Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/12059/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15 година 45 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі Аврамченко С.С.

за участю

представника позивача - ОСОБА_1 - на підставі довіреності,

представника відповідача - Сєрякової О.О. - на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку адміністративну справ за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області про скасування рішення про застосування фінансових санкцій № 1850/2363017062 від 6 вересня 2012 року, -

встановив:

13 вересня 2012 року ОСОБА_3, (далі - Позивач), звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області, (далі - Відповідач або УПФУ), в якому просила суд скасувати рішення УПФУ про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України за 2008 рік № 1850/236301762 від 6 вересня 2012 в сумі 4 587,65 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що вона була зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця, перебувала на спрощеній системі оподаткування - фіксованому податку, постановою Донецького оружного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року по справі № 2а-7164/10/0570 її підприємницька діяльність припинена. Позивач зазначила, що 28 серпня 2009 року вона надала відповідні відомості до системи персоніфікованого обліку УПФУ за 2008 рік. 6 вересня 2012 року Відповідачем прийнято оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій, яке на думку Позивача, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки на час його прийняття правові норми, які визначали відповідальність за вказані в ньому порушення та передбачали можливість застосування фінансових санкцій, втратили чинність.

В судовому засіданні представник Позивача підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві.

В судовому засіданні представник Відповідача заявлені позовні вимоги не визнала в повному обсязі, надала письмові заперечення проти адміністративного позову, (а.с.27-28), та пояснила, що 28 серпня 2012 року ОСОБА_3 надала до відділу обліку надходження платежів УПФУ звіт за 2008 рік, який мав бути наданий до 1 січня 2009 року; 6 вересня 2012 року Відповідачем складений акт про порушення строків подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування та прийнято рішення за № 1850/236301762 про застосування фінансових санкцій. В обґрунтування законності оскаржуваного рішення, представник Відповідача посилалася на положення п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можливість застосування яких на час прийняття спірного рішення передбачена п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», з огляду на наведене просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

11 липня 2007 року Виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області ОСОБА_3 була зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року в адміністративній справі № 2а-7164/10/0570 за позовом Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 адміністративний позов задоволено та припинена підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, (а.с.10).

28 серпня 2012 року посадовими особами Відповідача складений акт про порушення строків подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування за 2008 рік за № 2363017062, в якому було зазначено, що відповідно до п.п.4 п.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п.11.12 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності за підсумками року надають до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання розрахунки сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за звітний рік до 1 квітня наступного за звітним роком за формою згідно з додатком 25 цієї Інструкції; розрахунок надається платником незалежно від стану його фінансово-господарської діяльності; вказано, що строк подання звіту за 2008 рік - до 1 квітня 2009 року, фактично ж Позивач надала звіт 28 серпня 2009 року, тому до неї мають бути застосовані фінансові санкції в сумі 4 587,65 грн. на підставі ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Акт підписаний начальником відділу обліку надходжень платежів Греченко Ю.О. та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 Позивач підписала акт із зауваженнями, (а.с.24-25).

Крім того, Позивач надала рішення про застосування фінансових санкцій за неподання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України за 2008 рік № 2363017062 в сумі 4 587,65 грн. зазначене рішення посадовими особами УПФУ не підписано, водночас містить підпис ОСОБА_3, датований 28 серпня 2012 року про отримання першого примірника рішення, (а.с.26).

4 вересня 2012 року УПФУ надало Позивачу довідку за № 680/06-51 про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових коштів до Пенсійного фонду України і фондів соціального страхування, (а.с.23).

6 вересня 2012 року начальником відділу обліку надходжень платежів УПФУ Греченко Ю.О. складений акт про порушення строків подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування за 2008 рік за № 408/2363017062, в якому було зазначено, що відповідно до п.п.4 п.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п.11.12 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності за підсумками року надають до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання розрахунки сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за звітний рік до 1 квітня наступного за звітним роком; розрахунок надається платником незалежно від стану його фінансово-господарської діяльності; вказано, що строк подання звіту за 2008 рік - до 1 квітня 2009 року, фактично ж Позивач надала звіт 28 серпня 2009 року, тому до неї мають бути застосовані фінансові санкції в сумі 4 587,65 грн. на підставі ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», (а.с.8).

6 вересня 2012 року Відповідачем прийнято рішення за № 1850/2363017062 про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України за 2008 рік, яке є предметом спору по справі, (а.с.9).

На підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за несвоєчасне подання звіту про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України у строки, визначені законодавством, до Позивача застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в сумі 4 587,65 грн.

Спірне рішення отримане Позивачем 6 вересня 2012 року, що підтверджується її особистим підписом.

До спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, що визначено ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України).

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

П.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію здійснюється відповідно до окремо прийнятого спеціального Закону. До прийняття відповідного рішення функції виконавчої дирекції Пенсійного фонду, її територіальних органів виконують відповідно Пенсійний фонд України та головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.

У період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Відповідно до п.п.1, 7 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п.п.1.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року №11-2, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5), (далі - Положення), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

П.2.1. Положення визначені основні завдання територіальних органів Пенсійного фонду України, до яких, зокрема, належить забезпечення у відповідному регіоні збору та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших коштів відповідно до законодавства, призначених для пенсійного забезпечення.

На переконання суду, системний аналіз вищезгаданих правових норм, а також п.7 ч.1 ст.2 КАС України, свідчить про те, що УПФУ є суб'єктом владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскаржуване рішення Відповідача прийняте 6 вересня 2012 року і за своєю сутністю є правовим актом індивідуальної дії, визнання недійсним якого здійснюється за правилами КАС України відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України.

Приймаючи спірне рішення, УПФУ діяло на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, (далі - Закон № 1058).

Правові норми, які містилися в п.5 ч.9 ст.106 Закону № 1058, передбачали наступне: «Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції:

5) за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 8 липня 2010 року, з 1 січня 2011 року зі ст.106 Закону № 1058 виключені частини 1-9.

Таким чином, застосовуючи фінансові санкції до Позивача, УПФУ діяло на підставі неіснуючої правової норми, що свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам п.1 ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 9 лютого 1999 року № 1-рп/99: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу».

Аналізуючи дію в часі правових норм, на підставі яких до Позивача застосовані фінансові санкції, суд дійшов висновку, що положення ч.9 ст.106 Закону № 1058 діяли з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме в цей проміжок часу вказані норми визначали склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідно до п.22 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Офіційне тлумачення зазначеної норми наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб), згідно з яким: «За своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього».

На момент прийняття спірного рішення норм, які встановлюють відповідальність за допущені Позивачем порушення, не існувало.

З огляду на зазначене, УПФУ помилково застосувало норми матеріального закону, що були чинними на момент вчинення ОСОБА_3, як страхувальником, правопорушення без врахування того, що ці самі норми передбачали не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, але й саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення Позивача до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність (незаконність) спірного рішення.

З приводу твердження Відповідача про те, що можливість застосування норм права, які втратили чинність, передбачена абз.6 п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI, відповідно до якого за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування збережені повноваження щодо застосування фінансових санкцій, якими вони були наділенні до набрання чинності цим Законом, суд відзначає, що за Відповідачем збережені функції по застосуванню винятково тих санкцій, які існують на момент їх застосування, а не тих, що існували раніше. У спірних правовідносинах УПФУ безпідставно отожнило право на застосування санкцій (компетенцію) з підставами відповідальності.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 107,30 грн., що підтверджується відповідною квитанцією, (а.с.2), ця сума має бути стягнута з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 51, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області про скасування рішення про застосування фінансових санкцій № 1850/2363017062 від 6 вересня 2012 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати Рішення про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України за 2008 рік № 1850/236301762 від 6 вересня 2012.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 107 (сто сім) грн. 30 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 12 жовтня 2012 року в присутності позивача.

Постанова складена у повному обсязі і підписана 17 жовтня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.