ун. № 2-3061/11

пр. № 2/2608/546/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2012 року

< Текст >

Ун.н.№2608/3061/11

№пр. 2/2608/546/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2011року Святошинський районний суд міста Києва в складі

головуючого-судді Мазур І.В.

при секретарі Сіряченко Я.В.

з участю сторін позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання права власності на транспортний засіб та витребування його від набувача,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання права власності на транспортний засіб та витребування його від набувача. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що в 2005році її батько ОСОБА_7 придбав для неї автомобіль Toyota Land Cruiser Універсал, легковий 2005року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі) НОМЕР_2. У вересні 2008року батьки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вирішили продати зазначений вище автомобіль та придбати автомобіль іншої марки. Для цього вони звернулися до знайомого ОСОБА_10, який повинен був знайти покупця на автомобіль за ціною 34тис.дол.США. 21.09.2008р. ОСОБА_10 приїхав на дачу за адресою АДРЕСА_1, де на той час знаходився автомобіль та проживали її батьки. ОСОБА_10 вмовив батьків дати йому ключі від автомобіля, техпаспорт на автомобіль, мотивуючи тим, що є потенційний покупець і щоб не чекати, коли останній зможе під»їхати, він протяг8ом дня з ним зустрінеться й покаже автомобіль. На наступний день автомобіль ОСОБА_10 не повернув, а 28.09.2008р. повідомив батьків про те, що він зняв автомобіль з реєстрації в ДАЇ та продав його. На час цих подій вона знаходилася за кордоном у зв'язку з навчанням і надала довіреність на ім'я своєї матері ОСОБА_9 з правом розпорядження та продажу автомобіля. На початку лютого 2009року батьки звернулися до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м.Києві, потім матеріали перевірки передали до Голосіївського РУГУ, Подільського РУ ГУ, на сьогоднішній день матеріали знаходяться в СУ ГУ МВС України в м.Києві. Проте автомобіль так і не повернуто. З»ясувалося, що автомобіль проданий у 2008році ОСОБА_3 на підставі біржового контракту Київської товарної біржі «Авто союз»№СА8110301Б від 3.11.2008р. На час продажу автомобіля ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6В зазначеному біржовому контракту продавцем автомобіля вказано позивачку ОСОБА_1, проте вона контракт не підписувала і на час підписання контракту знаходилася в Англії. Тобто контракт був спрямований на порушення її прав як власника, на незаконне заволодіння автомобілем за ціною в 10грн. Таким чином біржовий контракт є нікчемним. Автомобіль вибув з її володіння за її волею, а набувач ОСОБА_3 міг знати і знав, що укладав контракт з особою, яка не мала права відчужувати автомобіль. Просить суд визнати за нею право власності на автомобіль Toyota Land Cruiser Універсал, легковий 2005року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі) НОМЕР_2. Витребувати від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на її користь автомобіль, стягнути судові витрати по справі.

Представники відповідачів проти позову заперечували, в обґрунтування заперечень суду пояснили, що в кінці жовтня 2008року ОСОБА_10 показав відповідачу ОСОБА_3 автомобіль Toyota Land Cruiser Універсал, легковий 2005року випуску, колір сірий. Відповідач вирішив придбати даний автомобіль, який був знятий з реєстраційного обліку , в техпаспорті був зроблений запис «транспортний засіб знято з обліку для реалізації в межах України». 3.11.2008р. відповідачу зателефонував ОСОБА_10 та повідомив, що він приїхав на Київську товарну біржу «Автосоюз». В цей же день ОСОБА_3 приїхав по зазначеній адресі, де уклали біржовий контракт за №СА110301Б, при цьому відповідач розрахувався за вказаний автомобіль. Після укладання біржової угоди відповідачем проведена реєстрація автомобіля в ВРЕР №1 підпорядкованого УДАЇ ГУ МВС України в м.Києві на підставі біржової угоди та отримав державний номер НОМЕР_1. 7.07.2009року майже через рік після продажу автомобіля було проведено технічний огляд автомобіля та відповідно було видано талон про проходження державного технічного огляду типу №3 на пластиковій основі НОМЕР_3. Через декілька тижнів в кінці листопада 2008року ОСОБА_3 попросив ОСОБА_10 забрати у продавця автомобіля запасні ключі від автомобіля, сервісну книжку, баночку краски для автомобіля та крісло. Через декілька днів йому були видані зазначені речі. Тільки через два роки та п»ять місяців він дізнався про те, що його автомобіль заарештований. Позивачем перед від'їздом за межі України була видана довіреність на ім'я її матері ОСОБА_9 на відчуження автомобіля; 21.09.2008р. мати позивача передала ОСОБА_10 автомобіль, ключі від нього та технічний паспорт; 28.09.2008р. вона дізналася про продаж автомобіля від ОСОБА_10, який написав розписку, що він винен 34 тисячі доларів за зазначений автомобіль; наприкінці листопада 2008р. вона віддала ключі ОСОБА_3 запасні ключі від автомобіля, сервісну книжку, баночку краски для автомобіля та крісло; до правоохоронних органів звернулися тільки через п»ять місяців після продажу автомобіля, а до суду через два з половиною роки після продажу автомобіля. Тобто, наявність у діях власника волі на передачу майна, виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Суд, вислухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, встановив наступне.

Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належав автомобіль Toyota Land Cruiser Універсал, легковий 2005року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі) НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу (техпаспорт) НОМЕР_4. /а.с.54/

28.08.2008р. ОСОБА_1 надала довіреність ОСОБА_9 з правом розпоряджатись ( в тому числі продавати, керувати, знімати з обліку в органах ДАЇ, проходити технічний огляд, проводити переобладнання автомобіля, бути представником в страховій компанії з питання страхування автомашини) належним їй автомобілем Toyota Land Cruiser Універсал, легковий 2005року випуску. /а.с.48/

3.11.2008р. згідно біржового контракту купівлі-продажу транспортного засобу на Київській товарній біржі «Союзавто»ОСОБА_3 було придбано автомобіль у ОСОБА_1 /а.с.52-53/

5.11.2008року ОСОБА_3 видано свідоцтво за НОМЕР_5 про державну реєстрацію автомобіля та надано державний номерний знак: НОМЕР_1/а.с.45/

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що укладений договір купівлі-продажу автомобіля є нікчемним.

Згідно ч.1 ст.228 ЦПК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ч.2 правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»пунктом 18. визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Згідно ч.3 ст.216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Оскільки позивач подала до суду позов з приводу визнання за нею права власності на автомобіль, витребування від ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на її користь автомобіля, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 216,228 ЦПК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави передбачені ст.ст.328,330,338 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч.2 право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо:

1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі інших шляхом.

Як вбачається із зазначених норм витребування майна власником від добросовісного набувача можуть мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі. Тобто наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

В юридичному розумінні поняття волі означає цілеспрямоване регулювання суб'єктом правовідносин своєї поведінки, спрямованої на досягнення свідомо обраної мети, шляхів і засобів її здійснення та подолання перешкод для її досягнення. Елементами волі є усвідомлення, передбачення і прагнення.

Складовою частиною дефініції волі як зовнішнього її прояву є умисні дії і вчинки особи, спрямованої на досягнення свідомо поставленої мети. При цьому не завершення власником свого наміру щодо відчуження майна через певні перешкоди не свідчить про відсутність волі власника. Мотив поведінки також не є визначальним елементом волі, а лише її спонукальним фактором.

Свідок ОСОБА_9, яка є матір'ю позивачки ОСОБА_1, суду показала, що вони з чоловіком в 2005році придбали для доньки автомобіль Toyota Land Cruiser Універсал, легковий 2005року випуску. Право власності оформили на доньку. В 2008році вирішили поміняти автомобіль, з цією метою звернулися до ОСОБА_10 з проханням допомогти продати автомобіль, при цьому довіреність на продаж автомобіля ОСОБА_10 не надавали. Оскільки донька знаходилася за кордоном на навчанні, остання оформила довіреність на право розпоряджатися автомобілем на неї. 24.09.2008року ОСОБА_10 приїхав до них і вона передала йому техпаспорт, автомобіль, в «бардачку»якого знаходилися ключі. ОСОБА_10 сказав, що є потенційний покупець , якому він покаже автомобіль. 29.09.2008р. ОСОБА_10 повідомив їм про те, що автомобіль ним проданий. При цьому він написав розписку, що забирає автомобіль і взяв в борг 34тисячі доларів США на 45 днів. Після цього вони з ОСОБА_10 намагалися зв'язатися, переговорити з ним, але автомобіль він так і не повернув. На початку лютого 2009року вони звернулися до правоохоронних органів з заявою щодо неправомірних дій ОСОБА_10

Згідно наданої позивачем розписки як на доказ своїх позовних вимог : 28.09.2008р. ОСОБА_10 отримав предоплату за автомобіль, котрий зобов'язався передати у власність, у ОСОБА_9 в строк не пізніше 45 (сорока п'яти) робочих днів. Предоплата складає 34000 (тридцять чотири тисячі) доларів США.

При цьому в судовому засіданні встановлено, що ні ОСОБА_9, ні позивачка ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_10 про вимогу повернення їм даної суми не зверталися.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду показав, що на прохання ОСОБА_10 він два роки назад їздив в Кончу-Заспу, де мати позивачки віддала йому ключі від автомобіля, баночку краски, додаткове сидіння для «Джипу», сервісну книжку . При цьому все було раніше оговорено. При укладенні біржового контракту він не був присутній. У суду не має підстав піддавати сумніву покази даного свідка.

Суд, оцінюючи дії ОСОБА_9, яка мала довіреність від позивачки ОСОБА_1 на право розпорядження автомобілем Toyota Land Cruiser Універсал, легковий 2005року випуску, а також дії самої позивачки, враховує що мати позивачки сама добровільно 21 вересня 2008року передала ОСОБА_10 автомобіль, технічний паспорт на автомобіль та ключі. Знаючи про те, що ОСОБА_10 здійснив продаж автомобіля погодилася на предоплату автомобіля в розмірі 34 (тридцять чотири) тисячі доларів США за вищезазначений автомобіль, про що свідчить розписка ОСОБА_10 При цьому після отримання даної розписки до суду з вимогою повернути зазначені гроші позивачка не зверталася. Через два з половиною місяця була передана сервісна книжка на автомобіль, запасне крісло та запасні ключі на автомобіль. До правоохоронних органів звернення відбулося лише через п»ять місяців після передачі автомобіля в лютому 2009року, а до суду звернулися тільки 28.02.2011року, тобто через два з половиною років. Дані дії є свідченням характерного прояву дійсної волі позивачки, спрямованої на відчуження автомобіля в обраний спосіб і яка уповноважила розпоряджатися автомобілем свою матір ОСОБА_9 , яка безпосередньо представляла інтереси позивачки,

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Оцінюючи докази, в їй сукупності, суд приходить до висновку про необрунтованість та безпідставність позовних вимог позивачки ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на транспортний засіб та витребування його від набувача.

Керуючись вимогами ст.ст.216, 228, 328, 330, ч.1 ст.388 ЦК України, ст.ст.3, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 292, 294 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя