ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
15.10.2012Справа №5002-32/2863-2012
Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Кримської філії ПАТ «Укртелеком»
до відповідача Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Кримське РУ» АТ Банк «Фінанси та кредит»
про стягнення 5 410,40 грн.
За участю представників:
від позивача - Філімонова Т.О., довіреність № 742 від 15.06.2012р.
від відповідача - Цирцан О.К., довіреність б/н від 28.09.2011р.
у судовому засіданні брали участь : Філімонова Т.О., Цирцан О.К.
Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Кримської філії ПАТ «Укртелеком» звернулась до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Кримське РУ» АТ Банк «Фінанси та кредит» про стягнення заборгованості в розмірі 5 410,40 грн.
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.08.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 28.08 2012р.
Розгляд справи відкладався та у судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за Договором оренди нерухомого майна № 449-34 від 05.11.2007р., внаслідок чого за відповідачем утворилась кредиторська заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із відповідним позовом.
Відповідач у судових засіданнях проти задоволення позову заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що згодом став займати меншу площу, ніж встановлено договором оренди, отже й не повинен оплачувати орендну плату в обсязі, визначеному договором.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
05.11.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» ( Орендодавець) ( позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» ( Орендар) ( відповідач) укладений договір оренди нерухомого майна № 449-34 ( а.с. 7-14).
За своєю правовою природою, зазначений договір є договором найму (оренди).
Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.
Пунктом 1.1 Договору сторони погодили, що Орендодавець передає, а Орендар бере у строкове платне користування приміщення, розташоване в м. Керч на 3 поверсі будинку № 37 по вул.. Орджонікідзе, загальною площею 2U місця в стійці. ( а.с. 7).
05.11.2007 року сторонами підписаний акт приймання-передачі майна, відповідно до якого відповідач прийняв 2U ( а.с. 15).
У відповідності до пункту 3.1 Договору орендна плата встановлюється за домовленістю сторін і перераховується орендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковими, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим. ( а.с. 8).
Дослідивши всі представлені сторонами докази, наявні в матеріалах справи, та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, зазначити наступне.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.
Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Підставою виникнення зобов'язання позивач визначив договір оренди.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
У підтвердження своїх обов'язків за договором відповідач частково оплатив орендну плату, що підтверджується виписками банку по розрахунках за договром.
Так, відповідач у відзиві на позов посилається на те, що позивач ухилявся від здійснення перерахунку орендних витрат. Проте, з цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач мав намір змінити умови договору оренди, та, відповідно, реалізував зазначений намір у встановленому Законом порядку.
Лист віх № 0221-н від 19.01.2011р. , яким відповідач повідомляв про намір зняття обладнання ( а.с. 59), акти приймання передачі обладнання від 17.01.2011р., ( а.с. 61-62), не можуть бути прийняті судом в якості належного документального обґрунтування заперечень відповідача з огляду на те, що період стягнення заборгованості в рамках даного спору обмежується жовтнем 2010 року, тоді як названі вище документи складені набагато пізніше, ніж мав місце визначений позивачем період стягнення заборгованості.
Що ж до посилань відповідача на несвоєчасне надсилання позивачем рахунків, слід зазначити, що сторонами в договорі чітко закріплений обов'язок орендаря переховувати орендну плату не пізніше 20 числа місяця , наступного за розрахунковим, отже неуважне ставлення орендодавця до обов'язку своєчасно надіслати рахунок не звільняє відповідача від оплати займаного орендованого приміщення, яким він користувався у зазначений період.
Можливо було б твердити по передчасне звернення до суду у випадку, коли б строк оплати був прив'язаний сторонами до дати виставлення рахунку, проте в даному випадку має зафіксований умовами договору строк оплати - не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Лист № 2128-н від 29.11.2010р. із проханням відповідача направляти рахунки ( а.с. 57) також отриманий позивачем лише 02.12.2010р. ( а.с. 58)
Не є спроможними й доводи відповідача стосовно порушень позивачем норм статті 188 Господарського кодексу України при зверненні до суду, оскільки судом розглядається наявність заборгованості, проте не зміни умов договору. У випадку необхідності внесення таких змін, відповідач не був позбавлений права звернутися до суду, тоді як на момент утворення заборгованості договір діяв саме на умовах, закріплених сторонами. Доказів будь-яких змін сторонами не надано.
Таким чином судом встановлено, що заборгованість відповідача з орендної плати за період з листопада 2009р. по жовтень 2010р. в розмірі 3 569, 43 грн. (без ПДВ) підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, позивач просить суд стягнути 252, 00 грн. ( без ПДВ) відшкодування витрат спожитої електроенергії та 687, 29 грн. ( без ПДВ) - експлуатаційних витрат.
Як вбачається з пояснень представника позивача ( а.с. 89), розрахунок спожитої відповідачем електроенергії здійснюється на підставі додатку № 4 до договору. Проте у судовому засіданні зазначений додаток № 4 надано сторонами так і не було, в зв'язку із чим суд позбавлений можливості надати оцінку правильності розрахунку та постійна величина, визначена позивачем у позові в розмірі 16, 3 кВт, встановлена шляхом обчислення об'єму електричної енергії відповідно до технічних характеристик обладнання, встановленого відповідачем, перелік якого й містив додаток № 4.
Таким чином розмір витрат на спожиту електроенергію в сумі 252, 00 грн. є необґрунтованим та задоволенню е підлягає.
Стосовно 687, 29 грн. експлуатаційних витрат, пред'явлених позивачем до стягнення, слід зазначити таке:
Компенсація названих витрат передбачена сторонами в пункті 3.4 договору.
Як вбачається з додатку 3 до договору оренди ( а.с. 20), орендна плата , розрахована на перший місяць оренди майна вже включає в себе експлуатаційні витрати в розмірі 25% від суми орендної плати.
Подальший розмір орендної плати визначався шляхом коригування вартості першого місяця оренди на індекс інфляції за відповідний місяць.
Отже відповідач мав оплатити суму з врахуванням інфляційного збільшення в строк до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Таким чином, стягнення з відповідача експлуатаційних витрат є законним та обґрунтованим.
Крім того, позивач просить суд стягнути 3% річних в розмірі 196, 49 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач не позбавлений права зменшити період нарахування 3 % річних, починаючи нарахування з 01.09.2010р., тоді як період прострочення заборгованості за попередні місяці є більшим.
Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог лише в частині, той 3% річних підлягають перерахунку.
Так, по рахунку акту № 12083 від 30.09.2010р. 3% річних мають бути нарахованими на суму 486, 32 грн. ( сума за рахунком без врахування витрат на електроенергію). Період прострочення заборгованості в даному випадку становить з 21.10.2010р. по 23.01.2012р., оскільки за умовами договору, строк оплати становить не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим:
3 % = 486, 32 грн. х 449 днів х 3%/365 днів = 17, 95 грн.
По рахунку акту № 12609 від 31.10.2010р. період нарахування 3% річних - з 21.11.2010р. по 23.01.2012р. Сума по акту без врахування витрат на електроенергію становить 78, 62 грн. з ПДВ.
3 % = 78, 62 грн. х 429 днів х 3%/365 = 2, 77 грн.
Сума по актам № 11138 та 11140 розрахована позивачем вірно.
На рахунок акт № 11139 3% річних судом не нараховується, оскільки цей акт містить лише витрати на електроенергію.
Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 184, 70 грн. за період з 01.09.2010р. по 23.01.2012р. та підлягає стягненню з відповідача саме в цій сумі.
У судовому засіданні 15.10.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повне рішення складене 16.10.2012р.
Судовий збір покладається на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 32-34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Кримське РУ» АТ Банк «Фінанси та кредит» на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Кримської філії ПАТ «Укртелеком» 4961, 91 грн. заборгованості, 196, 49 грн. - 3% річних, 1 609, 50 грн. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М. Гризодубова