КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.10.2012 № 57/143
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Новікова М.М.
Мартюк А.І.
при секретарі: Романовій Ю.М.
за участю представників:
позивача: Харібова Ю.Г. - дов. №3230 від 15.09.2010р.;
відповідача: Черпак І.Є. - дов. б/н від 06.12.2011р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Новосьолова Віктора Максимовича
на рішення Господарського суду міста Києва
від 09.07.2012р.
у справі №57/143 (головуючий суддя Гулевець О.В., судді: Івченко А.М., Пригунова А.Б.)
за позовом Новосьолова Віктора Максимовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Епос"
про стягнення вартості частки в статутному фонді товариства в розмірі 723 000,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Новосьолов Віктор Максимович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Епос" (далі - відповідач) про стягнення вартості частки в статутному фонді товариства в розмірі 238 200,00 грн.
В процесі судового розгляду позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача вартість частки в статутному фонді товариства в розмірі 723 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за розрахунками позивача належна йому до виплати частка прибутку товариства за 2010 рік становить 723 000,00 грн., але відповідач погоджується виплатити лише 484 800,00 грн. При цьому, відповідачем не враховано, що розрахунок належної позивачу частки прибутку товариства має проводитись відповідно до балансу, складеного на період подання позивачем заяви про вихід з учасників товариства, що співпадає із звітністю на другий квартал, а саме складеного від 30.06.2010р. Нерозподілений прибуток товариства до моменту виходу позивача складає 3 615 000,00 грн., а тому 20% належної позивачу вартості частини майна товариства та частини прибутку становить 723 000,00 грн.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи наступне:
- датою виходу позивача зі складу учасників товариства є дата прийняття зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Епос" рішення про виведення позивача зі складу учасників товариства, оформленого протоколом №4 від 13.10.2010р.
- сума, яка підлягає виплаті позивачу у зв'язку з виходом зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Епос" складає 484 800,00 грн., а не 723 000,00 грн., як просить позивач;
- можливою датою обчислення вартості майна та розміру частини прибутку товариства, яка належить позивачу, є 16.09.2010р., оскільки пунктом 10.1 Статуту товариства передбачено, що учасник має право вийти з товариства, повідомивши про свій вихід не пізніше ніж за два місяці до виходу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2012р. у справі №57/143 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 559 200,00 грн. заборгованості, 6 543,34 грн. витрат за проведення судової експертизи, 5 592,00 грн. державного мита, 182,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2012р. у справі №57/143 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, насамперед, відносно розміру частки прибутку товариства, яка підлягає виплаті позивачу, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 66, 139 Господарського кодексу України, ст. 190 Цивільного кодексу України, положення Законів України „Про господарські товариства" та „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ст. ст. 22, 41, 42 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2012р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.10.2012р.
В судовому засіданні 15.10.2012р. представник позивача підтримав клопотання про призначення повторної економічної експертизи, додане до апеляційної скарги (том справи - 1, аркуш справи - 163), та просив суд вказане клопотання задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти клопотання позивача, зазначаючи про його необґрунтованість та недоцільність.
Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання позивача про призначення повторної судової економічної експертизи, оскільки позивачем не обґрунтовано необхідність її проведення та неможливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами. До того ж, під час вирішення спору судом першої інстанції у справі було призначено судову економічну експертизу, яка була проведена Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, про що свідчить висновок №11646/11-45 від 27.04.2012р. (том справи - 1, аркуші справи - 106-115). При цьому, позивачем не наведено обставин, які б свідчили про помилковість або неповноту (невідповідність первинним бухгалтерським документам) дослідження, проведеного судовим експертом при розв'язанні питань, поставлених судом на вирішення експертизи у справі №57/143. Також слід зазначити, що в суді першої інстанції позивачем не заявлялось клопотання про призначення повторної експертизи.
В судовому засіданні 15.10.2012р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2012р. у справі №57/143 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні 15.10.2012р. представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Позивач був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю „Епос" (далі - товариство), якому належало 20% в статутному фонді товариства.
16.07.2010р. позивач звернувся до відповідача із заявою про вихід зі складу учасників товариства (том справи - 1, аркуш справи - 7).
