5 право розпоряджатися усім належним йому майном. Незважаючи на повернення ним коштів за договором позики відповідач став уникати з ним зустрічі, відмовився повернути йому правовстановлюючі документи на нерухоме майно та діючи на підставі виданої довіреності продав своїй матері ОСОБА_6 належні йому незавершений будівництвом житловий будинок та земельні ділянки.
________________________________________________________________________________
Справа 2/0909/41/2011 Головуючий у I інстанції П»ятковський В.І.
Провадження 22ц/0990/1789/2012 Суддя-доповідач Пнівчук О.В.
Категорія 20
Посилаючись на те, що договір доручення є удаваним правочином, позивач просив визнати його недійсним та укладені на його підставі договори купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельних ділянок.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 12 червня 2012 року задоволено частково позов ОСОБА_4
Визнано недійсним договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, укладений між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений 15 квітня 2010 року державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №468.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок укладений між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений 15 квітня 2010 року державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №470.
На дане рішення ОСОБА_5 та державний нотаріус першої Коломийської районної державної нотаріальної контори подали апеляційні скарги, в яких посилаються порушення судом норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість висновків суду та не повне з»ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Апелянти зазначили, що суд невірно визначив спірні правовідносини і норми матеріального права, які їх регулюють.
Визнаючи спірні договори купівлі-продажу недійсними, суд не вказав жодну із передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України підстав їх недійсності.
Хоча в описовій частині рішення суду і зазначено про удаваність довіреності, виданої 13.11.2009 року ОСОБА_4 на ім»я ОСОБА_5, однак судом даний правочин не визнано удаваним, а отже не було і підстав для визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними.
В порушення вимог ст. 235 ЦК України суд посилаючись на удаваність довіреності, належним чином не дослідив обставини справи стосовно відносин по договору позики, врахувавши при цьому лише пояснення позивача про укладений в усній формі договір позики на суму 20000 грн., хоча такий повинен був укладатися в письмовій формі.
Не ґрунтується на належних доказах на думку апелянтів і висновок суду про порушення при укладенні спірних договорів вимог ст. 224 ЦК України та ст. 17 ЗУ України «Про охорону дитинства» так як неповнолітні діти позивача не були співвласниками відчуженого нерухомого майна та не проживали в спірному незавершеному будівництвом будинку, а тому згода органів опіки та піклування не була потрібна.
Апелянти просили рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
В судовому засіданні апеляційного суду представники позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, представник прокуратури Савчук Л.Є. заперечили доводи апеляційних скарг, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Апелянти ОСОБА_5, державний нотаріус першої Коломийської районного державної нотаріальної контори та відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з»явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Вислухавши доповідача, пояснення представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника прокуратури Савчук Л.Є., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_4 13 листопада 2009 року згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу уповноважив ОСОБА_5 користуватися та розпоряджатися належним йому рухомим та нерухомим майном, укладати всі передбачені законом угоди по управлінню та розпорядженню цим майном, а також представляти його інтереси у будь-яких органах державної влади, установах та організаціях (а.с.48).
Судом першої інстанції встановлено, що дана довіреність видана з метою приховання іншого правочину - договору позики грошових коштів.
Про те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . фактично було укладено договір позики грошових коштів підтвердили позивач ОСОБА_4, його представник ОСОБА_1
Відповідач ОСОБА_6 (мати ОСОБА_5) в суді першої інстанції підтвердила те, що позивач ОСОБА_4 позичив у її сина гроші та не повернув їх. Оскільки у ОСОБА_5 були всі необхідні документи на нерухоме майно та повноваження на їх продаж, вона придбала за договорами купівлі продажу належні ОСОБА_4 - незавершений будівництвом житловий будинок та земельні ділянки.
Відповідач ОСОБА_5, незважаючи на те, що суд першої інстанції визнав його явку обов»язковою, в судові засідання не з»являвся та будь-яких пояснень з приводу спірних правовідносин не надав.
Крім того, отримавши від ОСОБА_6 кошти за продане нерухоме майне ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_5 всупереч вимог ст. 1006 ЦК України не передав довірителю все одержане у зв»язку з виконанням доручення.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, відповідно до вимог даної статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, згідно ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до вимог ст. 235 ЦК України Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений договір доручення є удаваним, так як між сторонами фактично було укладено усний договір позики грошей. Оскільки зовнішнє волевиявлення сторін в договорі не збігається з їх внутрішньою волею, то такий договір доручення відповідно до вимог ч.1 ст. 215 ЦК України слід визнати недійсним.
Правочин, визнаний судом недійсним, відповідно до вимог ст. 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення.
За наведених обставин, відповідач ОСОБА_5 не мав права діяти від імені ОСОБА_4, як продавця, при укладенні договорів купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельних ділянок належних на праві власності подружжю ОСОБА_4, а тому укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна від 15 квітня 2010 року слід визнати недійсними.
Посилання суду першої інстанції на порушення при укладенні оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого вимог ст. 224 ЦК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» є необґрунтованими, оскільки неповнолітні діти позивача не були співвласниками відчуженого нерухомого майна та не проживали в незавершеному будівництвом будинку, а тому згода органів опіки та піклування на відчуження вищезазначеного нерухомого майна не була потрібна.
Таким чином, судом першої інстанції з»ясувавши дійсні обставини справи, дав їм невірну правову оцінку, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 з вищенаведених підстав.
Посилання апелянта ОСОБА_5 на те, що суд належним чином не дослідив обставини справи стосовно відносин по договору позики та врахував при цьому лише пояснення позивача ОСОБА_4 про укладений в усній формі договір позики на суму 20000 грн. не заслуговують на увагу, оскільки факт позики ОСОБА_4 у ОСОБА_5 грошей підтвердила також відповідач ОСОБА_6, а сам відповідач ОСОБА_5 будь-яких пояснень стосовно спірних правовідносин щодо позики коштів не надавав.
На підставі ст.ст. 203, 204, 215, 224, 235, 236, 237, 655, 1000, 1006 ЦК України,
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_5 та державного нотаріуса першої Коломийської районного державної нотаріальної контори задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 12 червня 2012 року скасувати та постановити нове рішення.
Позов ОСОБА_4 задовольнити.
Визнати недійсним договір доручення від 13 листопада 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про надання ОСОБА_4 ОСОБА_5 повноважень щодо користування та розпорядження рухомим та нерухомим майном.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, укладений між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений 15 квітня 2010 року державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №468.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок укладений між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений 15 квітня 2010 року державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №470.
Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом 20 днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Пнівчук О.В.
Судді: Беркій О.Ю.
Стефанів Н.С.