ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2012 р. Справа № 2а-2525/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Мигалюка Ю.В.

секретаря Тимків У.Л.,

за участю сторін:

представника позивача: Гуменюка Б.С.,

представника відповідача: Андрейка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-азербайджанського підприємства «Укр-Аз-Ойл»до Державної податкової інспекції у Богородчанському районі про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-азербайджанське підприємство «Укр-Аз-Ойл» (далі - ТзОВ СУАП «Укр-Аз-Ойл») звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Богородчанському районі (далі -ДПІ в Богородчанському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000252301 від 25.06.2012 року в частині донарахування податку на додану вартість на суму 271 730 грн. та застосованння штрафних (фінансових) санкцій на суму 67 932,5 грн., податкового повідомлення-рішення №0000242301 від 25.06.2012 року в частині донарахування податку на прибуток приватних підприємств на суму 312 490 грн. та №0002241701 від 25.06.2012 року в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб на суму 29 352,04 грн. і застосованння штрафних (фінансових) санкцій на суму 5 225,07 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що відповідач протиправно, в порушення положень податкового законодавства на підставі помилкового висновку в частині визнання нікчемними договорів укладених між позивачем та ТзОВ «Перший фінансовий взвод», ТзОВ «Авантаж7», ПАТ «Газінвест»та рядом договорів з ОСОБА_4 оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив додаткові зобов'язання зі сплати податку на прибуток, податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб. Зазначив, що укладені договори спрямовані на реальне здійснення фінансово-господарської діяльності, поставку товару покупцю та отримання коштів за таку поставку, а акт неможливості проведення документальної перевірки підприємств, згідно яких встановлено відсутність за місцезнаходженням, не може бути використаний податковим органом як вагомий доказ нікчемності укладених позивачем правочинів. Висновки податкового органу є суб'єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, суду пояснив, що за наслідками проведеної планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.4.6 ст. 4, п.5.1 ст.5, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.1997 року №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями) в результаті чого донараховано податок на прибуток в розмірі 169 грн., а саме за 2010 рік на суму 169 грн.; п.135.1, ст. 135, п.п.135.5.5 п.135.5 ст.135, п.п.135.5.13 п.135.5 ст.135, п.138.1 ст.138, п.138.4 ст. 138, п.146.13 ст.146 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податок на прибуток в суму 318 871, зокрема: за II-IV квартал 2011 року на суму 312490 грн. та І квартал 2012 року на суму 6 381 грн.; п.198.2 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI із змінами та доповненями, в результаті чого донараховано податок на додану вартість на суму 284 667 грн., а саме за вересень 2011 року на суму 12937 грн. та грудень 2011 року на суму 271 730 грн.; п.п.14.1.47 п.14.1 ст.14, п.п. 164.2.17 п.164.2 п.164.5 ст.164 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI та п.1.1 ст.1, п.3.4 ст.3, пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року №889-IV, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб в сумі 29 352,66 грн.; п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-IV від 22.05.2003 року та пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI за несвоєчасну сплату в результаті чого донараховано пеню по податку на доходи фізичних осіб в сумі 292,70 грн.; п.19.2 "б" Закону України від 22.05.2003 року №889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" (із змінами і доповненнями) та п. 176.2 (б) ст.176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI - по причині не включення до податкових розрахунків ф.1ДФ підприємством відомостей про суми доходів виплачені СПД- підприємцям за 4 квартал 2010 року, 1-4 квартали 2011 року та 1 квартал 2012 року. Вказані висновки зроблено на підставі матеріалів щодо неможливості проведення зустрічних перевірок контрагентів, відсутності документів на момент перевірки щодо виконання укладених угод, відсутності підтвердження факту перевезення обладнання до місця виконання робіт, тощо. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд встановив наступне.

Позивач зареєстрований 09.02.2006 року Богородчанською районною державною адміністрацією, 05.10.2004 року його взято на податковий облік Надвірнянською оДПІ, у зв'язку зі зміною місцезнаходження взяте на податковий облік ДПІ в Богородчанському районі 18.01.2007 року, є платником податку на прибуток, податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб.

