Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/11561/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Дворникова М.С.
при секретарі Воловик Ю.В.
за участю:
представника позивача: Лиги І.С.;
представник відповідача: Гладкого Є.О.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області до відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Донецької області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області (далі - УПФУ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Донецької області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.
На думку позивача, відповідачем, під час примусового виконання постанови № 41 від 29.04.2002 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь УПФУ в м. Харцизьку боргу в сумі 170 грн., по якій відкрито виконавче провадження 01.07.2010 року, не вжито передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання виконавчих документів, внаслідок чого борг залишається не стягнутим, що призводить до порушення інтересів держави в особі УПФУ.
У судовому засіданні 03.10.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Донецької області - старший державний виконавець Гладкий Є.О. адміністративний позов не визнав, надав письмові заперечення, в яких просив у його задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
29 квітня 2002 року начальником Харцизького міського відділу Донецького обласного управління Пенсійного фонду України була прийнята постанова № 41 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до ОСОБА_3 у розмірі 170 грн.
01.07.2010 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Донецької області відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного рішення.
Державним виконавцем приймались заходи примусового виконання рішення, а саме: надіслано запит до БТІ м. Харцизька, щодо перевірки майнового стану боржника; надіслано запит до ДПІ у м. Харцизьку про наявність рахунків та внесків в установах банків, що належать боржнику, а також запит, щодо встановлення місця отримання доходів боржником; здійснювався виклик боржника до відділу державної виконавчої служби.
Згідно з отриманою відповіддю БТІ за боржником зареєстрована ? домовласності на підставі свідоцтва про право власності від 16.09.1996 року, на яку накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.12.2010 року.
Відповідно до відповіді з ДПІ у м. Харцизьку у боржника наявні відкриті рахунки в установах банків, на які накладено арешт постановами державного виконавця від 08.06.2011 року.
Державним виконавцем здійснювався виклик боржника до відділу державної виконавчої служби, але останній не з'явився, у зв'язку з чим 23.05.2011 року відповідачем було винесено постанову про привід боржника та Харцизького МВУМВС для виконання. До теперішнього часу вищевказана постанова не виконана.
Отже, постанова № 41 від 29.04.2002 року про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до ОСОБА_3 у розмірі 170 грн. не виконана, внаслідок чого борг залишається не стягнутим, що призводить до порушення інтересів держави в особі УПФУ, оскільки державним виконавцем не вжито передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання виконавчих документів, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон) цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частинами 1, 2 ст. 2 Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).
Державний виконавець, як працівник органу державної виконавчої служби за ст. 6 Закону, зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати всіх заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;
4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища;
5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
7) за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна;
8) звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;
9) звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз'яснення змісту документа;
10) звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
11) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;
12) залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
13) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
14) застосовувати під час провадження виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку;
15) у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення;
16) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
17) з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським об'єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;
18) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням;
19) у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
20) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.
Відповідно до ст. 32 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Як вбачається з наданих відповідачем документів, державним виконавцем вжито не всі заходи примусового виконання рішення, передбачені Законом, а саме не здійснено жодного виходу за місцем мешкання боржника для встановлення його місця мешкання, майна, тощо.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку, що державним виконавцем не вжито всіх заходів примусового виконання рішення, передбачених статтями 11, 32 Закону України "Про виконавче провадження", а тому постанова № 41 від 29.04.2002 року про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до ОСОБА_3 у розмірі 170 грн. не виконана, внаслідок чого борг залишається не стягнутим.
Таким чином суд вважає, що суб'єкт владних повноважень при примусовому виконанні вищезазначеної постанови діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим знаходить позовні вимоги обґрунтованими та задовольняє їх у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 11, 17, 18, 94, 105, 158-163, 167, 181 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області до відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Донецької області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати бездіяльність заступника начальника відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Донецької області ОСОБА_4 стосовно виконання постанови № 41 від 29.04.2002 року про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до ОСОБА_3 у розмірі 170 грн. незаконною.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Донецької області вжити всі заходи примусового виконання рішення, передбачені Законом, з виконання постанови № 41 від 29.04.2002 року про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до ОСОБА_3 у розмірі 170 грн.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 03 жовтня 2012 року.
Постанова складена у повному обсязі і підписана 08 жовтня 2012 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дворников М.С.