Справа № 316/257/12

Провадження № 2/0316/72/12

Категорія: 51

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2012 року смт. Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Тітівалова Р.К.,

при секретарі Веремчук Л.Ю.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Матковської В.І., Козачука В.В.,

третьої особи Приступи Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луківської туберкульозної лікарні Обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - головний лікар Луківської туберкульозної лікарні Обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання Приступа Юрій Васильович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Луківської туберкульозної лікарні Обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання (далі - Луківська лікарня) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що з 01 червня 1969 року по 21 лютого 2012 року включно вона працювала на різних посадах у Луківській лікарні, а з 2005 року по день звільнення - на посаді сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2 з вищою кваліфікаційною категорією по спеціальності «сестринська справа». За час роботи дисциплінарних стягнень не мала і трудову дисципліну не порушувала. Наказом головного лікаря Луківської лікарні № 24 від 21 лютого 2012 року була звільнена із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату працівників. Вказуючи, що звільнення її з роботи є незаконним, оскільки передбачалося скорочення лише 0,5 ставки, не було попереджено про вивільнення всіх сестер медичних палатних терапевтичного відділення № 2 Луківської лікарні, а лише її одну, не враховано її переважне право на залишення на роботі, просила поновити її на посаді сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2 Луківської лікарні та стягнути з Луківської лікарні середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 лютого 2012 року по день поновлення на роботі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили його задовольнити.

Представники відповідача Матковська В.І. та Козачук В.В. позов не визнали та пояснили, що звільнення позивача проведено відповідно до вимог закону, просили в позові відмовити.

Третя особа Приступа Ю.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, оскільки вважає, що звільнення позивача є законним і відповідає вимогам трудового законодавства.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу визначені у ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено і це відповідає фактичним обставинам справи, що наказом головного лікаря Луківської лікарні № 24 від 21 лютого 2012 року позивача звільнено із посади сестри медичної палатної на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату працівників (а.с. 15). Відповідний запис про звільнення зроблено у трудовій книжці позивача (а.с. 6).

Підставою для звільнення в наказі зазначено розпорядження начальника управління охорони здоров'я Волинської обласної державної адміністрації (далі - УОЗ Волинської ОДА) № 3552/13-2.11 від 09 листопада 2011 року і № 0200/13-2.12 від 23 січня 2012 року.

Вказаними розпорядженнями зобов'язано головних лікарів лікувально-профілактичних закладів до 10 листопада 2011 року зробити розрахунки фонду оплати праці на 2012 рік, внести пропозиції щодо штатної чисельності в розрізі категорій персоналу, проаналізувати діючу мережу та штатну чисельність своїх установ та привести у відповідність до кошторисних призначень на 2012 рік, забезпечити утримання чисельності працівників та здійснення фактичних видатків, не допускати заповнення вакантних посад, дотримуватися фінансово-бюджетної дисципліни (а.с. 7, 8).

Зі змісту вказаних розпоряджень вбачається, що вони носять інформаційно-зобов'язальний характер для керівників лікувальних закладів і не містять жодних вказівок чи рекомендацій щодо скорочення штату працівників, а тому не можуть бути в розумінні закону підставою для звільнення конкретної особи, зокрема, позивача, з роботи.

Відповідно до наказу генерального директора обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання (далі - ОТМПО) № 45-ос від 21 листопада 2011 року наказано скоротити з 01 січня 2012 року у Луківській лікарні 0,5 ставки сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2 (а.с. 9-11). Відповідність оригіналу копії вказаного наказу, що знаходиться в матеріалах справи, посвідчена 05 березня 2012 року інспектором з кадрів Луківської лікарні Матковською В.І., яка і видала цю копію позивачу на запит адвоката.

Із такого ж наказу № 45-ос від 21 листопада 2011 року, наявного в матеріалах справи, вбачається, що під скорочення з 01 січня 2012 року по Луківській лікарні підпадає 1,5 ставки сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2 (а.с. 62-63).

Як пояснили у судовому засіданні представники відповідача у зазначеному наказі було допущено описку, яку в подальшому було виправлено, і правильним є скорочення 1,5 ставки сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2, а не 0,5. При цьому представник відповідача Матковська В.І. підтвердила, що вона посвідчила відповідність копії виданого наказу оригіналу наказу, але не змогла пригадати, чи звіряла вона фактично копію наказу із оригіналом перед видачею позивачу, а головний лікар Луківської лікарні, який є третьою особою в даній справі, пояснив, що лише в березні 2012 року було виявлено помилку в наказі і він, як керівник установи, відвіз наказ після цього у вищестоящий орган - ОТМПО, де і було виправлено ставку сестри медичної палатної, яка підлягала скороченню, з 0,5 на 1,5 ставки, а до цього в установі був наказ про скорочення 0,5 ставки сестри медичної палатної.

Також представники відповідача вказували, що зазначений наказ не скасовувався і будь-яких змін у встановленому законом порядку до нього компетентною особою (генеральним директором об'єднання, який видав і підписав наказ) не вносилося.

Наведене підтверджується дослідженою судом книгою наказів по особовому складу за 2011 рік ОТМПО, в якій наявний лише один наказ № 45-ос від 21 листопада 2011 року, відповідно до якого скоротити передбачалося 1,5 ставки сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2, і відсутній наказ № 45-ос від 21 листопада 2011 року про скорочення 0,5 ставки сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2. Також у книзі наказів відсутні накази і будь-які дані про внесення змін до наказу № 45-ос від 21 листопада 2011 року щодо кількості скорочених ставок по Луківській лікарні. Зазначена книга наказів є номенклатурною справою, однак вона належним чином непрошита і непронумерована, у ній відсутні внутрішній опис документів справи, засвідчувальний напис справи про кількість аркушів і про особливості фізичного стану та формування справи, належним чином оформлена обкладинка (титульний аркуш) справи, як того вимагають відповідні нормативні документи з діловодства.

Окрім цього у копіях наказу № 45-ос від 21 листопада 2011 року є й інші розбіжності, зокрема, щодо скорочення по Луківській лікарні штатної посади сестри медичної кабінету функціональної діагностики: в одній копії зазначено 0,25 ставки, в іншій - 0,5 ставки; щодо загальної кількості скорочення посад по Луківській лікарні: в одній копії зазначено 13 ставок, в іншій - 14 ставок.

Наведені суперечності і розбіжності дають підстави для висновку і це не заперечувалося представниками відповідача та третьою особою, що кількість скорочення штатних посад у наказі № 45-ос від 21 листопада 2011 року коригувалася безпідставно і незаконно після 05 березня 2012 року, тобто після звільнення позивача з роботи, що є неприпустимим і грубим порушенням трудового законодавства.

На виконання вказаного наказу в.о. головного лікаря Луківської лікарні винесено наказ № 214 від 24 листопада 2011 року «Про скорочення штатних посад», зокрема, по середньому медперсоналу: сестра медична палатна терапевтичного відділення № 2 - 1,5 ставки. Чому саме 1,5, а не 0,5 ставки головний лікар у судовому засіданні пояснити не зміг, а представник відповідача Козачук В.В. ствердив, що хоча і станом на день винесення наказу № 214 у Луківській лікарні був наказ № 45-ос про скорочення 0,5 ставки сестри медичної палатної, в.о. головного лікаря ОСОБА_6 знала, що реально повинно бути скорочено 1,5 ставки, тому і видала наказ № 214 (а.с. 64-65).

При цьому представник відповідача Козачук В.В. вказував, що з ОСОБА_6 він взагалі незнайомий, а такі його пояснення ґрунтуються на припущеннях та його суб'єктивному баченні ситуації, що склалася.

25 листопада 2011 року первинна профспілкова організація Луківської лікарні надала згоду на вивільнення посад у зв'язку з скороченням штату працівників, зокрема і позивача, з попередженням вивільнених працівників за два місяці (а.с. 13, 66), проте така згода була надана та отримана відповідачем з порушенням вимог ст. 43 КЗпП України та положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки подання було розглянуто за відсутності позивача і під час перебування її у відпустці (а.с. 198), а письмової заяви про розгляд подання за її відсутності позивач не подавала.

Того ж дня в.о. головного лікаря Луківської лікарні винесено наказ № 215 «Про попередження працівників про заплановане вивільнення» (а.с. 14), однак в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України про вивільнення відповідачем було попереджено конкретних дев'ятьох осіб, серед яких була і позивач, а не всіх працівників, які працювали на посадах, що підлягали скороченню, зокрема, сестер медичних палатних, як того вимагає закон.

Наведені порушення трудового законодавства були також зафіксовані під час проведення перевірки дотримання законодавства про працю територіальною державною інспекцією праці у Волинській області (а.с. 40-41).

Повідомлення про заплановане вивільнення позивач не отримала, але 21 грудня 2011 року була з ним ознайомлена (а.с. 12, 68).

29 грудня 2011 року позивача було виключено з членів профспілки у зв'язку з відповідним її клопотанням (а.с. 69, 70).

Відповідно до положення Луківської лікарні вона входить до складу обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання управління охорони здоров'я Волинської обласної державної адміністрації на правах структурного підрозділу, правом призначення і звільнення з роботи працівників лікарні наділений головний лікар (а.с. 178-182).

Головний лікар Луківської лікарні відповідно до положень статуту обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання призначається та звільняється з посади генеральним директором об'єднання (а.с. 199-203).

Наказом № 243-ос від 30 грудня 2011 року головного лікаря Луківської лікарні вирішено скоротити з 21 лютого 2012 року по Луківській лікарні штатну посаду 1,0 ставку сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2, а саме: ОСОБА_1 так як, перебуваючи у щорічній відпустці з 15 листопада 2011 року по 20 грудня 2011 року, вона була повідомлена про вивільнення 21 грудня 2012 року (а.с. 17).

З врахуванням вказаного наказу того ж числа ОТМПО було видано наказ № 50-ос «Про скорочення штатних посад», відповідно до якого вирішено скоротити з 21 лютого 2012 року по Луківській лікарні штатну посаду: 1,0 ставку сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2 (а.с. 16).

Луківська лікарня відповідно до положення і статуту підпорядковується ОТМПО, а тому є незрозумілою послідовність видачі зазначених наказів, а саме, що наказ ОТМПО прийнято на підставі наказу Луківської лікарні. Представники відповідача у судовому засіданні не змогли пояснити та спростувати вказане.

Аналіз наведених обставин дає підстави для висновку, що рішення про скорочення посади, на якій працювала позивач, прийнято уповноваженим органом 30 грудня 2011 року, а тому суд вважає, що саме з цієї дати відповідач повинен був дотриматися встановленого законом порядку звільнення позивача з роботи у зв'язку з скороченням штату, зокрема, щодо порядку вивільнення працівників відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України, що відповідачем зроблено не було.

Попередження позивача про вивільнення 21 грудня 2011 року суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до наявного в матеріалах справи наказу № 45-ос від 21 листопада 2011 року (а.с. 9-11) передбачалося скорочення 0,5 ставки сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2, яка, як пояснили представник відповідача та головний лікар у судовому засіданні, була вакантною, а посада позивача на той час під скорочення не підпадала.

Твердження представників відповідача та головного лікаря про те, що в наказі № 45-ос від 21 листопада 2011 року було допущено механічну помилку і насправді передбачалося скорочення 1,5 ставки сестри медичної палатної, суд вважає необґрунтованими і до уваги не бере, оскільки будь-які докази внесення у цей наказ змін чи виправлення описок і помилок у встановленому законом порядку в матеріалах справи відсутні і представниками відповідача таких надано не було.

Крім того зміст наказів № 45-ос від 21 листопада 2011 року (на 0,5 ставки) та № 50-ос від 30 грудня 2011 року цілком узгоджується із кількостями штатних посад сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2, зазначеними у штатних розписах Луківської лікарні (а.с. 18-32).

Із врахуванням викладеного суд приходить до висновку, що станом на 21 листопада 2011 року рішення про скорочення посади позивача у встановленому законом порядку уповноваженою на те особою прийнято не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

З довідки Луківської лікарні № 208 від 17 вересня 2012 року вбачається, що станом на 25 листопада 2011 року, 21 лютого 2012 року та на 17 вересня 2012 року вакантних посад у лікарні не було (а.с. 193).

Проте, як пояснила представник відповідача у судовому засіданні, у зв'язку з скороченням штату працівникам пропонувалося в усній формі переведення на 0,5 ставки і лише позивач відмовилася від такого переведення, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які працюють на таких же посадах, погодилися.

Будь-яких належних і допустимих письмових доказів на підтвердження того, що позивач відмовилася від вказаної пропозиції представниками відповідача надано не було, а позивач категорично заперечила, що від головним лікарем пропонувалося їй перевестися на 0,5 ставки, і пояснила, що ніколи не відмовилася б від такої пропозиції, якби вона була.

Так наказом № 238 від 15 грудня 2011 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із повної ставки було переведено на 0,5 з 03 січня 2012 року (а.с. 208).

Головний лікар у судовому засіданні пояснив, що у зв'язку з переведенням зазначених працівників на 0,5 ставки в лікарні утворилася вакантна ставка, однак вона не була запропонована позивачу, оскільки остання на той час ще працювала. Такі пояснення головного лікаря не узгоджуються з вимогами ч. 2 ст. 40 КЗпП України, оскільки перевести працівника за його згодою на іншу роботу в даному випадку є обов'язком роботодавця і останній мав таку можливість з 03 січня 2012 року, що у судовому засіданні не заперечували і не спростували представники відповідача та головний лікар.

У ст. 42 КЗпП України передбачено умови і підстави, за наявності яких працівники мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ч. 1 ст. 42 КЗпП України).

Частиною 2 зазначеної статті передбачено підстави, за наявності яких надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Із штатного розпису Луківськї лікарні та списку середнього медичного персоналу Луківської лікарні по терапевтичному відділенню № 2 (а.с. 67) вбачається, що у вказаному відділенні на посаді сестри медичної палатної працювало 7 осіб, які мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.

Даний факт головний лікар та представник відповідача Матковська В.І. у судовому засіданні не заперечували.

Жодна з сестер медичних палатних терапевтичного відділення № 2, в тому числі і позивач, доган не мала (а.с. 193). Більше того, остання неодноразово отримувала подяку, грамоти та нагороди за сумлінну працю, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці (а.с. 6)

При визначені переважного права на залишення на роботі між цими працівниками відповідачем враховано, що ОСОБА_9 підпадає під дію п. 1 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, як така, що має двох утриманців, ОСОБА_10, ОСОБА_11 - п. 2 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, оскільки в їхніх сім'ях немає інших працівників із самостійним заробітком. Решта працівників ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8 і позивач ОСОБА_1 є пенсіонерами і мають однакову вищу категорію. Оскільки ОСОБА_12 і ОСОБА_8 вищу категорію отримали раніше, ніж ОСОБА_7 і ОСОБА_1, то було вирішено їх залишити на роботі.

Вирішуючи питання щодо наявності переважного права на залишення на роботі між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 відповідач врахував їхній вік та прийшов до висновку, що ОСОБА_7 має переважне право на залишення на роботі, оскільки вона 1951 року народження, а ОСОБА_1 - 1948.

Проте з таким висновком відповідача погодитися не можна, оскільки він суперечить п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, в якому передбачено, що перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Врахування вікового цензу при вирішенні питання про переважне право законом не передбачено.

З огляду на вказане та виходячи з того, що позивач прийнята на роботу в Луківську лікарню у 1969 році і має 43 роки безперервного стажу у цій лікарні, а ОСОБА_7 - 39 років, то відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України позивач має переважне право на залишення на роботі.

Наведене відповідач залишив поза увагою, що призвело до порушення прав позивача.

Крім того у судовому засіданні представник відповідача Матковська В.І. також підтвердила, що ОСОБА_1 має перевагу в залишенні на роботі перед ОСОБА_7, і пояснила, що при вирішенні цього питання враховувався вік вказаних працівників, а не безперервний стаж.

Представниками відповідача не надано належних доказів, що у позивача була менша кваліфікація та продуктивність праці відносно інших працівників - сестер медичних палатних терапевтичного відділення № 2, які залишилися на роботі чи яким було запропоновано переведення на 0,5 ставки, та на підтвердження того, що вони мали переважне право, ніж позивач, на залишення на роботі.

Доводи представника відповідача Козачука В.В. з приводу того, що позивач мала нижчу продуктивність праці порівняно з іншими працівниками відділення, оскільки вона в недостатній мірі володіла знаннями з деонтології, навиками роботи з комп'ютером, не виконувала вказівки керівництва, порушувала дисципліну, її фізичний стан перешкоджає добиратися їй на роботу, нічим не підтверджені, в розумінні закону не є обставинами, що характеризують продуктивність праці та суперечать поясненням, наданим у судовому засіданні головним лікарем та представником відповідача Матковською В.І., а тому суд вважає їх необґрунтованими і безпідставними.