13.12.2010р. відбулися загальні збори учасників товариства (протокол №4 від 13.12.2010р.), до порядку денного яких були включені наступні питання: про вихід зі складу учасників товариства Новосьолова В.М.; про зменшення розміру статутного капіталу товариства у зв'язку з виходом Новосьолова В.М. та його перерозподіл між учасниками; про затвердження нової редакції установчих документів товариства (том справи - 1, аркуші справи - 8-9).
За результатами проведення загальних зборів було вирішено: вивести зі складу учасників товариства Новосьолова В.М. (позивача) на підставі поданої ним заяви від 16.07.2010р.; зменшити статутний капітал товариства до 800,00 грн. та розподілити його між учасниками, передавши Коженевському С.Р., Пенюк Б.А., Рудакову Ю.М., Чеховському С.А. по 25% статутного капіталу, тобто по 200,00 грн.; затвердити нову редакцію статуту товариства.
12.01.2011р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати баланс та звіт про фінансові результати (форма 1, форма 2) товариства за 2010 рік на момент державної реєстрації змін до установчих документів у зв'язку з виведенням позивача зі складу учасників товариства, а саме до 20.12.2010p., а також баланс та звіт про фінансові результати (форма 1, форма 2) товариства за 2010 pік (том справи - 1, аркуш справи - 11).
17.03.2012р. позивач подав відповідачу заяву про виплату належної йому частки прибутку товариства за 2010 рік у розмірі 723 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 13).
Листом вих.№95/01 від 04.04.2011р. відповідач повідомив позивача про те, що розмір належної позивачу частки прибутку за 2010 рік, яка підлягає виплаті, складає 484 800,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 14-15).
Позивач, не погодившись з розміром належної йому до виплати частки прибутку товариства, визначеною відповідачем, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 723 000,00 грн.
Місцевий господарський суд частково задовольнив вимоги позивача, визнавши їх нормативно та документально підтвердженими лише у сумі 559 200,00 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступні обставини.
Порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів визначає Закон України „Про господарські товариства".
Згідно з п.„в" ч.1 ст. 10 Закону України „Про господарські товариства" учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства.
В ст. 148 Цивільного кодексу України передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.
Відповідно до ст. 54 Закону України „Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Таким чином, при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з товариства з обмеженою відповідальністю, а також порядку і строків їх виплати підлягають застосуванню відповідні положення установчих документів товариства. У випадку неврегульованості в установчих документах, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення) (аналогічна правова позиція наведена в п.30 постанови пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008р. „Про практику розгляду судами корпоративних спорів").
Згідно з положеннями ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, під час оцінки вартості частини майна, еквівалентної частці учасника в статутному фонді, повинні прийматись до уваги виробничі й невиробничі фонди, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства, а також майнові права та обов'язки. Тобто, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, визначається з розрахунку вартості усього майна, яке належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення, тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.
Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства.
Оскільки в статуті відповідача (в редакції, чинній на дату виходу позивача із складу учасників товариства) порядок і спосіб обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виключенні з товариства не визначені, то в даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, в процесі судового розгляду у місцевого господарського суду виникла необхідність у з'ясуванні певних питань, розв'язання яких потребувало спеціальних знань, зокрема, щодо визначення балансової вартості активів та пасивів Товариства з обмеженою відповідальністю „Епос", а також вартості частини майна названого товариства, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачеві.
Згідно з ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Ухвалою Господарського суду міста від 27.09.2011р. у справі №57/143 було призначено судову економічну експертизу (том справи - 1, аркуші справи - 99-103).
Згідно з висновком економічної експертизи №11646/11-45 від 27.04.2012р., складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (том справи - 1, аркуші справи - 106-115), вартість частини майна товариства, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачеві у зв'язку з його виходом із числа учасників, виходячи з балансової вартості товариства (при врахуванні даних балансу товариства) становить:
- станом на 30.06.2010р. по коду рядка 350 „Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)" розділу власний капітал на кінець звітного періоду, нерозподілений прибуток становить 3615,0 тис. грн., то частка від такого прибутку громадянина Новосьолова В.М., як еквівалент 20% (частка статутного капіталу), становить 723 000,00 грн.;
- станом на 16.07.2010р. по коду рядка 350 „Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)" розділу власний капітал на кінець звітного періоду, нерозподілений прибуток становить 2796,0 тис. грн., то частка від такого прибутку громадянина Новосьолова В.М., як еквівалент 20% (частка статутного капіталу), становить 559 200,00 грн.;
- станом на 16.09.2010р. по коду рядка 350 „Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)" розділу власний капітал на кінець звітного періоду, нерозподілений прибуток становить 2873,0 тис. грн., то частка від такого прибутку громадянина Новосьолова В.М., як еквівалент 20% (частка статутного капіталу), становить 574 600,00 грн.;
- станом на 13.12.2010р. по коду рядка 350 „Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)" розділу власний капітал на кінець звітного періоду, нерозподілений прибуток становить 2423,0 тис. грн., то частка від такого прибутку громадянина Новосьолова В.М., як еквівалент 20% (частка статутного капіталу), становить 484 600,00 грн.
Оскільки ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що експертний висновок №11646/11-45 від 27.04.2012р. є неправдивим, суперечливим, необґрунтованим або таким, що викликає сумніви у його правильності, колегія суддів вважає, що вищезгаданий експертний висновок може бути прийнятий як доказ у розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, позиція сторін щодо моменту (дати) виходу позивача зі складу учасників товариства є різною, хоча визначення вартості майна та розміру частини прибутку товариства, належних до виплати позивачу у зв'язку з виходом останнього зі складу учасників товариства, безпосередньо пов'язано з встановленням моменту виходу позивача з товариства.
Так, на думку позивача, розрахунок належної йому частки прибутку товариства має проводитись відповідно до балансу, складеного на період подання заяви про вихід з учасників товариства, що співпадає із звітністю на другий квартал, а тому розмір належної позивачу частки у майні товариства складає 723 000,00 грн.
Натомість відповідач вважає, що датою виходу позивача зі складу учасників товариства є 13.12.2010р., тобто дата прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про виведення позивача зі складу учасників товариства, оформленого протоколом №4 від 13.10.2010р., у зв'язку з чим сума, яка підлягає виплаті позивачу внаслідок виходу зі складу учасників товариства складає 484 800,00 грн.
Окрім того, відповідач наголошував на тому, що можливою датою обчислення вартості майна та розміру частини прибутку товариства з обмеженою відповідальністю, яка належить позивачу, є 16.09.2010р., оскільки в п.10.1 Статуту товариства передбачено, що учасник має право вийти з товариства, повідомивши про свій вихід не пізніше ніж за два місяці до виходу.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Закону „Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю чи товариства з додатковою відповідальністю вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними (аналогічна правова позиція наведена в п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.20.2008р. „Про практику розгляду судами корпоративних спорів").
З огляду на положення ст. 54 Закону України „Про господарські товариства" випливає, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі та частина прибутку, одержаного товариством у відповідному році до виходу учасника. При цьому вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства (аналогічна позиція по застосуванню ст. 54 Закону України „Про господарські товариства" наведена в п.3.5 Рекомендацій Вищого господарського суду України „Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" №04-5/14 від 28.12.2007р.).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вартість майна та розмір частини прибутку Товариства з обмеженою відповідальністю „Епос", яка належить позивачу у зв'язку з виходом із складу учасників товариства має обчислюватись станом на дату подання позивачем заяви про вихід з товариства, а саме - 16.07.2010р.
З урахуванням висновку експерта №11646/11-45 від 27.04.2012р., вартість частини майна та розмір частини прибутку товариства, як еквівалент 20% частки статутного капіталу на дату подання позивачем заяви про вихід зі складу учасників товариства становить 559 200,00 грн. і саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини, встановлені в оскаржуваному ним рішенні суду першої інстанції.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам та у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 86, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Новосьолова Віктора Максимовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2012р. у справі №57/143 - без змін.
2. Матеріали справи №57/143 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя Зубець Л.П.
Судді Новіков М.М.
Мартюк А.І.