ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
24 червня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області (далі - УПФУ в Новопсковському районі Луганської області) про визнання неправомірними дій та зобов'язання провести перерахунок пенсії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою УПФУ в Новопсковському районі Луганської області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року та постанову Новопсковського районного суду Луганської області від 16 жовтня 2007 року,
в с т а н о в и л а :
У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФУ в Новопсковському районі Луганської області про визнання протиправною відмови в перерахунку пенсії.
Вимоги обґрунтовував тим, що він належить до першої категорії, як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнаний інвалідом 2 групи у зв'язку з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (далі - Постанова КМУ № 1) виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, відповідно 19,91 гривні.
Позивач стверджував, що статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ встановлено, що він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Крім того, не проводить їх перерахунок після встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як це передбачено частиною третьою статті 67 Закону № 796-ХІІ.
Крім того, позивач вказував, що він є інвалідом війни ІІ групи, тому відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на підвищення пенсії в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак це підвищення йому не проведено.
У зв'язку з цим позивач просив :
визнати неправомірною відмову відповідача в перерахунку пенсії по інвалідності, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої законом;
зобов'язати відповідача провести перерахунок державної пенсії, як інваліда ІІ групи, щодо захворювання якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, встановленої законом, з 1 січня 2005 року;
зобов'язати провести перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, як інваліду другої групи в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої законом;
зобов'язати відповідача провести перерахунок надбавки до пенсії як інваліду 2 групи в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої законом;
зобов'язати відповідача в подальшому проводити перерахунок пенсії у разі підвищення мінімальної пенсії за віком.
Постановою Новопсковського районного суду Луганської області від 16 жовтня 2007 року позовні вимоги позивача задоволено повністю.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року, постанову суду першої інстанції по цій справі змінено, а саме: виключено з резолютивної частини абзац шостий щодо зобов'язання відповідача в подальшому проводити перерахунки пенсії у разі підвищення мінімальної пенсії за віком; абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено в новій редакції «Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області провести перерахунок надбавки позивачу як інваліду війни 2 групи в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з прожиткового мінімуму 300 гривень з 1 січня 2005 року по 31 березня 2005 року, виходячи з прожиткового мінімуму 332 гривні з 1 квітня 2005 року по 31 грудня 2005 року», в решті постанову місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом ІІ групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ його віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХІІ, є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 1, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.
Безпідставними також є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ, щодо визначення розміру та виплати пенсій.
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому правильними також є висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
З частини третьої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції чинній до 1 січня 2006 року, слідує, що інвалідам війни ІІ групи пенсії підвищуються у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком.
Оскільки позивач є інвалідом війни ІІ групи, то він має право на підвищення пенсії у встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмірі, але до 1 січня 2006 року.
Отже, виходячи з вищенаведених висновків судів, й у цій частині рішення судів попередніх інстанцій є правильними.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції та в незміненій частині рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування чи зміни немає.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області залишити без задоволення.
Постанову Новопсковського районного суду Луганської області від 16 жовтня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий М.І. Смокович
Судді Т.Ф. Весельська
С.А. Горбатюк
О.В. Мироненко
Т.А. Чумаченко