Справа № 22-1002/2006                                            Головуючий у 1 інстанції Єфімік О.О.

Категорія 40                                                                 Доповідач Песоцька Л.І.

УХВАЛА Іменем України

10   жовтня   2006   року   колегія   суддів   судової  палати   у   цивільних   справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Песоцької Л.І.

суддів Кочегарової Л.М., Дяченка В.М.

при секретарі Стрілецькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 7 серпня 2006 року,

встановила:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 7 серпня 2006 року ОСОБА_1 поновлений на роботі на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 комплексного використання водних ресурсів Донецького регіонального управління водних ресурсів Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів. Стягнуто з Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за вимушений прогул в сумі 4712 грн.60 коп. і відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн. та на користь держави судовий збір в розмірі 59 грн.50коп. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за один місяць допущене до негайного виконання.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення скасувати, в задоволенні позовів відмовити, посилається на те, що суд не повно з'ясував обставини справи, не перевірив доводи позивача про подання заяв про звільнення під примусом адміністрації, не прийняв до уваги докази тому, що позивач двічі писав заяви про звільнення і відкликав їх, не маючи наміру працювати, і після поновлення на роботі звільнився за угодою сторін; його хвороба викликана травмою і не пов'язана з діями відповідача, на посаду позивача переведений працівник.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідача Єременко Л.І., яка підтримала доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_1, який просив рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач з 24 грудня 2004 року працював ІНФОРМАЦІЯ_2 по використанню водних ресурсів, а з 5 березня 2005 року - начальником Маріупольського відділу Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів. 26 липня 2005 року він звернувся з заявою про надання щорічної відпустки з 27 липня по 13 серпня 2005 року з подальшим звільненням з роботи за власним бажанням з 15 серпня 2005 року (а.с.11). Наказом від 26 липня 2005 року ОСОБА_1 була надана щорічна відпустка з 27 липня по 13 серпня 2005 року (а.с.25). За його заявою від 12 серпня 2005 року про продовження відпустки у зв'язку з хворобою з 28 липня по 11 серпня 2005 року наказом НОМЕР_1 строк відпустки був продовжений з 13 по 29 серпня 2005 року (а.с.26). 26 серпня 2005 року відповідач видав наказ НОМЕР_2 про звільнення позивача з роботи з 29 серпня 2005 року за власним бажанням (а.с.29), але у зв'язку з його хворобою з 2 вересня 2005 року за заявою знову продовжив строк його відпустки наказом НОМЕР_3 до 7 вересня 2005 року (а.с.27). З 2 по 30 вересня 2005 року позивач хворів. 30 вересня 2005 року він звернувся з заявою про те, що не бажає звільнятися і буде працювати після закінчення відпустки (а.с.14), 24 жовтня 2005 року звернувся з заявою про звільнення за власним бажанням після закінчення відпустки з 1 грудня 2005 року (а.с.15). У зв'язку з його хворобою з 2 по 30 вересня і з 3 по 22 жовтня 2005 року наказом НОМЕР_4 строк його відпустки було продовжено на 6 днів (1,2,23-26 жовтня) з зазначенням дати звільнення з 26 жовтня 2005 року (а.с.30). 17 листопада 2005 року під час відпустки позивач звернувся з заявою, в якій просив не враховувати заяву про звільнення від 24 жовтня 2005 року, посилаючись на небажання звільнюватися з роботи (а.с.16).1 грудня 2005 року він вийшов на роботу і підтвердив небажання звільнятися. Наказами від 1 грудня 2005 року відповідач скасував попередній наказ в частині звільнення позивача з 26 жовтня 2005 року, продовжив йому відпустку на 1 день, встановив дату звільнення з 1 грудня 2005 року (а.с.31-32) і звільнив позивача з роботи з 1 грудня 2005 року за власним бажанням за заявою від 27 липня 2005 року, за ст.38 КЗпП України.

Визнаючи звільнення незаконним, суд вказав на те, що позивач до закінчення відпустки відмовився від звільнення і тому у відповідача не було відстав для його звільнення за власним бажанням. Цей висновок є обґрунтованим.

Згідно зі ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно з ч.1 ст.З Закону України „Про відпустки" за бажанням працівника у разі його звільнення ( крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Оскільки позивач відкликав свої заяви від 27 липня 2005 року про звільнення з 15 серпня 2005 року, від 24 жовтня 2005 року про звільнення з 1 грудня 2005 року в період продовження трудових відносин з відповідачем і знаходження у відпустці і мав на це право, вийшов на роботу 1 грудня 2005 року і знову підтвердив відмову звільнятися, колегія суддів вважає, що у відповідача не було законних підстав для його звільнення з роботи за власним бажанням за заявою від 27 липня 2005 року.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду. Звільнення позивача після даного поновлення на роботі не має правового значення для спору.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер неправомірних дій відповідача, завдану ними позивачеві моральну шкоду, наведене цьому обгрунтування і визначив відповідний розмір відшкодування.

Судом повно і правильно встановлені обставини справи, дана оцінка доказам. Рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 10, 60, 213, 215 ЦПК України, підстав для його скасування не має.

Відповідачем не доплачено 2 гривні при оплаті апеляційної скарги судовим збором, тому з Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів на рахунок Маріупольської міської ради (код платежу 22090100, ОКПО одержувача 24164947, банк одержувача УДК у Донецькій області, МФО банку 834016, розрахунковий рахунок 31411537600052) необхідно стягнути 2 гривні.

Керуючись ст.ст.З03, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

апеляційну скаргу Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 7 серпня 2006 року залишити без зміни.

Стягнути з Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів на рахунок Маріупольської міської ради (код платежу 22090100, ОКПО одержувача 24164947, банк одержувача УДК у Донецькій області, МФО банку 834016, розрахунковий рахунок 31411537600052) дві гривні судового збору.

Ухвала набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців безпосередньо у Верховний Суд України.