ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 15-27/73-04-1743 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: | Удовиченка О.С. |
суддів: | Панової І.Ю. |
Яценко О.В. |
розглянувши касаційне подання | прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 р. |
у справі господарського суду | № 15-27/73-04-1743 Одеської області |
за позовом | ПП "Статир" |
до 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача | Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області Виконавчого комітету Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області СВК "Прикордонник" |
про | визнання права власності та заборону вчиняти певні дії |
та за зустрічним позовом | прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області |
до | ПП "Статир" СВК "Прикордонник" |
про | визнання договору від 15.12.2003 р. недійсним та визнання права власності |
в судовому засіданні взяли участь представники :
Генеральної прокуратури України | Прасов О.О. |
ВСТАНОВИВ:
Постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2005 р. у справі № 27/73-04-1743 за позовом приватного підприємство "Статир" (далі –ПП "Статир") до Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області, Виконавчого комітету Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області про визнання права власності на придбану у сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прикордонник" (далі - СВК "Прикордонник") на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2003 р. внутрішньогосподарську меліоративну (зрошувальну) рисову систему та заборону вчиняти дії, що перешкоджають користуватись належним майном та зустрічним позовом прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області до ПП "Статир" та СВК "Прикордонник" справу № 27/73-04-1743 направлено на новий розгляд.
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.03.2006 р. у справі № 15-27/73-04-1743 (суддя Петров В.С.) відмовлено ПП "Статир" у задоволенні позову про визнання права власності та заборону вчиняти певні дії.
Зустрічний позов прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області до ПП "Статир" та СВК "Прикордонник" про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності задоволено у повному обсязі, договір купівлі-продажу від 15.12.2003 р., укладений між ПП "Статир" та СВК "Прикордонник" визнано недійсним, право власності на внутрішньогосподарську рисову зрошувальну систему визнано за територіальною громадою с. Ліски Чілійського району Одеської області в особі Лісківської сільської ради Чілійського району Одеської області.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 р. у справі № 15-27/73-04-1743 (судді: Гладишева Т.Я. - головуючий, судді Савицький Я.Ф., Лавренюк О.Т.) апеляційну скаргу ПП "Статир" задоволено повністю, зазначене рішення господарського суду Одеської області скасовано, задоволено позов ПП "Статир", у задоволенні зустрічного позову прокурору Кілійського району Одеської області в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області відмовлено.
Прокурор Кілійського району Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційним поданням від 17.08.2006 р. № 2364, в якому просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 р., а рішення господарського суду Одеської області від 06.03.2006 р. залишити в силі.
При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", Постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 р. № 1253 "Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників".
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15.12.2003 р. між ПП "Статир" та СВК "Прикордонник" в особі ліквідатора Загоруйко Ю.І., що діяв на підставі ст.ст. 22-34 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ухвали господарського суду Одеської області від 25.07.2003 р. у справі № 21/48-03-1863 та рішення комітету кредиторів СВК "Прикордонник" (Протокол № 4 від 02.12.2003 р.) було укладено договір купівлі - продажу внутрішньогосподарської зрошувальної системи та підписано акт приймання-передачі, за яким СВК "Прикордонник" передав у власність ПП "Статир" внутрішньогосподарську зрошувальну систему, розташовану за адресою: Одеська обл., Кілійський район, с. Ліски.
Відмовляючи ПП "Статир" в задоволенні позову щодо визнання за ним права власності на придбану на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2003 р. у СВК "Прикордонник" внутрішньогосподарську зрошувальну систему, суд першої інстанцій виходив з того, що спірна внутрішньогосподарська зрошувальна система відповідно до п. 16 Плану приватизації передавалась на баланс радгоспу, а не у його власність і відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство) не підлягала включенню до ліквідаційної маси та використанню в якості засобу задоволення кредиторських вимог у справі про банкрутство СВК "Прикордонник".
Відмовляючи в задоволенні позову ПП "Статир" та задовольняючи зустрічний позов прокурора Кілійського району Одеської області господарський суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 15.12.2003 р. укладено стороною, яка не мала права продажу майна, оскільки право власності на зазначений об'єкт не належало власнику товару, а лише перебувало в його оперативному управлінні, місцевий господарський суд виходив з незаконності оспорюваного договору та його суперечності ст. 225 ЦК УРСР та ст. 658 ЦК України.
На думку суду першої інстанції, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 р. № 1253, внутрішньогосподарська зрошувальна система підлягає передачі до комунальної власності Лісківської сільської ради Чілійського району Одеської області.
Проте, з таким висновком суду не можна погодитись з наступних підстав.
Стаття 48 ЦК УРСР, який був чинним на час укладення спірного договору, встановлює загальне правило про те, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, і в частині другій містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
За змістом ч. 1 ст. 145 ЦК УРСР, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, користування, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
Задовольняючи зустрічний позов прокурора Кілійського району Одеської області в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області, господарський суд першої інстанції не звернув уваги на те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону.
Результатом задоволення такого заявленого зустрічного позову стало застосування судом першої інстанції наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області, яка вважає власником спірного майна територіальну громаду с. Ліски Кілійського району Одеської області, не будучи стороною угоди.
Захист права територіальної громади с. Ліски Кілійського району Одеської області можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 145 ЦК УРСР.
Зазначеної вище позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 25.07.2006 р. у справі № 69/8-05.
Суд першої та апеляційної інстанції при розгляді справи на дані вимоги закону уваги не звернули, що потягло за собою ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам закону.
Таким чином, місцевий суд неправильно застосував ст. 225 ЦК УРСР, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції не звернув на це належної уваги і, відповідно, постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення було скасовано з інших підстав, також не може вважатися законною.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Крім того, приймаючи оскаржувані рішення та постанову судами попередніх інстанцій не встановлено, чи передавалась спірна зрошувальна система у власність господарства чи, як було передбачено планом приватизації, передана в безоплатне користування на баланс. Оскільки первинних документів, що підтверджують передачу спірної внутрішньогосподарської зрошувальної системи саме у власність СВК "Прикордонник" в матеріалах справи немає, то приналежність цієї системи певній юридичній особі судами не доведено.
Суд апеляційної інстанції належним чином не оцінив договір від 26.06.1996 р. про безоплатну передачу державного майна укладеного між представництвом Фонду державного майна України в Кілійському районі та спілкою покупців, створеної членами трудового колективу радгоспу "Прикордонник" та План приватизації державного майна сільськогосподарського підприємства радгоспу "Прикордонник".
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті судами рішення та постанова не ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи та не відповідають вимогам Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.76р. “Про судове рішення” із змінами, внесеними Постановами Пленуму від 24.04.81р. №4, від 25.12.92р. № 13.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
Господарському суду Одеської області при новому розгляді справи слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти соціально-побутового призначення можуть передаватися у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України у безстрокове безоплатне користування товариству за умови їх цільового використання та належного утримання і без права продажу.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищевикладене, дослідити всі обставини справи та вирішити справу у відповідності з нормами матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання прокурора Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Лісківської сільської ради Кілійського району Одеської області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 06.03.2006 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 р. у справі № 15-27/73-04-1743 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді І.Ю. Панова
О.В. Яценко