ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

08 листопада 2006 р.

№ 14/434

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Подоляк О.А.

суддів :

Грека Б.М., Дерепи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ “Торговий Дім “Завод Ремдизель”

на постанову

від 09.02.2006 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 14/434

за позовом

ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг” (надалі –Товариство)

до	ТОВ “Торговий Дім “Завод Ремдизель” (надалі –Завод)

про	стягнення 186840 грн.

за участю представників:

від позивача

-  Овчаренко О.А.

від відповідача

-  М’яктов Т.М.

В С Т А Н О В И В:

В травні 2005 р. Товариство звернулось до суду з позовом про стягнення із Заводу 186840 грн. пені з підстав порушення відповідачем виконання зобов’язання по поставці товару у встановлений строк за договором № 3997/6 від 21.08.2004 р.

Завод порушення зобов’язання по поставці товару у встановлений строк не спростовував, а просив про зменшення розміру нарахованої неустойки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.11.2005 р. (суддя Калатай Н.Ф.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2006 р. (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Алданова С.О.), позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 186840 грн. пені.

Не погоджуючись з постановою, Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 21.08.2004 р. між Товариством (покупець) та Заводом (постачальник) укладено договір поставки № 3997/6 (надалі – Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов’язався передати у власність позивача обладнання згідно специфікації № 1, яка є невід’ємною частиною Договору.

Укладений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В пункті 3.2 Договору сторони встановили, що поставка обладнання здійснюється протягом 70 днів після надання письмової заявки. Постачальник не робить відвантаження без надання письмової заявки покупцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом апеляційної інстанції досліджено, що Завод порушив зобов’язання по здійсненню поставки у встановлений строк –70 днів з моменту отримання письмової заявки від 02.09.2004 р., поставивши обладнання лише 04.05.2005 р.

Згідно п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ч. 3 ст. 232 ГК України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.

Сплата пені за несвоєчасну поставку товару передбачена п. 8.1 Договору.

Враховуючи, що Завод порушив зобов’язання по своєчасній поставці товару, а судами не встановлено наявність форс-мажорних обставин, висновки судів про правомірність вимоги про стягнення пені відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В силу п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приймаючи рішення та постанову суди не вбачали підстав для зменшення розміру неустойки, яка підлягала стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Таким чином, суди не реалізували своє відповідне право, передбачене ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, що в свою чергу не можна вважати порушенням або неправильним застосуванням судами норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували зобов’язальні відносини сторін; дослідили обставини неналежного виконання відповідачем зобов’язань по здійсненню поставки у встановлений строк, в порушення умов Договору та положень ст. ст. 525, 526, 530, 599, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України; правомірно вказали на наявність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій.  

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно задоволено позов.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Торговий Дім “Завод Ремдизель” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2006 р. у справі № 14/434 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

                                                                                                        В. Дерепа