№ 2-3677/2008р.
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
15 січня 2008 року
Лисичанський міський суд Луганської області в складі:
Головуючого судді: Стахової Н.В.
при секретарі судового засідання: Гавриленко В.В., Головіній А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта імені Д.Ф. Мельнікова» третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Лисичанську про стягнення одноразової допомоги, та компенсації моральної шкоди
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2007 року позивач звернувся до суду із вищеназваним позовом, вказуючи, що 19 грудня 1970 року при виконанні робіт проходчика стався нещасний випадок, в результаті якого ним було отримано закриту черепно-мозкову травму. За фактом виробничої травми 20 грудня 1970 р. було складено акт по формі Н-1, а 22 липня 1992 року Луганською МСЕК його визнано інвалідом другої групи з втратою працездатності у розмірі 80%. На звернення до керівництва ВП «Шахти імені Мельнікова» у серпні 2007 року з проханням щодо виплати одноразової допомоги відповідно до висновку МСЕК, йому листом № 1194 від 22.08.2007 року було відмовлено. Посилаючись на те, що відмова посадової особи не ґрунтується на законі, просив задовольнити позов.
В судовому засіданні позивач підтримав пред'явлений ним позов, посилаючись на ті ж обставини, що і в позовній заяві, уточнивши суму одноразової допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача з врахуванням індексації у розмірі 49439 грн.80 коп., а також доповнив їх вимогами про стягнення моральної шкоди у сумі 52000 грн., посилаючись на те, що в зв'язку з отриманою виробничою травмою зазнав не тільки фізичних страждань, а й душевних страждань внаслідок незаконних відмов відповідача на протязі п'ятнадцяти років у виплаті йому одноразової допомоги. Вважає, що трьохрічний строк звернення до суду ним не пропущений, оскільки про порушення свого права йому стало відомо тільки в серпні 2007 року.
Представник відповідача позов не визнав, не оспорюючи факту отримання позивачем травми на виробництві у 1970 році, але вважає, вини підприємства в несвоєчасній виплаті одноразової допомоги немає, оскільки вказана допомога згідно з п.12.17 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепром та галузевими профспілками вугільної промисловості, виплачується за рахунок власних коштів підприємства, які у відповідача були відсутні. Відмітив, що позивач на момент отримання травми працював учнем проходчика, а не проходчиком як зазначає у позові, що відображено в акті про нещасний випадок на виробництві від 20.12.1970 року, тому і розрахунок одноразової допомоги відповідачем здійснений виходячи із заробітку учня проходчика, але право на отримання цієї допомоги позивач втратив, в зв'язку із пропуском трьохрічного строку звернення до суду, тому просив в позові відмовити.
Представник третьої особи Досєєва Ю.В. в судовому засіданні пояснила, що згідно з п. 12.17 Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям, підприємство повинно зі своїх коштів здійснити виплату потерпілому одноразової допомоги. У даному випадку таким підприємством є ВАТ «Лисичанськвугілля» в особі ВП «Шахта імені Мельнікова».
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 суду показав, що середньомісячна заробітна плата учня проходчика 1 розряду за липень 1992 року становила 13378 крб., з якої і був здійснений розрахунок регресного позову учня проходчика шахти.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.
Як встановлено в судовому засіданні за наказом від 03.01.1970 року позивача було прийнято на роботу до відповідача учнем проходчика.
Дійсно, 19 грудня 1970 року при виконанні робіт на дільниці № 11 з останнім стався нещасний випадок в результаті якого, ним було отримано черепно-мозкову травму. За даним фактом виробничої травми 20.12.1970 було складено акт за формою Н-1. Заявника у зв'язку з отриманою травмою висновком Луганської МСЕК від 22.07.1992 року визнано інвалідом другої групи.
Наведене підтверджується поясненнями позивача, зібраними матеріалами справи, не заперечувалося зазначене і з боку представника відповідача.
Згідно з п.12.17. Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепром та галузевими профспілками вугільної промисловості, при повній або частковій втрати працездатності, пов'язаної із травмою на виробництві або профзахворюванням, на підставі висновку МСЕК підприємство зі своїх коштів виплачує потерпілому одноразову допомогу у розмірі полуторорічного заробітку при повній втраті працездатності або у розмірі частки полуторорічного заробітку, що відповідає відсотку втрати працездатності з віднесенням себе вартості продукції.
За таких обставин суд вважає, що у позивача виникло право на відшкодування шкоди в зв'язку з отриманням виробничої травми.
Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що він отримав травму, працюючи на підприємстві проходчиком, оскільки з копії трудової книжки та з акту про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 від 20.12.1970 року, наданим у судовому засіданні представником ВД ФССН в м. Лисичанську вбачається, що Самойлов працював на підприємстві учнем проходчика.
З доводами позивача, що цей акт не відповідає дійсності суд погодитися не може, виходячи з того, що у судовому засіданні був досліджений його оригінал. Крім того, копія акту про нещасний випадок, який був доданий позивачем до позовної заяви, викликає сумнів у суду щодо його достовірності, з огляду на те, що останній складений на бланку 1992 року виготовлення (зворот а.с. 7), тобто через 22 роки після того, як із ОСОБА_1 стався нещасний випадок.
Для розрахунку суми одноразової допомоги суд вважає за можливе виходити з представлених у справі відомостей відповідача, згідно з якими розмір одноразової допомоги відповідно до Угоди складає 10740 грн. 38 коп., ( 745,86 грн. - скорегована заробітна плата учня проходчика в 2007 році, 18 - кількість місяців для визначення одноразової допомоги, 0,8 - 80% втрати професійної працездатності).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, на час виникнення спірних правовідносин чинним був ЦК УРСР (1963 року), відповідно до якого, зокрема ст. 71 загальний строк для захисту права за позовом особи, право якого порушено, встановлений в три роки. У разі пропуску строку з поважних причин, суд може його поновити.
В судовому засіданні позивач не просив поновити йому строк звернення до суду з вищеназваними позовними вимогами, крім того останній не довів того факту, що звернення до суду із позовом понад трьохрічний строк, пов'язано з його незнанням щодо права на отримання одноразової допомоги, оскільки як усно у судовому засіданні, так і письмово в уточненому позові позивач підкреслював, що неодноразово на протязі 15 років звертався до відповідача з вимогою про виплату одноразової допомоги відповідно до висновку МСЕК. Дані твердження позивача дають суду підстави вважати, що останньому, починаючи з 1992 року було відомо про порушення його права на отримання одноразової компенсації в зв'язку із втратою професійної працездатності.
З наведених обставин суд вважає, що строк звернення до суду пропущено позивачем без поважних причин, а тому заявлений позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої відмовою відповідача у виплаті одноразової допомоги, оскільки стягнення моральної шкоди, завданої відмовою у виплаті страхових сум, Законом України «Про охорону праці», Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», не передбачено.
Щодо стосується вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням у 1970 році виробничої травми, і як наслідок цьому фізичні страждання, то остання не ґрунтується на законі, оскільки на час отримання такої травми, а також на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності у липні 1992 р., діюче законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає. .
Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. 71 ЦК УРСР (1963р.), п.12.17. Угоди по тарифам, трудовим та соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепром та галузевими профспілками вугільної промисловості, ст. 10,11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта імені Д.Ф. Мельнікова» третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Лисичанську про стягнення одноразової допомоги відмовити в зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта імені Д.Ф. Мельнікова» третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Лисичанську про відшкодування моральної шкоди відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: