копія

Провадження № 11/2290/448/2012

Справа № 1-9/12 Головуючий в 1-й інстанції Федорук І.М.

Категорія: ч.1 ст.125 КК, ч.1 ст. 121 КК України Доповідач Дуфнік Л. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.07.2012 Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницького області в складі :

головуючого -судді Дуфнік Л.М.,

суддів Болотіна С.М, Матущака М.С.,

з участю прокурора Гаврилюк І.О.,

засудженого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

потерпілої ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у справі, захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_4 на вирок Городоцького районного суду Хмельницької області від 25 квітня 2012 року, -

В с т а н о в и л а:

Вироком Городоцького районного суду Хмельницької області від 25 квітня 2012 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 українця, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, військовозобов'язаного, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, раніше несудимого,

засуджено за ч.1 ст.125 КК України на 150 годин громадських робіт.

Згідно з ч.5 ст.74, ч.1 ст. 49 КК України ОСОБА_2 звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

За ч.1 ст.121 КК України ОСОБА_2 виправдано.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 користь ОСОБА_4 603,27 грн. матеріальної шкоди та 1500 грн. моральної шкоди.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст.81 КПК України.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено попередній -підписку про невиїзд.

Згідно з вироком суду, 30 червня 2008 року близько 17 години ОСОБА_2, перебуваючи на власному господарстві по АДРЕСА_1, побачив, що між його тестем, ОСОБА_6, та ОСОБА_4 на межі суміжних ділянок виникла сварка. На ґрунті тривалих неприязних стосунків з ОСОБА_4 ОСОБА_2 втрутився в дану сварку, підійшов до ОСОБА_4 і умисно наніс їй декілька ударів в голову та інші частини тіла, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді локального набряку м'яких тканин лівої половини тім'яної ділянки голови, крововиливу м'яких тканин лівої навколоочної ділянки, верхньої повіки правого ока, правої виличної ділянки, обох підключичних ділянок, лівої молочної залози, обох плечей, черевної стінки, надлобкової ділянки, обох сідниць, лівої поперекової ділянки, лівої лопаткової ділянки, обох п'яткових ділянок, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

У поданій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи, просить вирок місцевого суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в суд першої інстанції у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неповнотою судового слідства, оскільки залишилися не дослідженими обставини, з'ясування яких має істотне значення для правильного вирішення справи, що потягло необґрунтоване виправдання ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. При цьому прокурор вказує, що згідно з висновком судово-медичної експертизи №2204 від 22.09.2008 року у потерпілої ОСОБА_4 було виявлено тілесне ушкодження у виді закритого перелому зуба 2-го шийного хребця без зміщення уламків, яке відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень. В судовому засіданні 06.04.2012 року потерпіла надала суду рентгенівські знімки, на яких згідно з описами лікарів наявний консолідований перелом зуба другого шийного хребця, однак суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи, не допитав з цього приводу лікаря-рентгенолога Хмельницької міської лікарні, хоча прийняв рішення про допит останнього.

Як вбачається зі змісту апеляції потерпілої ОСОБА_4 , не погоджуючись із вироком місцевого суду, вона просить його скасувати та постановити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, посилаючись на те, що в матеріалах справи є докази, що підтверджують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину.

Зі змісту апеляції захисника в інтересах засудженого ОСОБА_2 -адвоката ОСОБА_3 вбачається, що він, не оспорюючи вирок суду в частині виправдання ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, просить його скасувати в частині визнання останнього винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, упередженої та вибіркової оцінки доказів судом, внаслідок чого вирок судом в цій частині постановлено на суперечливих, поверхово та неповно з'ясованих обставинах. Захисник вважає, що ОСОБА_2 діяв в стані необхідної оборони з метою припинення неправомірних дій потерпілої ОСОБА_4 стосовно його тещі ОСОБА_8, однак суд не дав належної оцінки показанням свідків -очевидців конфлікту, зокрема ОСОБА_9 та ОСОБА_10, безпідставно взяв до уваги показання родичів потерпілої, в той же час не взяв до уваги показання ОСОБА_8 та ОСОБА_11 з тих мотивів, що вони є родичами ОСОБА_2, допустивши тим самим порушення вимог ст.ст.323, 334 КПК України. В апеляції також наголошується на необґрунтованості рішення про задоволення цивільного позову потерпілої.

Крім того, захисник вказує, що в порушення ст.334 КПК України і роз"яснення, даного в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" , суд у вироку при формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, не навів мотивів заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень потерпілій.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав свою апеляцію і апеляцію потерпілої, а апеляцію захисника просив відхилити, потерпілу ОСОБА_4, яка , підтримавши свої вимоги про скасування вироку щодо ОСОБА_2 , просила справу направити на новий судовий розгляд, засудженого ОСОБА_2 та його захисника, які підтримали свою апеляцію, вказавши не безпідставність апеляцій прокурора і потерпілої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора і потерпілої, а також захисника в інтересах ОСОБА_2 слід задовольнити частково.

Відповідно до вимог ч.1 ст.334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку, як зазначається в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку", потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього -докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків. Формулювання недоведеної частини пред'явленого підсудним обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнається недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими обґрунтовано доведену частину обвинувачення. В цій же постанові Пленуму Верховного Суду України ( п.17) звертається увага судів на те, що при постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК України. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Вказаних вимог закону судом першої інстанції не було дотримано при розгляді даної кримінальної справи.

Сформулювавши обвинувачення, визнане судом доведеним, суд після цього в порушення вимог закону не навів доказів на підтвердження свого висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. При цьому суд не звернув увагу, що постановою від 19 грудня 2011 року кримінальну справу щодо ОСОБА_2 порушено за ч.2 ст.125 КК України, тобто обвинувачення йому за ч.1 ст.125 КК України не пред"являлося, а також, що у постанові про порушення кримінальної справи за ч.2 ст.125 КК України фактично не викладено суть обвинувачення (час, місце, спосіб, мотив вчинення даного злочину, не зазначено, за заподіяння яких саме тілесних ушкоджень просила притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 потерпіла ОСОБА_4

Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України. Виправдовуючи ОСОБА_2 за ч.1 ст.121 КК України , у мотивувальній частині суд не виклав обвинувачення, інкримінованого йому, не зазначив докази, якими підтверджується обґрунтованість прийнятого рішення, не дав оцінки всім зібраним органами досудового слідства, а також наданим у суді потерпілою доказам, не мотивував належним чином, чому прийнято одні і відхилено інші докази. Відповідно до вимог ч.4 ст.327 КПК України виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли у діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Як вбачається з вироку, суд першої інстанції не зазначив, з яких підстав він виправдав ОСОБА_2 за ч.1 ст.121 КК України.

З вироку місцевого суду незрозуміло, чи суд перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч.1 ст.121 на ч.1 ст.125 КК України, чи засудив за новим обвинуваченням, хоча таке у постанові від 19 грудня 2011 року не є конкретизованим.

Як випливає з роз"яснення , даного в п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 02.07.2004 року „Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів", коли результати судового слідства свідчитимуть про необхідність змінити кваліфікацію злочину на статтю кримінального закону, якою передбачена відповідальність за якийсь зі злочинів, перелічених у ч.1 ст.27 КПК України (справи приватного обвинувачення), достатньо одержати від потерпілого письмову або усну заяву (скаргу) про притягнення до кримінальної відповідальності підсудного у справі публічного обвинувачення. На це зверталася увага в ухвалі апеляційного суду від 13 липня 2011 року. Необхідності порушувати кримінальну справу за тим же обвинуваченням необхідності немає. Але фактично ухвалу апеляційного суду належним чином місцевий суд не виконав.

За таких обставин вирок підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді слід належним чином перевірити доводи апеляцій як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, дати оцінку всім зібраним у справі доказам, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а:

Апеляції прокурора і потерпілої, а також захисника в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Городоцького районного суду від 25.04.2012 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.

Головуючий /підпис/

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Хмельницької області Дуфнік Л.М.