АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/8659/12 Справа № 2-1536/11 Головуючий у 1 й інстанції - Алтуніна О.В. Доповідач - Котушенко С.П.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Романюк М.М., Петренко І.О.

при секретарі Шило С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" (після зміни найменування ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вказував на те, що 26 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №DNDVGA00000412, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 160 022,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26 лютого 2017 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за даним договором 26 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № DNDVGA00000412, за умовами якого відповідачка надала в іпотеку банку садовий будинок АДРЕСА_1.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов договору, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 148 743,23 доларів США, звернути стягнення на зазначений будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки банком з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності і наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, а також виселити ОСОБА_2 з зазначеного будинку зі знаттям з реєстраційного обліку.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року, з урахуванням ухвали від 06 жовтня 2010 року про виправлення описки, позов задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2011 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Додатковим рішенням від 16 липня 2012 року суд зазначив складові частини суми боргу.

В апеляційній скарзі відповідачка ставить питання про скасування рішення, як незаконного, постановленого з порушенням норм матеріального і процесуального права та про ухвалення нового рішення.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів не знаходить передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 26 лютого 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №DNDVGA00000412, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 143 840 доларів США на споживчі цілі та 16 182 долари США на сплату страхових платежів, а всього 160 022,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26 лютого 2017 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 26 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № DNDVGA00000412, за умовами якого відповідачка надала в іпотеку банку садовий будинок АДРЕСА_1. Іпотека за цим договором поширюється й на земельну ділянку, на якій розташований садовий будинок (п.33.4 договору).

Частиною 2 ст.1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст.ст.38, 39 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом права на продаж предмета іпотеки.

При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 Закону України "Про іпотеку".

Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Встановивши, що умови кредитного договору ОСОБА_3 належно не виконувала, суд обґрунтованого задовольнив позов банку. Ухвалене судом рішення відповідає матеріалам справи та вимоги закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернувся до суду з даним позовом раніше, ніж до позичальника за стягненням боргу, а також про наявність двох судових рішень, якими одночасно звернено стягнення на предмет іпотеки та стягнуто суму боргу, не є підставою для скасування рішення, оскільки у п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Посилання апеляційної скарги на неподання позивачем доказів про передачу позичальнику грошових коштів за кредитним договором №DNDVGA00000412 від 26 лютого 2007 року та про розмір заборгованості ОСОБА_3 за вказаним договором не може бути підставою для її задоволення з огляду на наступне.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції було досліджено цивільну справу, що знаходиться в провадженні апеляційного суду Дніпропетровської області за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ТОВ "УФА Верус" про стягнення боргу, з якої вбачається, що ОСОБА_3 не оспорює факту отримання кредиту за вказаним договором та наявності заборгованості за цим договором, котра на час розгляду справи становила більше 1,5 млн. грн.

Безпідставним є доводи апеляційної скарги про порушення позивачем вимог ч.1 ст.35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання, оскільки у п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Надуманим є посилання скарги на незалучення до участі в справі ОСОБА_2, оскільки вона є відповідачкою по даній справі, а факт незалучення до участі в справі ОСОБА_3 не може бути підставою для скасування рішення з огляду на таке.

Відповідно до ст.26 ЦПК України особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їх представники.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві (ст.26 ЦПК).

Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов щодо предмета спору з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів, є третіми особами, які заявляють самостійні вимоги (ст.34 ЦПК).

Частиною 1 ст.35 ЦПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на боці однієї зі сторін, якщо рішення в справі може вплинути на їх права та обов'язки щодо однієї із сторін.

Отже залучення таких осіб до участі у справі є правом, а не обов'язком суду.

Суд зобов'язаний ініціювати притягнення до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору лише при наявності чітких юридичних критеріїв, які визначають умови такої участі і ці критерії повинні вказувати на прямий юридичний інтерес цієї особи щодо вирішення справи, наслідком якого буде вплив на їх права та обов'язки.

Незалученні до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки такі особи не є суб'єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов'язки.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи не мають правового значення для вирішення спору, висновки суду не спростовують і не дають підстав до висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Рішення суду відповідає встановленим обставинам та вимогам закону, що регулює зазначені правовідносини, доказам у справі дана оцінка відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, підстав для скасування судового рішення не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: