Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/12214/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Дворникова М.С.
при секретарі Воловик Ю.В.
за участю:
представника позивача: Блюм К.М.;
представник відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзівському районі м. Маріуполя до Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 27.08.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзівському районі м. Маріуполя, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця від 27.08.2012 року ВП № 30413856 про повернення виконавчого документа, зобов'язання відновити виконавче провадження з примусового виконання постанови № 59 від 11.08.2011 року про накладення адміністративного штрафу на ОСОБА_2 у розмірі 680 грн.
На думку позивача, відповідачем неправомірно винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав відсутності майна у боржника (п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження"), оскільки боржник працює директором ТОВ «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс» та отримує заробітну плату, на яку може бути звернено стягнення.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі, позов не визнав, посилаючись на положення ст.ст. 5, 47 Закону України "Про виконавче провадження", пояснив, що державним виконавцем було здійснено усі необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання постанови № 59 від 11.08.2011 року про накладення адміністративного штрафу на ОСОБА_2 у розмірі 680 грн. та винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку з відсутністю майна у боржника. На підставі викладеного у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи суд встановив наступні обставини.
11 червня 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в Орджонікідзівському районі м. Маріуполя було прийнято рішення № 59 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до ОСОБА_2 у розмірі 680 грн.
У зв'язку з тим, що дане рішення ОСОБА_2 не оскаржено та в добровільному порядку сума штрафу не сплачена, позивач направив його до державної виконавчої служби для примусового виконання.
24.10.2011 року державним виконавцем Орджонікідзівського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного рішення, але 23.11.2011 року виконавче провадження було закінчено та надіслано для виконання за місцем мешкання боржника до Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції (а.с. 12).
Однак 27.08.2012 року постановою Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції було повернуто виконавчий документ стягувачеві (а.с. 10).
Не погодившись із зазначеною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон) цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частинами 1, 2 ст. 2 Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).
Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби за ст. 6 Закону, зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати всіх заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 32 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Як вбачається з постанови від 27.08.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві, підставою для прийняття відповідачем такого рішення слугувала відсутність належного для опису майна у боржника, що передбачено п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону.
П. 2 ч. 1 ст. 47 Закону встановлено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Проте суд з такими підставами повернення Жовтневим відділом державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції виконавчого документу стягувачеві погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням (ст. 32 Закону).
Судом також встановлено, що боржник ОСОБА_2 працює директором ТОВ «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс», отримує заробітну плату, робляться відрахування до Пенсійного фонду, що підтверджується випискою за формою ОК-7-з (а.с. 6).
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку, що державним виконавцем не вжито всіх заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження", а тому, у виконавчої служби не було правових підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі ст. 47 вищезазначеного закону.
Таким чином суд вважає, що суб'єкт владних повноважень при винесенні оскаржуваної постанови діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим знаходить позовні вимоги обґрунтованими та задовольняє їх у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 11, 17, 18, 94, 105, 158-163, 167, 181 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзівському районі м. Маріуполя до Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 27.08.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві - задовольнити.
Визнати дії державного виконавця Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції стосовно винесення постанови від 27.08.2012 року ВП № 30413856 про повернення виконавчого документа стягувачеві протиправними.
Визнати незаконною та скасувати постанову Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції ВП № 30413856 від 27.08. 2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Зобов'язати державного виконавця Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції відновити виконавче провадження з виконання постанови № 59 від 11.08.2011р. в сумі 680,00 грн. до ОСОБА_2.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 01 жовтня 2012 року.
Постанова складена у повному обсязі і підписана 05 жовтня 2012 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дворников М.С.