Справа №22- 1582\07 Головуючий 1-ї інст. Назаркевич М. М.
Категорія:23 Доповідач апел. інст. Монастирецький Д.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Юхименка А.Г., суддів: Мікуш Ю.Р., Монастирецького Д.І., при секретарі: Жовнір О.З.,
з участю ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_1,
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам»янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
встановила : Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 5771, 96 грн. та судові витрати по справі в сумі (360 грн. +99.50 грн.+300 грн.), а всього - 6531, 46 грн. та матеріальну шкоду у сумі 2000 (дві тисячі) грн..
В решті позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1.
В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, є однобічним та неповним.
В основу рішення суд, як і позивач по справі ОСОБА_2, поклали звіт ЗАТ «Експерт-сервіс» про оцінку автомашини ВАЗ-2109, як підставу для заподіяння матеріальних збитків в сумі 5771, 96 грн, . Проте, така позиція суду є необгрунтованою та безпідставною внаслідок того, що питання про стягнення заподіяної матеріальної шкоди вирішується на підставі проведеної судової експертизи, як того вимагає ст. 66 ЦПК України, а не на підставі згаданого звіту, який не відображає достовірні та об»єктивні дані.
Визнаючи його дії такими, що підпадають під визначення терміну «вина», суд, вдаючись до оціночних понять, надуманих міркувань, а не вживаючи заходів і не вирішуючи питання про збір додаткових доказів, які вказують на його вину - належним чином, в пердбачений законом порядок не вирішує питання про доведення його вини відповідно до ст. 62 Конституції України, ст. ст. 7, 9 КпАП України.
Відповідно вимог ст. 254 КпАП України було складено тільки протокол про ніби-то вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, який не являється підставою для визнання його винним у скоєнні адміністративного правопорушення. Згідно ст. 284 КпАП України районним судом не було прийнято рішення по ст. 124 КпАП України, а було винесено постанову про закриття справи, що не дає підстав вважати його одноособово винним в подіях, які мали місце 02.09.2006 року, а вказує на те, що його вина не встановлена в законному порядку, тому в суду немає підстав вирішувати питання про стягнення з нього заподіяних збитків.
Просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд.
Позивач по справі у своєму запереченні на скаргу її не визнав, вказавши, що рішення суду є законним та обгрунтованим.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, адвоката, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія судців вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що 02 вересня 2006 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем КАМАЗ 5320 по автодорозі Львів -Рава Руська, в порушення п. 10.4 Правил дорожнього руху України, здійснюючи поворот ліворуч поза перехрестям з відповідного крайнього положення, не дав дороги зустрічному транспортному засобу ВАЗ 2109 під керуванням позивача і здійснив з ним зіткнення. В результаті винних дій відповідача, позивачу завдано матеріальну та моральну шкоду.
Наведене об»єктивно стверджується зібраними та оціненими судом доказами, які знайшли своє підтвердження в матеріалах справи та рішенні.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Доводи ОСОБА_1 про те, що питання про стягнення заподіяної матеріальної шкоди вирішується на підставі судової експертизи, як того вимагає ст. 66 ЦПК України, а не на підставі звіту ЗАТ «Експерт-сервіс» про оцінку автомашини ВАЗ-2109, який не відображає достовірні та об»єктивні дані, нічим не обгрунтовані, оскільки виконання дослідження по вказаному висновку проводив спеціаліст, який має вищу освіту за фахом інженер-механік автомобільного транспорту з 1967 року, кваліфікацію судового експерта автотоварознавця (свідоцтво № 70 від 26.061999 року, видане Міністерством юстиції України) та свідоцтво Фонду Державного майна України № 1269 від 02.07.2002 року (а.с. 7).
Крім того, ст. 66 ЦПК України регламентує суть висновку експерта, а не обов»язок вирішення всіх спірних питань виключно на підставі експертизи як твердить апелянт.
Також колегія суддів розцінює як намагання уникнути відповідальності за шкоду, завдану позивачу, посилання відповідача на те, що протокол про ніби-то вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, не являється підставою для визнання його винним у скоєнні адміністративного правопорушення. Згідно ст. 284 КпАП України районним судом не було прийнято рішення по ст. 124 КпАП України, а було винесено постанову про закриття справи, що не дає підстав вважати його одноособово винним в подіях, які мали місце 02.09.2006. року, а вказує на те, що його вина не встановлена в законному порядку, тому в суду немає підстав вирішувати питання про стягнення з нього заподіяних збитків.
Наведене спростовується справою № 3-2456 (2006р.) про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1, в якій, крім протоколу про адміністративне правопорушення, маються: схема пригоди та доповнення до протоколу про порушення ПДР, що спричинило матеріальні втрати; пояснення та рапорти очевидців; висновок інспектора дізнання ВДАІ при УМВС України у Львівській області по факту розгляду заяви ОСОБА_1, згідно якого - дорожньо-траслортна пригода була скоєна по вині ОСОБА_1;
постанова судді Кам»янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 листопада 2006 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Отже, суд прийшов до вірного висновку про задоволення вимог позивача. Розглядаючи спір, колегія судців вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, подані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, його неповноту та однобічність, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч.1 п.1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, ч. 1 п. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Кам»янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 березня 2007 року залишити без змін.
Уточнити резолютивну частину рішення та викласти її в такій редакції: Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 5771 гривню 96 копійок, судові витрати у справі в сумі 759 гривень 50 копійок (360 грн.+99 грн.50 коп.+300 грн.), моральну шкоду в сумі 2000 (дві тисячі) гривень, а всього 8531 (вісім тисяч п»ятсот тридцять одну) гривню 46 копійок.
В решті позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.