Покликання представника відповідача Козачука В.В. на те, що позивач після отримання трудової книжки залишила місце роботи і недопрацювала до кінця зміни, суд до уваги не бере, оскільки вони не мають правового значення для вирішення даної справи і, крім цього, суперечать наданому відповідачем графіку чергувань та табелю обліку використання робочого часу за лютий місяць 2012 року, де зазначено, що у день звільнення 21 лютого 2012 року позивач відпрацювала 12 годин, тобто повну зміну (а.с. 185, 191).

За загальним правилом відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Будь-яких належних, допустимих і беззаперечних доказів на спростування вищевказаного в матеріалах справи немає і суду надано не було, а тому доводи представників відповідача не ґрунтуються на вимогах закону і не заслуговують на увагу.

Із квитанції Укрпошти та опису вкладень цінного листа вбачається, що позивач даний позов надіслала до суду поштою 21 березня 2012 року, тобто в межах встановленого ст. 233 КЗпП України місячного строку (а.с. 163-164).

За таких обставин справи, відповідно до вказаних вище норм процесуального і матеріального права та виходячи із завдання цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи і дослідивши надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи проведено з порушенням норм КЗпП України, та про наявність в даному випадку передбачених законом підстав для поновлення її на роботі на посаді сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2 Луківської лікарні.

За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 21 лютого 2012 року, та виходячи з зазначених норм матеріального права, суд приходить до висновку, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за останні два місяці роботи, а саме: з 21 грудня 2011 року по 21 лютого 2012 року.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

За змістом п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Після визначення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати на число робочих днів (годин) у розрахунковому періоді згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи, що у Луківській лікарні для медичних сестер палатних встановлений позмінний графік роботи (12 годин у зміну), то суд вважає, що при визначенні загальної суми заробітку, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу, слід виходити із середньогодинної заробітної плати останньої та відповідно числа робочих годин за період вимушеного прогулу.

З довідки № 211 від 17 вересня 2012 року, виданої Луківською лікарнею, вбачається, що позивачу за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі зміни було виплачено заробітну плату в розмірі 8900,49 грн. (у вказану суму не входять виплати, які відповідно до вимог п. 4 Порядку не підлягають врахуванню: розрахункові, матеріальна та вихідна допомога) (а.с. 192).

Відповідно до графіків чергувань та табелів обліку використання робочого часу за грудень 2011 року та січень-лютий 2012 року позивач відпрацювала 309,6 годин (а.с. 183-191).

Таким чином середньогодинна заробітна плата позивача становить 28,75 грн. (8900,49 грн. / 309,6 год = 28,75 грн.).

Період вимушеного прогулу позивача починається з 22 лютого 2012 року і закінчується днем ухвалення рішення в даній справі, тобто - 25 вересня 2012 року, а тому з урахуванням характеру позмінної роботи позивача та графіку чергувань становить 86 змін або 1032 години (86 змін * 12 год = 1032 год).

Виходячи з наведеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 29670 грн. (28,75 грн. * 1032 год = 29670 грн.) із вирахуванням суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» щодо порядку нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу наведено і в постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року, прийнятій у справі № 6-87цс11 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України і суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Рішення в частині в частині поновлення на роботі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 4139,76 грн. (а.с. 192) відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що позивачем заявлено дві вимоги: одну немайнового характеру - поновлення на роботі, та одну майнового - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за подання даного позову позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору, то на підставі п.п. 1.1, 1.2 ч. 2 ст. 4, ч. 3 ст. 6 вказаного Закону з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 404 грн. (107,30 грн. + 296,70 грн. = 404 грн.).

На підставі викладеного, ст.ст. 40, 42, 43, 49-2, 233, 235 КЗпП України та керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 209, 213-215, 218, 367 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді сестри медичної палатної терапевтичного відділення № 2 Луківської туберкульозної лікарні Обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання з 22 лютого 2012 року.

Стягнути з Луківської туберкульозної лікарні Обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання на користь ОСОБА_1 29670 (двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят) гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу із вирахуванням із вказаної суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення присудженої виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 4139 (чотири тисячі сто тридцять дев'ять) гривень 76 копійок.

Стягнути з Луківської туберкульозної лікарні Обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання в дохід держави судовий збір в розмірі 404 (чотириста чотири) гривні.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий