Справа №1490/2924/12 19.07.2012 19.07.2012 19.07.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11/1490/497/12 Головуючий у 1-й інстанції: Паньков Д.А.

Категорія: п.13 ч. 2 ст. 115 Доповідач апеляційної інстанції: Семенчук О.В.

ч.2 ст. 309 КК

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого судді Войтовського С.А.

суддів: Пустовара М.Л., Семенчука О.В.

за участю:

прокурора Артеменко Л.В.

засудженого ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2011 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Львів, громадянин України, раніше судимий:

- 10.01.1993 року Первомайським окружним судом Миколаївської області за ст.94 КК України (в ред. 1960 року) до 10 років позбавлення волі;

- 18.04.2002 року Первомайським районним судом Миколаївської області за ч.1 ст.309, із застосуванням ст.71 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі;

- 22.04.2004 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ч. 2 ст. 307 КК України до 5 років позбавлення волі.

Як вказано у вироку, ОСОБА_2 також засуджено 20.09.2010 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ч.1 ст.121 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.05.2011 року, зазначений вирок скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд;

- засуджений: за ч. 2 ст. 309 КК України до 4 років позбавлення волі; за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2010 року і остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 34877 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн.; судові витрати на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області за проведення експертиз в розмірі 1212 грн. 60 коп.

Згідно вироку суду, ОСОБА_2 11 жовтня 2010 року о 17 годині 30 хвилин, знаходячись на літньому майданчику магазину «Анастасія», розташованого за адресою: вул. Жуковського 31, м. Первомайськ, Миколаївської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки, навмисно наніс потерпілому ОСОБА_5 удар ножем зверху вниз, в область задньої поверхні грудної клітини зліва та один удар ножем знизу вверх в область передньої частини грудної клітини зліва, спричинивши йому проникаючі поранення в життєво важливі частини тіла.

Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 помер в лікарні.

В апеляції та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, повернути кримінальну справу на додаткове розслідування або направити її на новий судовий розгляд. Посилається на однобічність та неповноту судового слідства, невідповідність вироку вимогам кримінально-процесуального закону та істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, оскільки, на його думку, проведення попереднього розгляду справи та вирок постановлено незаконним складом суду.

Вказує, що захищався від незаконних дій потерпілого ОСОБА_5, який будучи в стані алкогольного сп'яніння, схопив зі столу пляшку від пива, розбив її та почав наближатися до нього, тримаючи в руці залишок пляшки. У зв'язку з цим, він наніс потерпілому два удари ножем, оскільки знаходився у збудженому нервовому стані.

Стверджує, що ніж, яким він завдавав удари, не приносив з собою, а взяв у продавця бару, щоб порізати їжу.

Вважає, що суд безпідставно взяв до уваги покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо обставин вбивства потерпілого ОСОБА_5, оскільки їх покази є суперечливими та вони є заінтересованими особами по справі.

На його думку потерпілий помер не через пошкодження ним життєво важливих органів, а через ненадання своєчасної кваліфікованої допомоги лікарями, а тому вважає необхідним перекваліфікувати його дії з п.13 ч.2 ст.115 на ч.2 ст.121 КК України.

Також апелянт не погоджується з висновком суду щодо його особливої небезпечності для суспільства, оскільки з часу вчинення ним злочину проти життя людини, пройшло майже 20 років. Вважає, що суд призначив покарання у виді довічного позбавлення волі не врахувавши належним чином тяжкість вчиненого ним злочину та дані про його особу, в тому числі позитивну характеристику за місцем проживання, пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття, явку з повинною і сприяння розкриттю злочину. Просить пом'якшити призначене покарання.

В запереченнях на апеляцію представник потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_10 просить вирок суду залишити без зміни, а апеляцію потерпілого без задоволення. Вважає вирок суду законним і обґрунтованим, а покарання призначене засудженому ОСОБА_2 справедливим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3, які підтримали апеляцію і просили вирок скасувати та направити справу на новий судовий розгляд, думку прокурора про законність і обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає, що апеляція підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Висновки суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_2 в скоєнні злочинів, передбачених п.13 ч.2 ст.115, ч.2 ст.309 КК України, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, аналіз яких наведений у вироку.

В судовому засіданні ОСОБА_11 повністю визнав свою вину у вчинені злочину, передбаченому ч.2 ст. 309 КК України, однак не визнав вину у вчиненні навмисного вбивства ОСОБА_5

Засуджений ОСОБА_2 пояснював, що 11.10.2010 року, близько 16 години він знаходився у м. Первомайську Миколаївської області в магазині «Анастасія» на площадці за столом, де вживав пиво. Неподалік від його столу сиділа компанія незнайомих осіб, які розпивали спиртні напої і вели себе зухвало. Він зробив їм зауваження на, що у відповідь йому почали грубити. Через деякий час між ним та ОСОБА_5 знову виник конфлікт, який переріс у сварку, на ґрунті того, що останній сів на його місце за стіл, коли він відійшов, та почав виражатися на його нецензурною лайкою. В ході сварки ОСОБА_5 наніс йому удар в обличчя, а потім коли він його відштовхнув, розбив пусту пляшку з під пива та намагався нанести удар. В цей момент випереджаючи його, він наніс потерпілому удар ножем знизу в верх в передню частину тулубу, а потім, коли ОСОБА_5 нахилився, інстинктивно наніс другий удар ножем зверху вниз у спину. Після цього він вийшов з літньої площадки магазину і поїхав автобусом в м. Київ до співмешканки.

Також ОСОБА_2 пояснив, що у зв'язку з цим конфліктом він був у нервовому стані та фактично захищався від незаконних дій ОСОБА_5, який знаходився в стані алкогольного сп'яніння і намагався нанести йому удар фрагментом від пляшки.

Однак, твердження засудженого про те, що він захищався від дій потерпілого, є безпідставним та спростовується дослідженими у справі доказами.

Так, свідок ОСОБА_7 в суді 1-ї інстанції пояснив, що восени 2010 року він разом з ОСОБА_6, ОСОБА_12 та ОСОБА_5 відпочивали на літньому майданчику біля магазину «Анастасія». Потім вони з ОСОБА_6 відійшли на деякий час, а коли повернулися, то побачили, що засуджений ОСОБА_2 знаходиться поряд з ОСОБА_12 та безпричинно його зачіпає. Оскільки засуджений був набагато старший за них, то він (ОСОБА_7) звернувся до ОСОБА_5, який з поміж них був найстаршим, щоб він попросив засудженого не чіпати ОСОБА_12

Після цього, ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_2, який відразу накинувся на нього, почав штовхати та ударив ОСОБА_5 ножем в спину. Потерпілий зігнувся та намагався відштовхнути від себе ОСОБА_2, однак останній завдав йому другого удару ножем в груди. Потім засуджений втік з місця події, а потерпілий ОСОБА_5, тримаючись за рану, вийшов з літнього майданчику та втратив свідомість.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_12 також підтвердили, що засуджений ОСОБА_2 чіплявся до ОСОБА_12, а коли потерпілий ОСОБА_5 намагався захистити його, то засуджений штовхнув ОСОБА_5 та наніс удар ножем в спину. Другого удару вони не бачили, але коли потерпілий впав, то у нього з рани в області грудей текла кров.

Крім того, свідки ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_12, зазначили, що ніяких предметів, в тому числі і розбитої пляшки під час конфлікту, в руках у потерпілого ОСОБА_5 не було.

Наведені показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_12 повністю узгоджуються між собою та підтверджуються іншим дослідженими доказами.

Як вбачається з протоколу огляду місця події та додаткового протоколу, на місці злочину були зафіксовані сліди боротьби та вилучені предмети, що свідчать про скоєння злочину (а.с.5,7). При цьому такого фрагменту як «розочка» від розбитої пляшки з під пива, яким нібито потерпілий намагався нанести удару ОСОБА_2, на місці події виявлено не було.

Згідно протоколу огляду від 11.10.2010 року, на тілі ОСОБА_5 виявлено тілесні ушкодження у виді двох ножових поранень (а.с. 11).

В ході відтворення обстановки та обставин події злочину від 14.10.2010 року, засуджений розповів про завдані потерпілому удари ножем та показав механізм їх нанесення. При цьому не заперечував, що наніс потерпілому два удари ножем.

В ході пред'явлення особи для впізнання від 14.10.2010 року за участю свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_12, останні впізнали ОСОБА_2, як особу, що завдала ударів ножем ОСОБА_5

З огляду на наведене, твердження апелянта про нанесення удару під час захисту від нападу на нього з боку потерпілого та про суперечливість показаннь свідків щодо подій 11.10.2010 року, є безпідставними.

Посилання засудженого на заінтересованість свідків у справі є лише припущенням ОСОБА_2 і матеріалами справи не підтверджуються.

Доводи апелянта про те, що потерпілий помер не через пошкодження життєво важливих органів, а через не надання своєчасної кваліфікованої допомоги лікарями, являються безпідставними та спростовуються висновком судово-медичної експертизи № 284 від 12.10.2010 року (а.с. 30-32).

Так, з зазначеного висновку слідує, що у потерпілого ОСОБА_5 були виявлені тілесні ушкодження у виді проникаючої колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітини зліва з пошкодженням навколосерцевої сумки та лівого шлуночка серця; проникаючої колото-різаної рани задньої поверхні грудної клітини зліва з пошкодженням верхньої долі лівої легені, травматичного гемоперікарду (накопичення крові в навколосерцевій сумці), а також травматичного лівостороннього гемотораксу (накопичення крові в лівій плевральній порожнині). Дані тілесні ушкодження утворились від дії колото-ріжучого предмета типа ніж та відносяться до тяжких за ознакою небезпеки в момент заподіяння.

Крім того, експерт зазначає, що зазначені тілесні ушкодження знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті і могли утворитися при вказаних обставинах. З такими ранами потерпілий міг жити невеликий проміжок часу - декілька десятків хвилин.

Суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку, що умисел ОСОБА_2 був направлений на позбавлення життя ОСОБА_5, оскільки про це свідчить характер дій засудженого, тобто нанесення ударів ножем в спину і ліву частину грудної клітини, що спричинило смерть потерпілого. Під час конфлікту 11.10.20110 року, у ОСОБА_2 не було необхідності застосовувати ніж, оскільки цього не потребували обставини події і в цьому не було ніякої необхідності.

На підставі вище зазначеного безпідставними є доводи апеляції засудженого про необхідність перекваліфікації його дій на ч. 2 ст.121 КК України.

Таким чином, оцінивши зазначені докази в сукупності, суд обґрунтовано кваліфікував дії засудженого ОСОБА_2 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Що стосується твердження засудженого ОСОБА_2 про те, що ніж, яким було завдано удари потерпілому, він не приносив з собою, а взяв у продавця магазину, щоб порізати їжу, то зазначена обставина на кваліфікацію скоєного не впливає.

Крім того, зазначене спростовується оголошеними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_13 продавця магазину «Анастасія», з яких слідує, що засуджений не просив у неї ножа, а той ніж, яким вона користувалась знаходився на місці і нікуди не зникав.

Твердження засудженого ОСОБА_2 про те, що вирок винесено незаконним складом суду, оскільки його склад був призначений в порушення вимог ст. 16-2 КПК України, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що справа у відношенні ОСОБА_2 надійшла на розгляд суду 09.12.2010 року.

23.12.2010 року суддя провів попереднє засідання, за результатами якого призначив справу до судового розгляду у складі двох суддів та трьох народних засідателів.

Зазначене рішення було прийнято у відповідності до вимог ст. 17 КПК України, тобто за нормою, яка діяла на той час.

В подальшому, 30.12.2010 року на виконання вимог ст. 17 КПК України, розпорядженням керівника апарату було визначено склад суддів для розгляду зазначеної справи.

У відповідності до вимог ст.61 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», залучено трьох народних засідателів.

Що стосується доводів апелянта про призначення складу суду в порушення вимог ст. 16-2 КПК України, то вони також є необґрунтованими, оскільки зазначена стаття була введена в дію з 1 січня 2011 року, тобто після проведення попереднього розгляду справи та призначення складу суду.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то на думку колегії суддів, воно має бути змінено, зважаючи на такі обставини.

При призначені покарання у виді довічного позбавлення волі, суд зазначив у вироку, що враховує вчинення засудженим особливо тяжкого злочину та злочину середньої тяжкості, дані про його особу, який неодноразово судимий, характеризується негативно, має поганий стан здоров'я засудженого. Також суд вказав, що ОСОБА_2 вчинив злочин під час іспитового строку, встановленого йому вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20.09.2010 року за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та послався на обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочинів.

Разом з тим, з додатково наданих апеляційному суду документів вбачається, що вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20.09.2010 року, яким ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст.121 КК України до 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки, скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.05.2011 року, а справу повернуто на новий судовий розгляд.

Тому, на підставі зазначеного з вступної та мотивувальної частини вироку підлягає виключенню посилання суду на судимість ОСОБА_2 за вказаним вироком.

Також з резолютивної частини вироку необхідно виключити вказівку суду про призначення покарання ОСОБА_2 за сукупністю вироків на підставі ч.1 ст.71 КК України та як наслідок врахування в строк відбуття покарання час затримання ОСОБА_2 з 20 серпня 2010 року по 24 серпня 2010 року за вироком Первомайського міськрайоного суду від 20 вересня 2010 року.

Відповідно до ст.64 КК України, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Колегія суддів визнає, що суд 1-ї інстанції, призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі, не навів для цього у вироку переконливих мотивів та не врахував, що покарання є заходом примусу до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в обмежені прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також направлено на запобігання вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

В даному випадку призначене покарання лише запобігає вчиненню нових злочинів.

Крім того, призначаючи покарання суд не врахував низку обставин, а саме те, що ОСОБА_2 частково визнав свою вину, посередньо характеризується за місцем проживання, має незадовільний стан здоров'я, так як хворіє на різні тяжкі хронічні захворювання, а також те, що після скоєння злочину повідомив про своє місце знаходження працівників міліції і фактично сприяв розкриттю злочину.

З огляду на це, та внесених змін до вироку, колегія суддів вважає за можливе пом'якшити призначити ОСОБА_2 покарання за п.13 ч.2 ст.115 КК України.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И ЛА :

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2011 року у відношенні ОСОБА_2 - змінити.

Пом'якшити призначене ОСОБА_2 покарання за вчинення злочину, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів передбачених п.13 ч.2 ст.115 КК України та ч.2 ст.309 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років.

З вище зазначеного вироку виключити:

- з вступної та мотивувальної частини посилання суду на судимість ОСОБА_2 за вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2010 року;

- з резолютивної частини посилання на призначення ОСОБА_2 покарання за сукупністю вироків на підставі ч.1 ст.71 КК України та як наслідок врахування в строк відбуття покарання час затримання ОСОБА_2 з 20 серпня 2010 року по 24 серпня 2010 року за вироком Первомайського міськрайоного суду від 20 вересня 2010 року.

В решті вказаний вирок залишити без зміни.

Головуючий

Судді