Справа № 2-27/2010 Провадження № 22-ц/0290/2092/2012Головуючий в суді першої інстанції:Каращук О.Г.

Категорія: 51 Доповідач: Кучевський П. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого : Кучевського П.В.

Суддів : Іванюка М.В., Камзалова В.В,

при секретарі : Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Мезон-К» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мезон-К» про поновлення на роботі і стягнення заборгованості по заробітній платі та нанесення збитків, -

в с т а н о в и л а :

В серпні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Мезон-К», та неодноразово збільшуючи позовні вимоги, просила поновити її на роботі, стягнути заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексації за період з 01 лютого 2009 року по день ухвалення судового рішення , що станом на 03 лютого 2010 року становило 13 531, 46 грн., 1494 грн. відшкодування неотриманої надбавки до пенсії за період з серпня 2009 року , 1300 грн. моральної шкоди, 1000 грн. витрат на правову на допомогу, 1280 грн. компенсації за невикористану відпустку, 100 грн. відшкодування вартості невикористаного медогляду.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала кухонним працівником в їдальні ТОВ «Мезон-К», розташованій на території військової частини А1185 в с. Гущенці Калинівського району Вінницької області. 02 березня 2009 року під час роботи її повідомили про звільнення за скороченням штату працівників, заздалегідь не повідомивши про звільнення, з копією наказу про звільнення не ознайомлено та не видано трудову книжку. Позивач не мала наміру звільнятися з роботи. В подальшому вона виходила на роботу, але до робочого місця її не допускали. При звільненні відповідачем не була виплачена заробітна плата за лютий березень 2009 року та не проведені інші розрахунки, належні працівникові при звільненні. Вважає, що звільнення проведено з грубим порушенням трудового законодавства, а тому звернулася до суду з вказаним позовом. В подальшому позивачка уточнила, що про підстави її звільнення, а саме за п. 4 ст. 40 КЗпП України дізналася лише після звернення до суду з вказаним позовом під час розгляду справи.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено. Поновлено ОСОБА_2 на роботі в якості повара в їдальні ТОВ «Мезон-К» розташованого на території військової частини А 1185 в с. Гущенці, Калинівського району Вінницької області. Рішення в цій частині допущено до негайного виконання. Стягнуто з ТОВ «Мезон-К» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2009 року по 03 лютого 2010 року 13 531, 46 грн. з урахуванням індексації, 1494 грн. неотриманої надбавки, 1000 грн. моральної шкоди, 1280 грн. компенсації за не отриману відпустку, 100 грн. компенсації за невикористану медичну довідку про медогляд і 1100 грн. за надання ОСОБА_2 юридичної допомоги.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав , що апеляційним судом не перевірено , чи було вручено ОСОБА_2 наказ про звільнення і коли , чи була їй видана трудова книжка, а відтак коли розпочався перебіг строку звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору та не перевірено доводів позивачки в цій частині.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи (ч. 4 ст. 338 ЦПК України).

В апеляційній скарзі ТОВ «Мезон-К» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Мезон-К» підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено грубе порушення трудового законодавства при звільненні ОСОБА_2, а надані відповідачем докази про те, що позивачка була звільнена з роботи за прогул, неаргументовані, не ґрунтуються на законі, суб'єктивні та входять один з одним в протиріччя.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо.

По справі встановлено, що відповідно до наказу від 01 січня 2009 року № 1-к ОСОБА_2 була прийнята на роботу на посаду кухаря їдальні в/ч А - 1185 №1 м. Вінниця (с. Гущенці) Калинівського району з 01 січня по 31 грудня 2009 року (а.с. 22).

02 березня 2009 року ОСОБА_2 була відсутня на робочому місці протягом робочого дня, про що було складено відповідний акт (а.с. 24).

В період з 06 березня 2009 року по 13 квітня 2009 року відповідачем неодноразово фіксувалась відсутність позивачки на робочому місці без поважних причин, що підтверджується відповідними актами від 06 березня 2009 року, 10 березня 2009 року, 14 березня 2009 року, 18 березня 2009 року, 22 березня 2009 року, 26 березня 2009 року, 30 березня 2009 року, 01 квітня 2009 року, 04 квітня 2009 року, 09 квітня 2009 року, 13 квітня 2009 року (а.с. 25-35).

За фактом відсутності позивачки керуючою їдальні А1185 на ім'я директора ТОВ «Мезон-К» направлялися доповідні записки від 14 березня 2009 року, 26 березня 2009 року, 04 квітня 2009 року.

ТОВ «Мезон - К» неодноразово направлялись на адресу ОСОБА_2, зазначену в особовій картці №П-2, рекомендовані листи з проханням надати пояснення з приводу відсутності на роботі (а.с. 40-46). Лист від 09 квітня 2009 року був особисто вручений позивачці, що підтверджується розпискою про його отримання (а.с. 44).

Про причини відсутності на роботі позивачка ніяким чином відповідача не повідомила.

На підставі наказу № 55 - к від 15 квітня 2009 року ОСОБА_2 була звільнена з роботи 02 березня 2009 року за прогул без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України.

Обов'язок правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватися законодавства про працю покладається на власника або уповноважений ним орган передбачений ст. 141 КЗпП України.

Згідно з ст. 147 КЗпП України до працівника за порушення трудової дисципліни може бути застосовано такий вид стягнення як звільнення.

В силу п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно роз'яснень, наданих в п. 24 постанови пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи ОСОБА_2 про те, що її не допускали до роботи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки обґрунтованих доказів на їх підтвердження позивачкою надано не було, зокрема не підтверджено, хто саме та яким чином перешкоджав допуску до роботи.

Звернення ОСОБА_2 до Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області, прокурора Замостянського району м. Вінниці не є доказом недопущення позивачки на робоче місце.

Разом з цим, позивачем не надано суду документів, які б свідчили про результати реагування вищезазначених органів.

Отже, неможливо прийняти як докази недопущення на робоче місце ОСОБА_2 використання нею свого права на звернення та направлення листів до правоохоронних органів.

Доводи позивачки про те, що її було звільнено у зв'язку із скороченням штату є необґрунтованими та не відповідають дійсності, оскільки, позбавлені документального підгрунття.

Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що її не було ознайомлено з копією наказу про звільнення, не було видано трудову книжку слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

У позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що їй було відомо про звільнення 02 березня 2009 року. А уже в письмових запереченнях доводів ТОВ «Мезон-К» зазначає, що після 02 березня 2009 року вона продовжувала виходити на роботу та не знала, про своє звільнення.

За таких обставин, твердження ОСОБА_2 є досить суперечливими та не відповідають дійсним обставинам справи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2009 року начальник управління громадського харчування Центрального регіону ТОВ «Мезон-К» ОСОБА_3, бухгалтер регіону ОСОБА_4 та начальник відділу кадрів ОСОБА_5 відбули до місця проживання позивачки. При зустрічі з представниками відповідача ОСОБА_2 відмовилася отримати трудову книжку та ознайомитися з наказом, про що було складено відповідний акт від 15 квітня 2009 року (а.с. 39).

Судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги акти про відсутність на робочому місці ОСОБА_2 та акт від 15 квітня 2009 року про відмову в ознайомленні з наказом та отримання трудової книжки ОСОБА_2, оскільки вони складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Слід зазначити, що у разі відмови працівника отримати трудову книжку та ознайомитися з наказом про звільнення, для роботодавця іншого способу дій як складення відповідного акта не передбачено.

Суд першої інстанції помилково взяв до уваги письмові свідчення гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_7, не викликавши їх в судове засідання та не допитавши як свідків, оскільки в матеріалах справи наявні заяви, адресовані суду апеляційної інстанції, в яких зазначені громадяни відмовляються від даних письмових пояснень, що нібито вони не підписували актів про відсутність ОСОБА_2 на робочому місці. Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначають, що ОСОБА_2 ввела їх в оману та змусила підписати текст, який вони навіть не читали.

При ухваленні рішення, суд відповідно до ст. 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншим и засобами доказування.

За таких обставин, письмові пояснення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є допустимими доказами в розумінні ст. 59 ЦПК України.

Суд першої інстанції наявність чи відсутність вказаних вище обставин не перевірив, не дослідив належним чином усі докази у справі, в зв'язку з чим неповно з'ясував обставини, які мають істотне значення для справи.

Згідно з п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників , затвердженої Наказом Міністерства праці України Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р. якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

За твердженням позивачки, остання дізналася про своє звільнення з 02 березня 2009 року, однак не скористалася своїм правом та не звернулася до відповідача про видачу їй копії трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, оскільки будь-яких доказів на підтвердження таких обставин не надала.

Відповідно до акту від 15 квітня 2009 року позивачка відмовилася від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Згоди на пересилання трудової книжки поштою позивачка також не надавала.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_2 допустила прогул без поважної причини, а тому відповідач на законних підставах та відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України звільнив її із займаної роботи (посади).

Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 про стягнення грошових сум, заявлених в позовній заяві, моральної шкоди, витрат на правову допомогу судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Згідно роз'яснень наданих в п.п. 11, 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14 у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закони та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

В мотивувальній частині судового рішення суд першої інстанції не навів мотивів, з яких вважав встановленими обставини про наявність підстав для стягнення сум заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неотриманої надбавки до пенсії, моральної шкоди, витрат на правову допомогу, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування вартості невикористаного медогляду, не вказав норму статті , якою керувався при ухваленні рішення в цій частині, а також не навів розрахунків по кожній із задоволених вимог, виходячи з чого ухвалене у справі рішення є необґрунтованим, не відповідає вимогам щодо його повноти, ясності, чіткості.

Враховуючи встановлені судом обставини, про те що звільнення позивачки з підстав п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з лютого 2009 року по 03 лютого 2010 року, моральної шкоди, витрат на правову допомогу, не підлягають до задоволення оскільки є похідними від основної вимоги

Щодо вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, то відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до повідомлення ТОВ «Мезон-К» від 31.03.2009 року №481 належну ОСОБА_2 заробітну плату за лютий 2009 року було депоновано та запропоновано отримати її на підприємстві (а.с. 40). Позивачка звільнена з роботи з 02 березня 2009 року (з понеділка). ОСОБА_2 не надано доказів про звернення до відповідача з вимогою про розрахунок по заробітній платі за лютий 2009 року, а тому положення ст. 117 КЗпП не підлягають до застосування.

Інші вимоги позивачки є необґрунтованими та недоведеними жодними доказами у справі.

Згідно з положеннями ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайоного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У даному випадку береться до уваги інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №282/0/4-12 від 02 березня 2012 року, у якому роз'яснено, що Конституційний суд України визначив, що в аспекті Конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня , коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Крім того, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права та обов'язки сторін.

Оскільки колегією суддів встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими, суд відмовляє у задоволенні позову саме з цих підстав.

За таких обставин, та враховуючи те, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи було неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, не доведено обставини, які суд вважав встановленими, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мезон-К» задовольнити.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мезон-К» про поновлення на роботі і стягнення заборгованості по заробітній платі та нанесення збитків відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: