РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2а/1770/3556/2012
21 вересня 2012 року м. Рівне
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Кравчук Т.О. Кравчук Т.О.,при секретарі судового засідання Любежаніній Т.В.,
за участю:
представника позивача - Галайди І.Т.,
представника відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальне конструкторське бюро високовольтної апаратури- Рівне"
до Державної податкової інспекції в мітсті Рівному Рівненської області
про скасування податкових повідомлень-рішень
в с т а н о в и в:
До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальне конструкторське бюро високовольтної апаратури - Рівне" з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень:
від 02.08.2012 року №0003352342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1 380,00 грн., з яких: 1 104,00 грн. - за основним платежем; 276,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
від 02.08.2012 року №0003362342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 041,25 грн., з яких: 833,00 грн. - за основним платежем; 208,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених контрагену за проведення маркетингових досліджень, а також формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених позивачем контрагенту у складі ціни вказаних послуг, оскільки, на думку посадових осіб податкового органу, ніякі послуги контрагентом фактично не надавались, позивач не мав не меті дійсне отримання послуг, а договір уклав з метою мінімізації податкових зобов'язань. Тому укладений договір, на думку податкового органу, є нікчемним і таким, що порушує інтереси держави та суспільства, а формування валових витрат та податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно і це призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки укладений договір мав реальний характер - послуги надані контрагентом в повному обсязі і оплачені позивачем, ці факти підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, а тому позивач, на його думку, правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Таким чином, позивач просив суд податкові повідомлення-рішення скасувати.
У призначений день і час до суду з'явився представник позивача. Представник відповідача до суду не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив, однак був повідомлений належним чином, про що свідчить в матеріалах справи копія факсового корінця про направлення повістки про виклик із зазначенням про дату, час та місце судового розгляду, а також підпис представника відповідача Троянчука Д.М. на супровідному листі про отримання матеріалів, які підлягають врученню йому, як стороні судового процесу відповідно до статті 38 КАС України.
Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. За таких обставин суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.
Заслухавши представника позивача, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальне конструкторське бюро високовольтної апаратури - Рівне" є юридичною особою, що зареєстрована Виконавчим комітетом Рівненської міської ради, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Рівне з 15.09.200 за № 29-23/5422, зареєстроване як платник податку на додану вартість (свідоцтво від 22.02.2010 № 100270841).
Основним видом діяльності позивача є виробництво електророзподільної та контрольної апаратури, електромонтажні роботи. Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальне конструкторське бюро високовольтної апаратури - Рівне" Галайда І.Т., основною метою своєї діяльності є виробництво реле РТМ, РТВ (використовується як елемент дистанційного автоматичного управління пружинних приводів відповідного типу), та реалізація такої продукції на ринку України.
З метою збільшення обсягів продажу виробленої власної продукції ним було укладено договір про проведення маркетингових досліджень по вивченню попиту споживачів на електротехнічну продукцію, РТМ, РТВ в Україні з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілтеріс".
В липні 2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Рівному проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілтеріс»за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 (акт перевірки від 18.07.2012 № 274/22-100/36650476).
За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем:
пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток за ІV квартал 2010 року на загальну суму 1104,17 грн.
підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", п. 16 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення»затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 №969 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №1401/18696 від 29.12.2010, що призвело до заниження податку на додану вартість в грудні 2010 року на загальну суму 833,33 грн.
Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що договір про проведення маркетингових досліджень по вивченню попиту споживачів на електротехнічну продукцію, РТМ, РТВ в Україні, укладений між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілтеріс», є нікчемним і таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки вказаний договір укладено за відсутності наміру дійсного отримання маркетингових послуг, фактично ніякі послуги контрагентом не надавалися, а договір укладено лише задля незаконного зменшення об'єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.
Такий висновок посадових осіб податкового органу базується на виявлених недоліках актів приймання-передачі послуг, складених між позивачем і його контрагентом, припущенні про нездатність контрагента надати послуги, а також на твердженнях про те, що контрагент позивача не відобразив у податковому обліку операції з надання послуг. Крім того, відповідач обґрунтовує свій висновок на перевірки правовідносин контрагента з Товариством з обмеженою відповідальністю «Літіс груп».
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Рівному прийнято податкові повідомлення-рішення:
від 02.08.2012 року №0003352342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1 380,00 грн., з яких: 1 104,00 грн. - за основним платежем; 276,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
від 02.08.2012 року №0003362342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 041,25 грн., з яких: 833,00 грн. - за основним платежем; 208,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Під час судового розгляду встановлено, що у жовтні 2010 року між позивачем (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілтеріс»(виконавець) укладено договір про проведення маркетингових досліджень по вивченню попиту споживачів на електротехнічну продукцію, РТМ, РТВ в Україні від 25.10.2010 № 01/10, згідно з яким виконавець зобов'язувався за плату провести маркетингове дослідження по вивченню попиту споживачів на електротехнічну продукцію-реле РТМ, РТВ в Україні.
Загальна вартість послуг за вказаним договором становила суму 5300,00 грн. (у тому числі ПДВ -883,33 грн.). Вказану суму Замовник зобов'язувався перерахувати на рахунок Виконавця протягом трьох днів з моменту підписання акта виконаних робіт.
Факт проведення маркетингових досліджень по вивченню попиту споживачів на електротехнічну продукцію, РТМ, РТВ в Україні за вказаним договором підтверджується актом проведення маркетингових досліджень, що містять інформацію про споживача реле РТМ, що виробляється Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальне конструкторське бюро високовольтної апаратури - Рівне". Відповідно до акту проведення маркетингових досліджень від 06.12.2010 б/н, споживачем реле РТМ являється Відкрите акціонерне товариство «Електрозавод»м. Кривій Ріг.
