Справа № 0308/11789/12 Головуючий у 1 інстанції:Кихтюк Р.М.
Провадження № 22-ц/0390/1610/2012 Категорія:27 Доповідач: Киця С. І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 жовтня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Киці С.І.
суддів -Федонюк С.Ю., Гапончука В.В.
при секретарі Семенюк О.А.
за участю: позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання договору частково недійсним за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2012 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 21 серпня 2012 року в позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання договору вчиненим з метою приховання іншого правочину відмовлено.
Позивач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Просить ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 серпня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CrL-SME А00/109/2008, згідно якого позичальнику було надано споживчий кредит в сумі 239000,00 швейцарських франків з кінцевим терміном повернення 11 серпня 2017 року зі сплатою 6 % річних.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Пленум Верховного Суду України в пункті 25 постанови №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не представив суду доказів та не довів наявності будь-яких порушень його прав чи інтересів при видачі відповідачем кредитних коштів та не зазначив беззаперечних доводів, які б свідчили про укладення договору з порушенням вимог чинного законодавства.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.
В оспорюваному кредитному договорі встановлена валюта кредиту - швейцарські франки, що є єдиною з істотних умов договору, ліміт кредитної лінії -239 тисяч швейцарських франків та процентна ставка 6% річних.
Отримання кредиту в швейцарських франках підтверджується також заявою ОСОБА_1 про продаж іноземної валюти.
Отже, отримання кредиту в швейцарських франках було волевиявленням сторін і відповідало ст. 627 ЦК Україна, яка вказує на свободу договору. Кошти позивачем були отримані на споживчі цілі і він мав право розпоряджатися ними на власний розсуд, а тому не заслуговують на увагу посилання позивача на неможливість отримання і використання іноземної валюти.
Відповідач мав право видавати кредити в іноземній валюті і це не заперечується позивачем, а використання іноземної валюти регулюється ст. 192 ЦК України.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивач в судовому засіданні не довів, що між ним і банком був укладений удаваний правочин -кредитний договір і не вказав суду, який саме правочин ними був прихований. Судом не встановлено підстав для визнання умов кредитного договору в частині валюти недійсними. Доказів, що укладено кредитний договір в гривнях, а не в швейцарських франках суду не надано.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову. Доводи позивача є власним тлумаченням норм цивільного законодавства і не спростовують правильних висновків суду.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді