Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/11783/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Дворникова М.С.
при секретарі Воловик Ю.В.
за участю
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача І: не з'явився,
представника відповідача ІІ: не з'явився,
представника відповідача ІІІ: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька, Головного Управління Державної казначейської служби Україниу Донецькій області, Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах про стягнення з Державного бюджету примусово сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з придбанням легкового автомобіля в сумі 2831,88 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька, Головного Управління Державної казначейської служби Україниу Донецькій області, Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах про стягнення з Державного бюджету примусово сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з придбанням легкового автомобіля в сумі 2831,88 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що під час державної реєстрації автомобіля ОСОБА_2 була змушена сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 2832,00 гривень. Позивач вважає, що відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» цей збір мають сплачувати особи, які відчужують, а не купують автомобіль, а відтак він не повинен його сплачувати. З посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996, позивач просив стягнути на його користь примусово сплачений збір в сумі 2832,00 гривень.
В судовому засіданні представник позивача зменшив позовні вимоги та просив стягнення з Державного бюджету примусово сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з придбанням легкового автомобіля в сумі 2831,88 грн.
Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах надало письмові заперечення на позовну заяву № 02-5/1956 від 15.10.2012, в яких позовні вимоги не визнало, посилаючись на те, що управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах не мало підстав для повернення коштів позивачу, оскільки орган, який контролює надходження збору до бюджету, не надавав подання, яке передбачене наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року №226 «Про затвердження порядку повернення коштів помилкового або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів», просили розгляд справи провести без участі його представника.
Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька надало письмові заперечення № 0286/09/01 від 19.09.2012, в яких просило відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із їх невідповідністю діючому законодавству.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що зазначені в позовній заяві, просив стягнути з Державного бюджету примусово сплачений збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з придбанням легкового автомобіля в сумі 2840,63 грн.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, надали суду клопотання про розгляд справи без участі їх представників.
На підставі частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд визнав за можливе вирішити справу у відсутність представника відповідача на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у справі, суд встановив наступне.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 є власником автомобілю марки «Hyundai I 10», кузов № НОМЕР_1, 2012 року випуску, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3.
06 березня 2012 року за квитанцією № 321458 позивач сплатив збір 3 % при відчуженні легкових автомобілів в сумі 2831,88 гривень.
06 березня 2012 року 3-тє ВРЕР м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області зареєструвало автомобіль марки «Hyundai I 10», кузов № НОМЕР_1, 2012 року випуску за ОСОБА_2, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Згідно з преамбулою Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону України від 13 січня 2011 року №2921-VI, (далі - Закон №400/97-ВР) цей Закон визначає порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Пунктом 7 статті 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначені юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону №400/97-ВР об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, визначена вартість легкового автомобіля.
Відповідно до пункту 8 статті 4 Закону №400/97-ВР ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, встановлена у розмірі 3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 6 статті 2 цього Закону.
Статтею 3 Закону №400/97-ВР встановлено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України. Платники збору, визначені пунктами 6, 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
Отже, відповідно до цього Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року №1740, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року №445, затверджений «Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (далі - Порядок №1740).
Відповідно пункту 1 Порядку №1740 останній регулює питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 12 Порядку №1740 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів визначені, зокрема, фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій.
Відповідно до частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач сплатив «збір при відчуженні легкових автомобілів» в сумі 2831,88 гривні з підстав, не передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», а тому вимоги про стягнення цього збору підлягають задоволенню.
Аналогічний висновок викладений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2010 року у справі № К-22354/07 (С-201567/07).
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст. ст. 2, 8-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 122, 158-164, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька, Головного Управління Державної казначейської служби Україниу Донецькій області, Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах про стягнення з Державного бюджету примусово сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з придбанням легкового автомобіля в сумі 2831,88 грн. - задовольнити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) грошові кошти в сумі 2831 (дві тисячі вісімсот тридцять одну) гривню 88 копійки.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 107 (сто сім) гривень 30 копійок.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 15 жовтня 2012 року.
Постанова складена у повному обсязі і підписана 19 жовтня 2012 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дворников М.С.