УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2012 р.Справа № 1618/2а-1347/2012
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Чалого І.С.
Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.04.2012р. по справі № 1618/2а-1347/2012
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області треті особи - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської Ради Полтавської області, Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, треті особи - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської Ради Полтавської області, Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, про скасування постанов про закінчення виконавчого провадження.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 3 квітня 2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 3 квітня 2012 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає, що судом першої інстанції при розгляді цієї справи не було взято до уваги відсутність у відповідача джерел для здійснення виплат на виконання приписів статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.
Відповідно ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що постановами підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавський області від 17.11.2011 року ВП 29837724 та ВП 29837865 відкриті виконавчі провадження з виконання виконавчого листа від 09.11.2011 № 2-2010 Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про зобов'язання Управління праці і соціального захисту населення Лубенської міської Ради Полтавської області та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 3 -ї категорії, щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення за 2004, 2005, 2009, 2010 роки відповідно до ст. 8 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановами відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 17.01.2012 року ВП 29837724 та ВП 29837865 на боржників за невиконання рішення суду накладено штраф в розмірі 680.00 грн.
Постановами відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 14.02.2012 та 06.03.2012 року було закінчено виконавче провадження, відповідно ВП 29837724 та ВП 29837865.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області щодо закінчення виконавчого провадження є неправомірними, а винесені постанови незаконними.
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
Відповідно до ч.2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій теріторії України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність встановлену законом.
При винесенні постанов про закінчення виконавчого провадження державний виконавець керувався п.11 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає повернення виконавчого документа до суду у разі, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо.
Положеннями ст. 11 того ж Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно,в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Зокрема, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Всупереч наведеним положенням закону, якими визначено обов'язок органів державної виконавчої служби неухильно виконувати приписи судового рішення, яке набрало законної сили, державний виконавець, повертаючи виконавчий лист стягувачу, вдався до заходів якими фактично змінив порядок виконання судового рішення.
Разом з тим, повноваження щодо відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, згідно приписів ст. 263 КАС України, віднесено до компетенції суду.
За наявності відповідних обставин державний виконавець має право звернутися до адміністративного суду, що видав виконавчий лист, із поданням про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Чинним законодавством України, зокрема статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» закріплено примат міжнародного права над національним.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому, враховуючи позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в рішенні від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України», в якому Суд наголосив , що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).
Крім того, вказаним рішенням Європейського суду з прав людини, зазначено, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03.04.2012р. по справі № 1618/2а-1347/2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Чалий І.С.
Судді Зеленський В.В. П’янова Я.В.