ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2012 р. Справа № 2а/0470/10142/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіНіколайчук С.В.
при секретарі Савчук Р.В.;
за участю представників:
від позивача від відповідача 1 від відповідача 2 Бруснік Т.В. (дов. у справі); Іванніков А.Ю., Молчанов В.В.(дов. у справі); Онищенко А.В. (дов. у справі);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по работі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби України до товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда"; ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод" про стягнення в доход держави коштів
ВСТАНОВИВ:
28 серпня 2012 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі СДПІ ГМК у м. Кривому Розі), в якому позивач просить стягнути в доход держави кошти, які одержані за правочином, вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме: стягнути з відповідача №1 - товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Руда» (далі ТОВ «Восток-Руда») в дохід держави грошовий еквівалент комплексу для виготовлення нестандартного обладнання, а саме 17 040 000,00 грн., стягнути з відповідача №1 (далі ТОВ «Восток-Руда») відповідачу №2 - відкритого акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод» (ВАТ «СВЗ») 17 040 000, 00 грн. належне на відшкодування одержаного обладнання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в акті перевірки від 29.02.2012 року №32/08-06-332/19354901 встановлено факти порушення податкового законодавства по договору поставки №797/1-ВР від 25.10.2010 року, зокрема, що комплекс технологічний для виготовлення нестандартного обладнання не планувалось вводити в експлуатацію та використовувати в господарській діяльності, а правочин - договір поставки від 25.10.10 року №797/1-ВР - є правочином, вчиненим з метою отримання податкової вигоди, тобто з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 31.08.2012р. відкрито провадження в адміністративній справі №2а/0470/10142/12 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 11.09.2012р.
У зв'язку з неявкою сторін в судове засідання, які належним чином повідомлені про час та місце засідання суду, докази чого наявні у справі, розгляд даної справи відкладено на 20.09.2012р.
В судовому засіданні представник відповідача №2 надав суду клопотання про залучення документів до матеріалів справи. Судом дане клопотання задоволено та документи долучено до матеріалів справи.
У зв'язку з необхідністю надання часу для ознайомлення з наданими документами судовий розгляд справи відкладено на 28.09.2012 року.
В судовому засіданні представник відповідача №1 проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні та надав суду письмові заперечення проти адміністративного позову мотивовані тим, що між ВАТ «СВЗ» (продавець) та ТОВ «Восток-Руда» 25.10.2010 року укладено договір поставки №797/1-ВР. Обладнання, зазначене у специфікації №1 до договору. Продавець свої обов'язки щодо поставки обладнання за договором виконав повністю 29.10.2010 року, покупцю було поставлено обладнання згідно специфікації №1 до договору, що підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 29.10.2010 р. Покупець прийняв обладнання, але свої обов'язки щодо оплати не виконав. Продавець звернувся до покупця з претензію від 08.05.2012 року №5338 в який вимагав розраховуватися з ним за поставлене обладнання, претензія була визнана ТОВ «Восток-Руда» у відповіді на претензію від 15.05.2012 року №3/722, що свідчить про реальні наміри ВАТ «СВЗ» отримати належну оплату за укладеним договором поставки, і наміри ТОВ «Восток-Руда» розрахуватись за постановлене обладнання. Крім того, під час проведення перевірки підприємством був наданий зведений акт інвентаризації майна ТОВ «Восток-Руда», згідно якого на балансі підприємства рахувався комплекс для виготовлення нестандартного обладнання вартістю 14 200 000 грн., що свідчить про те, що товар було придбано для використання в господарській діяльності підприємства. Підставою для вручення податку на додану вартість до податкового кредиту є податкова накладна, яку ТОВ «Восток-Руда» отримало від ВАТ «СВЗ». Від-так, у відповідачів був відсутній намір на укладення правочину з метою отримання податкової вигоди, тобто з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Представник відповідача №2 проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні, надав в судовому засіданні аналогічні заперечення на адміністративний позов.
Представник позивач підтримав свої позовні вимоги та просив їх задоволити в повному обсязі.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та чинне законодавство, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зробив висновок, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:
спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби відповідно до постанови старшого слідчого по ОВС СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області підполковника податкової міліції Зайцева В.А. від 22.12.2001 року по кримінальній справі №99117029 відповідно до ст. 66, ч. 5 ст. 114, ст. 130 КПК України та керуючись пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.10 року №2755-VІ, на підставі наказу СДПІ ГМК у м. Кривому Розі від 31.01.12 року №33 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Восток-Руда» провела документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Руда» з питання дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з відкритим акціонерним товариством «Стахановський вагонобудівний завод» по договору поставки №797/1-ВР від 25.10.2010 року.
За результатами зазначеної перевірки складено акт від 29.02.2012 року №32/08-06-332/19354901, в якому були зафіксовані факти порушення податкового законодавства по договору поставки №797/1-ВР від 25.10.2010 року, а саме:
- пп. 7.4.1, 7.4.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 840 000 грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2010 року в сумі 2 840 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки досліджувались господарські операції позивача з ВАТ «СВЗ».
Так, між ВАТ «СВЗ» (продавець) та ТОВ «Восток-Руда» (покупець) 25.10.2010 року укладено договір поставки №797/1-ВР. Згідно з умовами договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю належне продавцю обладнання зазначене у специфікації №1 до договору, а покупець зобов'язався прийняти обладнання та сплатити його вартість продавцю.
Продавець оплачує передане продавцем обладнання по ціні, вказаній в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.
Продавець зобов'язаний поставити покупцю обладнання на протязі 10 календарних днів з моменту підписання договору і у стані, відповідному умовам цього договору та нормативної документації.
При передачі обладнання від продавця покупцю складається акт приймання-передачі. Акт приймання-передачі складається у 2-х екземплярах, по одному для кожної сторони. (п.5.1 договору).
Відповідно до специфікації №1 до договору предмет договору - комплекс технологічний для виготовлення нестандартного обладнання, 1 комплект, ціна (з ПДВ) - 17 040 000, 00 грн.
Факт поставки за цим договором підтверджується наступними документами: актом прийому-передачі обладнання від 29.10.10 року, видатковою накладною №ВЗ - 0002136 від 29.10.2010 року, рахунком-фактурою №797/1 від 29.10.2010 року, приходним ордер №1245, податковою накладною від 29.10.10 року №0000223, товарно-транспортними накладними №2152/1 від 29.10.10 року, №2168/1 від 01.11.10 року, №2202 від 04.11.10 року.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу вищенаведених норм права та наявних у справі первинних документів можна зробити висновок, що всі первинні документи, надані позивачем, відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами.
Придбане за договором поставки №797/1-ВР від 25.10.2010 року, обладнання після його прийняття покупцем обліковується на рахунку 201 «склад матеріалів».
Всі ці документи підтверджують реальність та дійсність договору поставки №797/1-ВР від 25.10.2010 року.
Оплата за поставлений товар покупцем здійснена не була, водночас останній визнав перед продавцем свої зобов'язання щодо оплати та підтвердив намір їх здійснення в майбутньому.
Під час проведення перевірки підприємством був наданий зведений акт інвентаризації майна ТОВ «Восток-Руда», згідно якого на балансі підприємства рахувався комплекс для виготовлення нестандартного обладнання вартістю 14 200 000 грн., що свідчить про те, що товар було придбано для використання в господарській діяльності підприємства.
Однак, позивач у позові, посилаючись на ст.ст. 207, 208 ГК України, ст.ст.215, 228 ЦК України, вважає, що даний правочин було укладено відповідачами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому просить суд стягнути в доход держави та на користь ВАТ «СВЗ» кошти з ТОВ «Восток-Руда», які одержані за правочином, вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Приписами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204 ЦК України).
Договір в установленому законом порядку не оскаржувався.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст.215 ЦК України); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220 ЦК України); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК України); а також в інших випадках передбачених ч. 1 ст. 27, ч. З ст. 121, ч. 6 ст. 126, ч. З ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. З ст. 586, ч. З ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. З ст. 719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 та іншими статтями ЦК України.
Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
З аналізу вище викладених норм ЦК України вбачається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Посилання на статті 203 та 215 ЦКУ можуть бути використані лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.
Нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначеними ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави зокрема є: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини щодо майна, яке знаходиться під особливою охороною держави, її надр, інших природних ресурсів; правочини щодо мін викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Отже, договори поставки не віднесені законодавцем до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто таких, що порушують публічний порядок.
Також, вироку суду у кримінальній справі щодо встановлення вини певних осіб не поставлено, а тому самостійна кваліфікація вказаних дій за ст. 228 ЦК України податківцями є незаконною.
Твердження позивача про те, що відповідач №2 не вимагав здійснити оплату за поставлений товар, не відправляв претензій, не відповідає дійсності, оскільки відповідач №2 звертався до відповідача №1 з претензією від 08.05.2012 року №5338, в якій вимагав розрахуватися з ним за поставлене обладнання. Претензія була визнана ТОВ «Восток-Руда» у відповіді на претензію від 15.05.2012 року №3/722 р., що свідчить про реальні наміри ВАТ «СВЗ» отримати належну оплату за укладеним договором поставки, і наміри ТОВ «Восток-Руда» розрахуватись за поставлене обладнання.
Щодо доводів позивача, що технологічний комплекс для виготовлення нестандартного обладнання у Криворізькому ГТУ не реєструвався, тому обладнання, яке було поставлене має недоліки та не відповідає поняттю «технологічний комплекс», не заслуговують на увагу, так як згідно положення про Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 року №1640, технологічний комплекс для виготовлення нестандартного обладнання не підлягає обов'язковій реєстрації в ГТУ Держпромнагляду.
Згідно Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19).
Підпунктом 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК визначено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми матеріального права, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у відповідача 1 умислу на укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та причинкового зв'язку між діями відповідача 1 та наслідками.
Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову спеціалізованої державної податкової інспекції по работі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби України до товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Руда"; ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод" про стягнення в доход держави коштів - відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2012 року
Суддя С.В. Ніколайчук