ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2012 р. Справа № 73458/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Пліша М.А., Святецького В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області на постанову Збаразького районного суду Тернопільської області від 08.02.2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання провести нарахування та виплату недоплаченої щомісячної допомоги до пенсії дитині війни,-

В С Т А Н О В И В:

21.01.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив поновити строк звернення до суду, визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року і в подальшому. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, відповідач зобов'язаний був здійснити перерахування пенсії, тобто привести у відповідність з рішенням Конституційного суду України розмір виплат пенсії з врахуванням права на надбавку як дитині війни.

Ухвалою від 21.01.2011 року адміністративний позов в частин вимог за період з 09.07.2007 року по 20.07.2010 року залишено без розгляду, відповідно до ст.ст. 99, 100 КАС України.

Оскаржуваною постановою позов задоволено частково. Визнано дії відповідача протиправними. Зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 21.07.2010 року, з урахуванням виплачених сум. В решті вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про відмову в позові.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не взято до уваги, що п. 3 ч. 1 етапі 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року зазначено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду є кошти державною бюджету та цільових фондів що перераховуються до Пенсійного фонду. Відповідно до статті 73 цього ж Закону кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом: надання соціальних послуг, передбачених цим Законом. Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних із застосуванням цього Закону здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, який затверджується Верховною Радою України, не проаналізовано закони про Державний бюджет України на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків для проведення виплат дітям війни.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга гн підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мала право на отримання підвищення виплачуваної їй пенсії за віком.

Щодо позовних вимог щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії з 21.07.2010 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, оскільки такі підлягають задоволенню, так як Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей» не зупинено. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2010 році, повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.

У зв'язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі відповідача, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМУ № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Зокрема, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац дев'ятий статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Таким чином, пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі.

Підвищення до пенсії та додаткова пенсія, які є додатковими виплатами особі, яка визнана такою, що має на них право, нерозривно пов'язані з виплатою пенсії і також мають не визначений у часі граничний термін виплати.

Тому, суд не має підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення нарахування і виплати зазначених платежів, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Збаразького районного суду Тернопільської області від 08.02.2011 року справі № 2а-171/11 - без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді М.А. Пліш

В.В. Святецький