В період з 15.05.2012 року по 05.06.2012 року відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 33.03.2012 року.

Перевірка проведена відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, згідно із планом-графіком проведення планових перевірок та наказів ДПІ в Богородчанському районі № 78 від 04.05.2012 року та №102 від 28.05.2012 року, направлень на перевірку (а.с. 31-38).

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 12.06.2012 року складено акт за № 177/2233164089 ( а.с. 39-96).

На підставі вказаного акту, відповідач 25.06.2012 року податковими повідомленнями-рішеннями за № 0000252301, № 0000242301 та № 0002241701 визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток, податку на додану вартість та по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 350 833,75 грн., 320 677,50 грн. та 35 088,70 грн. відповідно (а.с. 10-12).

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення вимог ст.ст. 4,5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вимог ст.ст. 135,138,146,198,164,168,176 Податкового кодексу України та ст.ст. 4,8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем, під час перевірки, наступних обставинах.

В ході перевірки на підставі використаного акту щодо неможливості проведення аналізу діяльності контрагента позивача, а саме ТзОВ «Перший фінансовий взвод»щодо підтвердження відображення у податкових деклараціях податкових зобов'язань, податкового кредиту встановлено відсутність останнього за місцезнаходженням, відсутність документів на момент перевірки щодо виконання укладених угод щодо інших контрагентів, відсутності підтвердження факту перевезення обладнання до місця виконання робіт, тощо. А таким чином зроблено висновок про діяльність вказаних товариств спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, а таким чином висновку про фіктивність правочинів між позивачем та його контрагентами.

На підставі вказаних висновків угоди укладені між позивачем та вищезазначеними товариствами відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення податкового законодавства занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток, податку з доходів фізичних осіб та з податку на додану вартість.

Вирішуючи правомірність винесення в частині їх оскарження позивачем, податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Відповідно до вимог п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно ст. 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац 1).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац 2).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (абзац 3).

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку (абзац 4).

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна (абзац 5).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

На балансі TзOB «Укр-Аз-Ойл»перебувало 9 автомобільних газозаправних пунктів балансовою вартістю 93 018 грн.

Позивачем із TзOB «Перший фінансовий взвод»укладено договір № 21 від 22.11.2011 р. про проведення ремонтних робіт автомобільних газозаправних пунктів (а.с.121). На виконання умов договору TзOB «Перший фінансовий взвод»провело ремонт та 05.12.2011 р. між сторонами підписано акт приймання - передачі виконаних робіт №21 (а.с.122). На виконання даного договору виписано податкову накладну (а.с.123). Вартість робіт склала 66 940 грн., в т.ч. ПДВ та вартість обладнання 498 060 грн., в т.ч. ПДВ. Витрати в сумі 470 833 грн. TзOB СУАП «Укр-Аз-Ойл»включено до збільшення вартості основних засобів (тобто 9 - ти автомобільних газозаправних пунктів) у відповідності до вимог ст. 146 ПК України. Балансова вартість зазначених вище основних засобів склала 563 851 грн.

28.11.2011 року позивачем укладено з ТзОВ «Перший фінансовий взвод»договір №31 про надання маркетингових послуг (а.с.133). Згідно умов зазначеного договору TзOB «Перший фінансовий взвод»взяло на себе зобов'язання провести маркетингові дослідження по всій території України з метою можливості реалізації позивачем 9-ти автомобільних газозаправних пунктів. TзOB «Перший фінансовий взвод»провівши маркетингові було встановлено, що оптимальним покупцем зазначених основних засобів може бути «Авантаж 7». Про це виконавець повідомив позивача надавши відповідну інформацію (а.с.134). 3 метою гарантії реальності укладення даного договору купівлі-продажу 9- ти автомобільних газозаправних пунктів з TзOB «Авантаж - 7»та з метою упередження безпідставного витрачання позивачем коштів за маркетингові послуги TзOB «Перший фінансовий взвод»та TзOB «Укр-Аз-Ойл»дійшли згоди про те, що акт приймання - передачі виконаних робіт по маркетингових послугах між сторонами буде підписано після укладання договору купівлі-продажу основних засобів між TзOB «Авантаж 7»та TзOB СУАП «Укр-Аз-Ойл»та підписання відповідної накладної.

Судом також встановлено, що договір купівлі-продажу основних засобів між TзOB «Авантаж 7»та TзOB СУАП «Укр-Аз-Ойл»був укладений 30.11.2011р. (а.с.124). В зв'язку з тим, що TзOB «Перший фінансовий взвод»відремонтовано основні засоби тільки 05.12.2011 р. то самі основні засоби були передані покупцю, тобто TзOB «Авантаж 7», на підставі накладної №28 від 05.12.2011 року (а.с.125). Оскільки факт продажу основних засобів саме тому покупцю, якого запропонувало позивачу TзOB «Перший фінансовий взвод»відбувся і цим самим підтвердилося ефективність маркетингового дослідження, то 06.12.2011 року між TзOB СУАП «Укр-Аз-Ойл»було підписано акт приймання - передачі виконаних робіт.

Згідно договору купівлі - продажу основних засобів, а саме 9-ти автомобільних газозаправних пунктів за ціною 1 215 000 грн. в т.ч. ПДВ 202 500,00 грн. суму доходу в розмірі 1 012 500 грн. TзOB СУАП «Укр-Аз-Ойл»включило до доходу за IV квартал 2011 року. У зв'язку з тим, що зазначені вище основні засоби реалізовані у четвертому кварталі 2011 року, то у відповідності до вимог п. 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України балансова вартість основних засобів позивачем віднесена на витрати підприємства.

Також 06.09.2011 року між позивачем та TзOB «Перший фінансовий взвод»укладено договір №91 про надання юридичних послуг по написанню та подачі до господарського суду скарги про стягнення з Державного бюджету України коштів в сумі 1 530 237 грн. (а.с.137). Згідно акту приймання - передачі виконаних робіт вартість послуг склала 305 000 грн. (а.с.138). Видано податкову накладну (а.с.138).

Судом встановлено, що 01.11.2011 року між TзOB СУАП «Укр-Аз-Ойл»та TзOB «Перший фінансовий взвод»укладено договір №121 оренди обладнання (а.с.139). Згідно акту приймання - передачі обладнання №1 від 02.11.2011 року в оренду передано обладнання: дизель - електростанція У-1-Д-6-100 квт. в кількості 1 шт.. насос НП - 35 на дизельному приводі в кількості 1 шт., ротор - Р - 360 в кількості 1 шт., забійний двигун А-9 Ш, А-6Ш в кількості 2 шт., блок маніфольда БМ-200 в кількості 1 шт., блок в кількості 1 шт. Термін дії договору оренди 40 діб, а вартість орендної плати складає 439 078.94 грн. в т.ч. ПДВ 73 179,82 грн.(а.с. 141,143). Видано податкову накладну (а.с.144). 11.12.2011 року позивачу повернув орендодавцю орендоване майно.

Також 02.11.2011 року позивачем та TзOB «Перший фінансовий взвод»укладено договір оренди обладнання №171(а.с.140). Згідно актів приймання - передачі обладнання №1 та 32 від 02.11.2011 року в оренду передано наступне обладнання: превентор ПП2-230/350 в кількості 1 шт., превентор ПП2-350/350 в кількості 1 шт., гідравлічна установка приводу превенторами в кількості 1 комплект, блок глушіння в кількості 1 комплект, викидні лінії в кількості 1 комплект. Термін дії договору оренди 40 діб, а вартість орендної плати складає 78 300 грн. в т.ч. ПДВ 13 050 грн.(а.с.142). 11.12.2011 року позивачем повернуто орендодавцю орендована майно.

28.09.2011 р. між ПАТ «Газінвест»(замовник) та TзOB СУАП «Укр-Аз-Ойл»(підрядник) укладено договір підряду №0911 (а.с.146). Згідно п. 1.1. зазначеного вище договору Підрядник виконав зобов'язання по будівництву пошукової свердловини №8 Славецька Чеканської площі. 16.12.2012 р. між TзOB СУАП «Укр-Аз-Ойл»та ПАТ «Газінвест»підписано акт №12-11 прийняття робіт (надання послуг) по будівництву пошукової свердловини №8 Славецька Чеканської площі. Загальна вартість робіт склала 1 114 996,71 грн. в т.ч. ПДВ в розмірі 185 832 грн. (а.с.151).

Таким чином судом встановлено що укладені позивачем угоди із суб'єктами господарської діяльності є в наявності у позивача, а також виконання угод є реальним , в матеріалах справи містяться акти виконаних робіт, специфікації, податкові на видаткові накладні.

На час здійснення господарських операцій з позивачем суб'єкти господарювання були включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Щодо твердження відповідача про відсутність ТзОВ «Перший фінансовий взвод»за місцем реєстрації, внесеній до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до частини 2 статті 17 вказаного Закону відомості про місцезнаходження юридичної особи підлягають до внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Згідно підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодекс України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо ведення господарської діяльності є в наявності у позивача.

Суд, перевіряючи реальність укладених позивачем договорів, встановив, що останні спрямовані на реальне настання правових наслідків, на суму вартості товару (виконаних робіт) позивачем виписано податкові накладні, актами прийому-передачі роботи прийнято.

Таким чином судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаних суб'єктів господарювання, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товару і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (укладених договорів, податкових та видаткових накладних, копії банківських виписок, актів прийому-передачі виконаних робіт), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкових показників.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі № К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі № К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі № К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Судом також встановлено, що позивачем укладено ряд договорів із ОСОБА_4 щодо надання поворотної фінансової допомоги (а.с.152-165), за яким позикодавець надає безвідсоткову позику по згоді сторін позичальнику, а позичальник зобов'язується повернути позику в певний вказаний у договорі час. Згідно Видаткових касових ордерів кошти позичальнику видані (а.с.166-245). Станом на день розгляду справи термін щодо повернення допомоги ще не настав.

Відповідно до вимог п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України фінансова допомога -це фінансова допомога надана на безповоротній або поворотній основі.

Поворотна фінансова допомога -сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, тає обов'язковою для повернення. Як вбачається з укладених позивачем договорів нарахування процентів за користування коштами не передбачалось.

Таким чином донарахування позивачу додаткового зобов'язання по податку на доходи з фізичних осіб є безпідставним.

Також щодо висновків про нікчемність укладених позивачем угод, суд зазначає.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Також відповідачем не доведено твердження про отримання позивачем податкової вигоди, внаслідок проведених господарських операцій, не надано суду, а також не повідомлено про наявність доказів, які б могли свідчити про такі обставини.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених позивачем та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення ДПІ в Богородчанському районі в частині їх оскарження позивачем.

За таких обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Богородчанському районі №0000252301 від 25.06.2012 року в частині донарахування податку на додану вартість на суму 271 730 грн. (двісті сімдесят одна тисяча сімсот тридцять гривень) та застосованими штрафними (фінансовими) санкціями на суму 67 932,5 грн. (шістдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять дві гривні 50 коп.).

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Богородчанському районі №0000242301 від 25.06.2012 року в частині донарахування податку на прибуток приватних підприємств на суму 312 490 грн. (триста дванадцять тисяч чотириста дев'яносто гривень).

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Богородчанському районі №0002241701 від 25.06.2012 року в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб на суму 29 352,04 грн. (двадцять дев'ять тисяч триста п'ятдесят дві гривні 04 коп.) та застосованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 5 225,07 грн. (п'ять тисяч двісті двадцять п'ять гривень 07 коп.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-азербайджанського підприємства «Укр-Аз-Ойл» сплачений згідно квитанції №31 від 20.07.2012 року судовий збір в сумі 2 146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 01.10.2012 року.

Суддя: Мигалюк Ю.В.