ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2012 р. Справа № 66939/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Запотічного І.І.,

суддів Ліщинського А.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 23.12.2011 року у справі № 2а-4961/11 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії,

ВСТАНОВИЛА :

06 вересня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова у перерахунку та виплаті йому пенсії по інвалідності згідно із ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII) та зобов'язати відповідача починаючи з 01 лютого 2011 року провести такий перерахунок, виходячи з основної (державної) пенсії не менше 6 мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, з врахуванням встановлених законодавством України пільг для інвалідів війни.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 23.12.2011 року у справі № 2а-4961/11 вказаний позов задоволено частково, визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії позивача відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII та зобов'язано відповідача провести йому перерахунок і виплату державної пенсії, виходячи з основної пенсії у розмірі 6 (восьми) мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, з врахуванням пільг, встановлених для інвалідів війни за період з 06.03.2011 року по 22.07.2011 року.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове, яким в повному обсязі задовольнити заявлений ним адміністративний позов. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що згідно із визначеним ст.1 Закону України «Про загальообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, поняттям пенсії - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом. Отже, законом не встановлюється ані строковість, ні обмеженість у часі цих видів виплат. З самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на якийсь строк. В цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок).

У поданій апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні заявленого ОСОБА_1 адміністративного позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій, в тому числі пенсій, призначених згідно із Законом № 796-XII. Просить врахувати, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а не Пенсійного фонду України. Стверджує, що пенсію позивачу правомірно було обчислено відповідно до положень ст. 54 Закону № 796-XII із змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Незважаючи на те, що ці зміни Конституційним Судом України 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), Верховною Радою України не було прийнято рішення про відновлення дії вищевказаного Закону у редакції, чинній до внесення таких змін. Вказує на те, що при розрахунку розміру пенсії позивача необхідно керуватися насамперед постановами Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року.

Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апелянтів у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягає з наступних мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив з того, що позивач є постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, визнаний інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідків аварії на ЧАЕС, та відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на пенсію, не нижчу восьми мінімальних пенсій за віком, і додаткову пенсію у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та є правильними.

Безспірно встановлено, що позивач є постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії та визнаний інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, а тому відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2011 році, має право на одержання пенсії, не нижчої шести мінімальних пенсій за віком, і додаткову пенсію у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 28 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакцію ст. 54 вищевказаного Закону та обмежено право на отримання спірної пенсії, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 у частині зобов'язання УПФ України у Личаківському районі м. Львова провести перерахунок належної йому пенсії виходячи з вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 06 березня 2011 року.

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

З урахуванням наведених норм, колегія суддів приходить до переконання, що законодавством України Кабінету Міністрів України не надано повноважень щодо встановлення розміру мінімальної пенсії за віком або по встановленню в абсолютних цифрах розмірів соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної пенсії за віком або розміру мінімальної заробітної плати. Встановлюючи у постановах № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року вказаний суб'єкт владних повноважень вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не уповноважений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій.

У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є неправомірним і безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно застосував вимоги ч. 1 ст. 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Оскільки позивач звернувся до суду 06.09.2011 року та не навів жодних поважних причин пропуску ним строку звернення до суду, суд першої інстанції правильно залишив без розгляду позовні вимоги в частині здійснення перерахунку та виплаті пенсії по інвалідності за період з 01.02.2011 року по 05.03.2011 року.

Відтак колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції було повно і правильно встановлено фактичні обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апелянтів не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Личаківського районного суду м. Львова від 23.12.2011 року у справі № 2а-4961/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, є остаточна та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.І.Запотічний

Судді А.М.Ліщинський

Р.М.Шавель