Справа № 2-95/11 Провадження № 22-ц/0290/2441/2012Головуючий в суді першої інстанції:Мазурчак А.Г.

Категорія: 20 Доповідач: Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Марчук В.С., Матківської М.В.,

при секретарі: Чернаті В.С.,

за участю: ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5, ОСОБА_6, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_4, третіх осіб ОСОБА_6, ОСОБА_10 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру, усунення перешкод в користуванні шляхом виселення, поновлення строку позовної давності, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2010 року до суду з позовом звернулися ОСОБА_2 до ОСОБА_9, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 згідно договору купівлі-продажу від 19.10.1992 р. на праві власності належала квартира в АДРЕСА_2.

У 1998 р. під впливом тяжких сімейних обставин, як майнових так і моральних, які утворились в наслідок хворобливого стану здоров'я ОСОБА_2 та внаслідок зловживання довірою з боку родичів, особливо ОСОБА_4, вона взяла в борг у ОСОБА_9 1000 доларів США.

Через деякий час відповідачі разом зі своїми спільниками почали її переслідувати, погрожувати фізичною розправою, як над нею, так і над її дітьми, вимагали сплатити борг, але вже не 1000 доларів, а 2500, а потім ще більше. Застосовуючи психічний та фізичний вплив, наполягали на оформленні договору застави - передачі документів на квартиру до повернення боргу. Вона вимушена була укласти договір застави.

У липні 2009 року дізналась, що був нібито оформлений договір купівлі-продажу даної квартири між нею та ОСОБА_9 Проте вона не могла укладати такий договір, а тільки договір застави, так як квартира належить чотирьом власникам в рівних долях та, крім того, це не відповідало ні її волі, ні її обізнаності, порушувало права членів її сім'ї.

У липні 2009 р. їй також стало відомо, що 05.04.1999 р. між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири. Вони були обоє обізнані, що спірна квартира належить її сім'ї, та про те, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 26.05.1998 р. вона не підписувала.

Даний договір не міг бути укладений між нею та ОСОБА_9, а нотаріус свідомо порушив її права та права її неповнолітніх дітей, тим більше угода укладена без згоди опікунської ради.

Просила визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 26.05.1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9, зареєстрований приватним нотаріусом ОСОБА_12 в реєстрі за № 318, повернути сторони в первісний стан та договір, укладений 05.04.1999 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10, зареєстрований за №375; повернути їй, ОСОБА_7, ОСОБА_8 дану квартиру, визнавши за ними право власності на вказану квартиру та усунути їм перешкоди в користуванні нею, шляхом виселення з неї ОСОБА_4 та інших осіб, які там мешкають з її згоди, визнати поважними причини пропущення строків позовної давності, визначивши початок перебігу позовної давності з травня 2009 р.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 листопада 2010 року провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9, ОСОБА_4 в частині зобов'язання ДКП «ВООБТІ»скасування реєстрації права власності закрито. Позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_9, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, усунення перешкод в користуванні шляхом виселення, поновлення строку позовної давності залишено без розгляду. ОСОБА_6, приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу ОСОБА_10 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2011 року в задоволенні клопотання про прийняття до справи уточненої позовної заяви в частині зобов'язання Державного комунального підприємства «Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права особистої власності за ОСОБА_9 та ОСОБА_4 відмовлено. Позов ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_9, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на квартиру, усунення перешкод в користуванні шляхом виселення, повернуто позивачам. В задоволенні клопотання про залучення до участі у справі Тиврівського районного управління юстиції, ОСОБА_12, ДКП «ВООБТІ»як третіх осіб відмовлено.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2012 року та постановити нове, яким позов задоволити.

При цьому зазначає, що судом при ухвалені рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не доведено обставин, що мають значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що остання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №3062 від 07.02.2012 р. підписи від імені ОСОБА_2, що розташовані в даному договорі та в реєстровій книзі нотаріальних дій, рукописні записи і підпис від імені ОСОБА_2 в заяві до БТІ від 21.05.1998 р. про видачу довідки характеристики на продаж квартири виконані самою ОСОБА_2. По справі не надано будь-яких доказів на обґрунтування доводів ОСОБА_2, що угода укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, обману, збігу тяжких обставин, на вкрай невигідних для неї умовах чи під психічним чи фізичним тиском. Також не надано доказів про наявність поважних причин для пропуску строку позовної давності. З огляду на висновки почеркознавчої експертизи суд вважає, що про укладення договору купівлі-продажу від 26.05.1998 р. ОСОБА_2 знала з дня його укладення.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 19.10.1992 р. Гніванський завод спец. залізобетону продав, а ОСОБА_2 купила квартиру в АДРЕСА_2. Договір посвідчений нотаріально ОСОБА_10, секретарем виконкому Гніванської ради народних депутатів (а.с. 22), зареєстрований у Вінницькому ОБТІ 29.10.1992 р. за реєстровим № 084 (а.с. 126).

На час укладення договору ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 (а.с. 35-36).

Таким чином, дане майно, як придбане в період шлюбу, було спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (ч.1 ст.22 КпШС України) і зазначений договір купівлі-продажу не свідчить про набуття ОСОБА_7 чи ОСОБА_8 права власності на дану квартиру.

