Справа № 2-591
2008 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 червня 2008 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
в складі: головуючого-судді Вергун І.В
при секретарі Ардашевій Я. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2 Ізюмського міськвиконкому про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі і порядку користування земельною ділянкою, -
в с т а н о в и в :
В червні 2006 року позивачка звернулась до суду з позовом ОСОБА_2, Ізюмського міськвиконкому про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі і порядку користування земельною ділянкою, які розташовані на території домоволодінняАДРЕСА_1
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що їй на праві приватної власності належить 3/8 частини будинку на вулиціАДРЕСА_1 В червні - липні 1998 року її колишній чоловік самовільно збудував будинок і гараж. Просить суд визнати за нею право власності на самочинно збудовані будівлі та визначити порядок користування земельною ділянкою.
Відповідачі позов не визнали посилаючись на його необґрунтованість, оскільки позивачці у встановленому законом порядку не надавалась земля під самовільне будівництво, згоди співвласників на самочинне будівництво не було.
Суд вислухав сторони, перевірив матеріали справи вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 10 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається , як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності зі ст. 11 ч. 1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 60 ч. 1 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
В судовому засіданні встановлено, не заперечується сторонами, що позивачка є власником спадкового майна яке складається з 3/8 частини жилого будинку розташованого вАДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Ізюмською державною нотаріальною конторою 8 вересня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за НОМЕР_1 ( а.с.20-22 т. 1).
Із ксерокопії технічного паспорту вбачається, що на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташований жилий будинок А - 1, який належить:ОСОБА_1. - 3/8 частини і ОСОБА_2 - 5/8 частин, а також господарчі будівлі.
Тут же розміщені будинок А*-1 та гараж „ Г” , які являються самовільно збудованими ( а.с. 11-19, 62-64 т. 1).
Згідно з роз'ясненням викладеним у п. 21 постанови Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року „ Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”, порядок користування спільною земельною ділянкою, в тому числі тією, на які розташовані належні співвласникам житловий будинок , господарчі будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, тому відповідно до ст. 88 ЗК України слід брати до уваги цю угоду при вирішенні спорів між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку у спільній власності на землю або житловий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок було поділено в натурі.
Разом з тим матеріали справи не містять даних про те, що між співвласниками існує відповідний порядок користування земельною ділянкою. Позивачкою не надано плану відведення земельної ділянки в натурі, не надано і даних про встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки, а також про виділ земельної ділянки під самовільне будівництво.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державній реєстрації.
Із довідки Ізюмської міської ради № 469 від 14.05.2008 року вбачається, що станом на 14.05.2008 року Ізюмською міською радою державний акт на право приватної власності на земельну ділянку яка розташована за адресоюАДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_3, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку не зареєстрований.
Статтею 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно ( житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва ( створення майна). Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що до завершення будівництва ( створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використання в процесі цього будівництва ( створення майна).
Житловий будинок, будівля, споруда інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердженого проекту або з істотним порушенням будівельних норм і правил ( ч. 1 ст. 376 ЦК).
Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виключення з цієї норми визначено ч. 3 зазначеної статті ЦК, якщо встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мета за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до ст. 120 ЗК України при переході право власності на будівництво і споруду , право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно - правових угод, а право користування земельної ділянкою, на якій вони розміщені та частиною ділянки яка необхідна для їх обслуговування.
Перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на розташованій на ній будівлі ( споруди) вимагає самостійної договірно - правової регламентації.
Таким чином в судовому засіданні не встановлено, що земельна ділянка на якій розміщенні самочинно збудовані будинок А*-1 і гараж були відведені позивачці в установленому законом порядку під уже збудовані споруди.
В зв'язку з цим суд не може взяти до уваги судової будівельно - технічної експертизи ( т. 1 а.с.66-77) про порядок користування земельною ділянкою , оскільки висновок експертизи не узгоджений з іншими матеріалами справи.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 Ц ПК України, ст. 328, ч. 2, ч. 3 ст. 331,ч. 2 ст. 376 ЦК України, ст.ст. 88, 120, 125 ЗУ України суд, -
В и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_2 Ізюмського міськвиконкому про визнання права власності на самочинне збудовані будівлі і порядку користування земельною ділянкою відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: