Справа № 2-51/11 Провадження № 22-ц/0290/2507/2012Головуючий в суді першої інстанції:Кашпрук Г.М.

Категорія: 20 Доповідач: Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Іващука В.А., Матківської М.В.,

при секретарі: Чернаті В.С.,

за участю: представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її адвоката ОСОБА_5, представника ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог -приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9, служби у справах дітей Вінницької міської ради про визнання договору купівлі-продажу 2/3 частини квартири та договору дарування 2/3 частини квартири недійсними,-

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 листопада 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2008 року до суду з позовом звернулася ОСОБА_2, мотивуючи свої вимоги тим, що 22.12.2006 року її сином ОСОБА_10 було підписано від імені його колишньої дружини ОСОБА_6 та сина від першого шлюбу ОСОБА_7 договір купівлі-продажу 2/3 частин квартири АДРЕСА_1. Покупцем квартири була ОСОБА_4 - дружина ОСОБА_10 Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 На той час ОСОБА_10 хворів на тяжку хворобу та перебував на лікуванні у гематологічному відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні. Йому було призначено лікування седативними психотропними препаратами, що, на думку позивача, вплинуло на усвідомлення ОСОБА_10 значення своїх дій та можливість керувати ними, а тому вчинений правочин має бути визнано недійсним.

Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_3 подав заяву про збільшення позовних вимог, а саме просив визнати також недійсним договір дарування 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 від 25.04.2008 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 листопада 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 -ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 листопада 2011 року та постановити нове, яким позов задоволити.

При цьому зазначає, що судом при ухвалені рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не доведено обставин, що мають значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що остання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, укладений 22 грудня 2006 року між ОСОБА_11, який діяв по довіреності від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та ОСОБА_4, а також договір дарування цієї частини квартири від 25 квітня 2008 року, за яким ОСОБА_4 подарувала її малолітньому сину, ОСОБА_11, не стосуються прав та обов'язків позивача ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.01.2006 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 видано довіреності на ім'я ОСОБА_11, посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстровані в реєстрі за №220 та №221, відповідно якими ОСОБА_10 уповноважувався на продаж 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 на його власний розсуд.

22.12.2006 року ОСОБА_10 від імені довірителів укладено договір купівлі-продажу вказаних часток житла з ОСОБА_4, яка починаючи з 02.05.2004 року являлась його дружиною відповідно до свідоцтва про шлюб серії 1-АМ № 041530 від 10.08.2007 року.

У вересні 2007 року ОСОБА_11 надав згоду на дарування малолітньому сину ОСОБА_11 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою.

25.04.2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, від імені якого виступала представник служби у справах дітей Вінницької міської ради ОСОБА_14, уклали договір дарування 2/3 частин квартири АДРЕСА_1.

28.10.2006 року ОСОБА_10 було складено заповіт, яким все належне йому майно заповідалось ОСОБА_11, тобто його неповнолітньому синові.

Також, 30.08.2007 року ОСОБА_10 складено заповіт, яким визначено, що у випадку його смерті належна заповідачу квартира АДРЕСА_2 заповідається ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В ході судового розгляду судом було призначено проведення посмертної судової психіатричної експертизи ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4. Висновком експертизи - Акт № 7 - від 27.06.2011 року було встановлено, що рівень гемоглобіну та препарати, якими лікували ОСОБА_10 в стаціонарі гематологічного відділення не вплинули на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення ним правочину 22.12.2006 року.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06 листопада 2009 року вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

Згідно із п. 5 вищевказаної Постанови відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_15 не була стороною правочину, права її укладеним договором не порушувалися. Більш того, майно, що відчужувалося не було власністю ні ОСОБА_10, ні апелянта.

Посилання апелянта на те, що інтереси ОСОБА_15 полягають в тому, що, вчиняючи правочин купівлі-продажу, ОСОБА_10 позбавив її внука, ОСОБА_16, права власності на 1/3 частку квартири спростовуються наступним.

Якщо права ОСОБА_16 було порушено укладеним договором 22.12.2006 року, то його мати або він особисто могли звернутися до суду із позовом до суду за захистом своїх прав, що передбачені ст. 3 ЦПК України, адже і ОСОБА_16, і ОСОБА_17 знали, що дають довіреність ОСОБА_10, проте до цього часу договір доручення з 31.01.2006 року не визнано недійсним.

До того ж, ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_4, про що було достеменно відомо ОСОБА_16 і ОСОБА_17

А відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Крім того, згідно рішення профкому співробітників Вінницького Державного аграрного університету, де працював ОСОБА_10 і перебував на обліку для поліпшення своїх житлових умов, за його заявою була отримана квартира, що мав отримати він, його сином ОСОБА_7, що підтверджується копією протоколу № 5 засідання профкому ВДАУ від 3 квітня 2003 року.

Отже, ОСОБА_15 не можна визнати заінтересованою особою, так як її права та законні інтереси не було порушено вчиненням правочину, а саме укладенням 22.12.2006 року договору купівлі-продажу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визнання договору дарування від 25.04.2008 року недійсним є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2006 року, і обґрунтована саме недійсністю правочину купівлі-продажу, а за умови відмови в задоволенні первісної вимоги, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для визнання договору дарування, відповідно до ст. 258 ЦК України, застосовується скорочена позовна давність - один рік.

Отже, оскільки договір дарування укладений 25.04.2008 року, то строк позовної давності сплинув 25.04.2009 року, а вимога про визнання договору недійсним заявлена 25.11.2010 року у судовому засіданні, а тому ця вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Проте апеляційний суд вважає, що вказані в апеляційній скарзі порушення норм процесуального права районним судом не призвели до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовано фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3 безпідставні, необґрунтовані і висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Іващук В.А.

Матківська М.В.

З оригіналом вірно: Сопрун В.В.