26.05.1998 р. ОСОБА_2 уклала договір з ОСОБА_9, за яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_9 купила квартиру в АДРЕСА_2. Договір посвідчений 26.05.1998 р. ОСОБА_12, приватним нотаріусом Тиврівського нотаріального округу Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за №318, в Вінницькому ООБТІ зареєстрований 18.02.1999 р. (а.с. 126).

05.04.1999 р. між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу даної квартири. Договір посвідчено 05.04.1999 року ОСОБА_10, приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу, зареєстрований в ВООБТІ 08.05.1999 р. за №84/2084.

Під час розгляду справи була проведена судово-почеркознавча експертиза №3062 від 07.02.2012 р., згідно якої підписи від імені ОСОБА_2, що розташовані в даному договорі та в реєстровій книзі нотаріальних дій (реєстровий запис №318 від 26.05.1998 р.), рукописні записи і підпис від імені ОСОБА_2 в заяві до БТІ від 21.05.1998 р. (інвентаризаційна справа №1930, а.с. 294) (т.2 а.с.7) про видачу довідки характеристики на продаж квартири виконанні самою ОСОБА_2.

Згідно даного висновку судово-почеркознавчої експертизи рукописні записи від імені ОСОБА_2, що розташовані в заяві на ім'я приватного нотаріуса ОСОБА_12 від 26.05.1998 р. (копія в ц/с а.с. 246 (на звороті), якою від імені ОСОБА_2 нотаріуса повідомлено про те, в зареєстрованому шлюбі остання не перебуває) виконанні не самою ОСОБА_2, а іншою особою з ретельним наслідуванням якомусь підпису ОСОБА_2

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06 листопада 2009 року вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (ст. ст. 215, 216 ЦК України)

Згідно із п. 20 вищевказаної Постанови правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Доводи апеляційної скарги про те, що свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_8 підтвердили, що ОСОБА_2 укладала з ОСОБА_9 саме договір застави, а договір купівлі-продажу вона не підписувала спростовується наступним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було укладено договір застави свідки знають виключно зі слів апелянта, яка є зацікавленою особою в результаті розгляду справи. Адже ні ОСОБА_13, ні ОСОБА_14, ні ОСОБА_8 не були присутніми при укладенні будь-якого договору, а тому не можуть надати достовірну інформацію про те, що саме підписувала ОСОБА_2 в нотаріуса: договір купівлі-продажу чи договір застави.

Згідно із ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В матеріалах справи мітиться висновок судово-почеркознавчої експертизи № 3062 від 07.02.2012 р., відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_2, що розташовані в даному договорі та в реєстровій книзі нотаріальних дій, виконанні самою ОСОБА_2.

Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Апелянт стверджує, що ОСОБА_9 разом з якимсь молодиками переслідували її та вимагали в неї більше ніж 1000 доларів США. Проте з цього приводу вона не зверталася до правоохоронних органів жодного разу. До того ж у ОСОБА_9 не було необхідності в переслідуванні ОСОБА_2 чи її сім'ї, адже з 26.04.1998 року квартира вже належала ОСОБА_9, а тому борг ОСОБА_2 з того часу був погашений.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Те що апелянт думала, що укладає договір застави, значить лише про її власне недбальство, адже у неї була можливість перечитати, що саме вона підписує.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Проте, як вбачається з пояснень третьої особи, її колишнього чоловіка ОСОБА_6, ОСОБА_2 свідомо умовила його надати згоду на продаж їхньої квартири, хоча на той момент не існувало ніякої тяжкої обставини, в зв'язку з якою продаж був необхідний.

Відповідно до п. 23 Постанови № 9 правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Тобто якщо ОСОБА_2 вважає, що договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, то вона погоджується, що укладала даний договір 26.05.1998 року добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Посилання апелянта на те, що так як нотаріус ОСОБА_12, допитана 16.08.2011 року, не пам'ятає про договір купівлі-продажу та про саму ОСОБА_2, в зв'язку з цим даний договір необхідно визнати недійсним підлягають спростуванню. З моменту укладення спірного договору пройшло більше 13 років, за цей час до ОСОБА_12 зверталося багато людей, саме тому вона і не пам'ятає про обставини та людей, що були у неї ще 26.05.1998 року.

Оскільки колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 знала про договір купівлі-продажу від 26.05.1998 року, то строк позовної давності поновленню не підлягає.

Підлягають і спростуванню доводи про те, що суд першої інстанції в описовій частині невірно вказав обставини, за яких ОСОБА_2 взяла в борг 1000 доларів США.

Як вбачається з матеріалів справи 15 листопада 2010 року ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали уточнену позовну заяву (а.с. 115-121), в якій вказали ту ж підставу взяття в борг 1000 доларів США, що і суд в описовій частині рішення, а саме під впливом тяжких сімейних обставин та її хворобливого стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Проте апеляційний суд вважає, що вказані в апеляційній скарзі порушення норм процесуального права районним судом не призвели до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовано фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 безпідставні, необґрунтовані і висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Марчук В.С.

Матківська М.В.

З оригіналом вірно: Сопрун В.В.