В оплату за надані послуги позивач перерахував на рахунок Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілтеріс»кошти на загальну суму 5300,00 грн. (у тому числі ПДВ -833,00 грн.), факт перерахування коштів підтверджується рахунком-факторую № СФ-0000444 від 06.12.2010, що міститься у матеріалах справи.
На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг сум податку на додану вартість за вказаною господарською операцією позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілтеріс»податкову накладну від 06.12.2010 №482 на загальну суму 5300,00 грн. (у тому числі ПДВ -833,00 грн.).
Згідно з даними акта перевірки від 18.07.2012 № 274/22-36650476 зробленими відповідачем, витрати на оплату проведення маркетингових досліджень включені позивачем до складу валових витрат у відповідному періоді і відображені у податковій декларацій, а сума податку на додану вартість (833,00 грн.) на підставі податкової накладної, виданою ТОВ "Ілтеріс", включена позивачем до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображена у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідає даним податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за відповідний період.
Обґрунтовуючи висновок про незаконне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, відповідач в акті стверджує, що контрагент позивача не відобразив у податковому обліку та податковій звітності вказані господарські операції. Однак жодних доказів на підтвердження даних заяв податковим органом, не зважаючи на вимоги суду, не надано.
Як убачається з акта перевірки, відповідач використовував висновки акту перевірки Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська від 06.02.2012 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ілтеріс»щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником ТОВ «Літіс Груп»за грудень 2010 року, січень, лютий, березень 2011 року. За даними висновками акту, Товариство з обмеженою відповідальністю «Літіс Груп», здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з отриманням та наданням податкової вигоди при «ймовірному»придбанні -продажу товарів від постачальників з ознакою «фіктивності»та подальшому продажу по ланцюгу постачання підприємствам -набувачам «податкової вигоди».
Позивач під час судового розгляду наполягав, що здійснені ним господарські операції є законними: факт надання послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними. Як зазначив позивач, будь яких правовідносин з ТОВ «Літіс Груп»він не мав, а тому не бачить ланцюгу його взаємозв'язку по вказаним в акті перевірки операціям між ТОВ «Ілтеріс»з ТОВ «Літіс Груп».
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених контрагенту в оплату послуги маркетингу, а також формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагенту позивача у складі ціни наданих послуг, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки, на думку податкового органу, ніякі послуги фактично не надавались, договір про надання послуг є нікчемними, тому формування валових витрат і податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.
Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності фактів ненадання маркетингових послуг позивачу його контрагентом, що покладено в основу тверджень податкового органу про нікчемність правочинів та прийнятих податкових повідомлень-рішень, які оспорюються в даній справі.
Як встановлено судом, факти надання позивачу послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.
Наявність недоліків в оформленні актів приймання-передачі послуг, складених сторонами, а також припущення про відсутність у контрагента позивача складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, наявність офісного приміщення, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо наданих послуг, але не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякі послуги контрагентом не надавались. До того ж, як вбачається з акту перевірки, відповідач дає правову оцінку правовідносинам між ТОВ «Ілтеріс»та ТОВ «Літіс», і висновки робляться відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальне конструкторське бюро високовольтної апаратури - Рівне" саме по господарським операціям між цими товариствами. Відомості щодо будь-якого взаємозв'язку позивача з ТОВ «Літіс»в акті перевірки відсутні.
Це також означає, що висновок податкового органу про нікчемність договорів про надання маркетингових послуг, укладений між позивачем і його контрагентом, є бездоказовим, а тому безпідставним.
Суд також зазначає, що прийняття податкових повідомлень-рішень, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання, не може ґрунтуватись на припущеннях і «ймовірності», а повинно доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Ілтеріс", в оплату за надані послуги маркетингу, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально. Позивачем було надано в судовому засіданні договір від 20.12.2010 №143 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальне конструкторське бюро високовольтної апаратури - Рівне" та Публічним акціонерним товариством «Електрозававод»про поставку позивачем відповідного товару (продукції), копії накладних про відпущення товару ПАТ «Електрозававод», копії довіреностей від ПАТ «Електрозававод»на отримання від позивача цінностей за вказаними рахунками. Як зазначив позивач, поставка продукції відбувається з дня укладення договору і до дня розгляду справи, відправлення продукції здійснюється експрес доставками залізничного або автобусного транспорту.
Фактів порушення позивачем обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", податковим органом суду не наведено і не доведено.
За недоведеності відповідачем того факту, що послуги контрагентами не надавались, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат, також про заниження податку на прибуток підприємств, є безпідставними.
Тому, податкове повідомлення рішення від 29.12.2009 № 0001242300/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток є протиправним і підлягає скасуванню.
З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.
Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
В силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Податковим органом не доведено суду належними та достатніми доказами факту того, що правочин, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальне конструкторське бюро високовольтної апаратури - Рівне" і Товариством з обмеженою відповідальністю «Літіс», мав фіктивний чи безтоварний характер, а висновок відповідача про нікчемність правочинів не підтверджується належними доказами і ґрунтується на суб'єктивних припущеннях посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, а також невірному застосуванні положень Цивільного кодексу України.
Твердження податкового органу в акті перевірки про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доказані.
Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.
За наведених обставин позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби:
від 02.08.2012 року №0003352342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1 380,00 грн., з яких: 1 104,00 грн. - за основним платежем; 276,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
від 02.08.2012 року №0003362342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 041,25 грн., з яких: 833,00 грн. - за основним платежем; 208,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальне конструкторське бюро високовольтної апаратури - Рівне" сплачений судовий збір у сумі 107 (сто сім) гривень 30 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Кравчук Т.О.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови -24 вересня 2011 року.