ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2012 р. Справа № 2a-1611/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Мигалюка Ю.В.

секретаря Тимків У.Л.

за участю сторін:

представника позивача: Кузь А.П.,

представників відповідача: Ковтун Н.О., Хомик Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галпро» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

12.06.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Галпро»(далі - ТзОВ «Галпро») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (далі -ДПІ в м. Івано-Франківську) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000222301 від 20.02.2011 року та № 0000622301 від 15.05.2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що відповідач протиправно, в порушення положень податкового законодавства на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між ним та ПП «Галич Тур», ТзОВ «Торгсервіспостач», ТзОВ «Технотрейд-Плюс», ПП «Фірмою «Юкос», ТзОВ «Феропром-Центр», ТзОВ «Хелп Трейд», ТзОВ «Інова», оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив додаткові зобов'язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 3 501,25 грн. та 910 668,50 грн. відповідно. Зазначив, що укладені договори спрямовані на реальне здійснення фінансово-господарської діяльності, поставку товару покупцю та отримання коштів за таку поставку, а акти проведених документальних перевірок даних підприємств, згідно яких встановлено нікчемність укладених ними правочинів, не можуть бути використані податковим органом як вагомий доказ нікчемності укладених позивачем з даними підприємствами правочинів. Висновки податкового органу є суб'єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами. Просив позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили, пояснили, що за наслідками проведеної з 10.01.2012 року по 30.01.2012 року планової виїзної документальної перевірки встановлено порушення позивачем п. 4.1. ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 2 697,0 грн., у тому числі за рахунок завищення за 4 квартал 2009 року в сумі 520,0 грн. та заниження за 1 квартал 2009 року в сумі 1 601,0 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 55,0 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 1 561,0 грн. та порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року та п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.2.3, п. 7.2, п.п. 7.3.1. п. 7.3, п.п. 7.4.1. п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4., п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено його заниження на суму 767 850 грн. Вказані висновки зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено непідтвердженість здійснення господарських операцій, а правочини здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому є нікчемними та такими що не створюють юридичних наслідків. Просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд встановив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що позивач зареєстрований 06.04.2007 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, 11.04.2007 року його взято на податковий облік, є платником податку на прибуток та податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за №100083415 від 17.12.2007 року.

В період з 10.01.2012 року по 30.01.2012 року відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року.

Перевірка проведена відповідно до п. 77.1 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 глави 8 Податкового кодексу України, згідно із планом-графіком проведення планових перевірок та наказу ДПІ в м. Івано-Франківську № 4488 від 30.12.2011 року, направлення на перевірку № 00000029 від 06.01.2011 року (т. 2 а.с. 165-166).

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 06.02.2012 року складено акт за № 742/23-1-35021857 (т. 3 а.с. 93-120).

На підставі вказаного акту, відповідач 20.02.2012 року податковими повідомленнями-рішеннями за № 0000222301 та № 0000212301 та визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 3 501,25 грн. та 910 668,50 грн. відповідно (т. 1 а.с. 12).

За наслідками поданої позивачем скарги Державною податковою інспекцією в Івано-Франківській області прийнято рішення № 1737/7/10-319/74/283 від 28.04.2012 року, яким скасовано податкове повідомлення рішення № 0000212301 від 20.02.2012 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2,00 грн.

На підставі наказу ДПІ у м. Івано-Франківську від 11.05.2012 року № 524 винесено податкове повідомлення-рішення від 15.05.2012 року № 0000622301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 910 666, 50 грн., в тому числі 767 850 грн. за основним платежем та 142 816,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а.с. 14).

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення вимог ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та вимог ст. 188, ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем, під час перевірки, наступних обставинах.

В ході перевірки на підставі використаних актів про проведення аналізу діяльності контрагентів позивача ПП «Галич Тур», ТзОВ «Торгсервіспостач», ТзОВ «Технотрейд-Плюс», ПП «Фірмою «Юкос», ТзОВ «Феропром-Центр», ТзОВ «Хелп Трейд», ТзОВ «Інова» щодо підтвердження відображення у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість податкових зобов'язань, податкового кредиту встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, відсутність підприємства за місцемзнаходження на момент проведення перевірки, зроблено висновок про діяльність вказаних підприємств спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, а таким чином висновку про фіктивність правочинів між позивачем та його контрагентами.

Так, наприклад, щодо ведення фінансово-господарської діяльності з ПП «Галич Тур»в зазначено, що постановою господарського суду Львівської області дане підприємство визнане банкрутом, а арбітражним керуючим не надано для перевірки необхідні бухгалтерські та податкові документи.

Щодо ведення діяльності із ТзОВ «Торгсервіспостач», то в акті зустрічної перевірки зазначено, що останнє відсутнє за податковою адресою.

Перевіркою діяльності із ТзОВ «ТехнотрейдПлюс»встановлено, що останнє відсутнє за податковою адресою, відсутні основні виробничі фонди.

Згідно акту зустрічної перевірки ПП «Фірма «Юкос», контрагенти останньої здійснюють операції з надання податкової вигоди третім особам, здійснення діяльності які не виконують свої податкові зобов'язання з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, фінансова діяльність здійснюється поза межами правового поля, взаємовідносини між останньою та її контрагентами є вчинені без наміру створення правових наслідків, тощо.

Щодо діяльності з ТзОВ «Феропром- Центр», то встановлено відсутність останнього за місцезнаходженням відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відновини між цим товариством та його контрагентами не підтверджуються щодо часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, тощо, що свідчить про здійснення діяльності без мети настання реальних наслідків та з метою заниження об'єкту оподаткування.

ТзОВ «ХелпТрейд»- не встановлено факту передачі товарів, наявність фіктивних правочинів, тощо.

На підставі вказаних висновків відповідачем зроблено висновок, відповідно до якого угоди укладені між позивачем та вищезазначеними товариствами і підприємствами відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення податкового законодавства занижено податок на прибуток та віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з придбання послуг у ПП «Галич Тур», ТзОВ «Торгсервіспостач», ТзОВ «Технотрейд-Плюс», ПП «Фірмою «Юкос», ТзОВ «Феропром-Центр»,ТзОВ «Хелп Трейд», ТзОВ «Інова», в результаті чого завищено податковий кредит.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац 1).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац 2).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (абзац 3).

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку (абзац 4).

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна (абзац 5).

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Відповідно до вимог п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно ст. 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

04.05.2011 року позивачем укладено із ТзОВ «Феропром-Центр»договір на поставку товару №006, за яким позивач (покупець) зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати за нього оплату, а (постачальник) ТзОВ «Феропром-Центр»зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність покупця товар. Поставка товару здійснюється на підставі узгодженого між сторонами замовлення згідно вказаного асортименту, кількості та строку поставки (т. 2 а.с. 172).

04.06.2010 року позивачем укладено із ТзОВ «Торгсервіспостач»договір № 0406 на поставку товару, за яким позивач (покупець) зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати за нього оплату, а (постачальник) ТзОВ «Торгсервіспостач»зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність покупця товар. Поставка товару здійснюється на підставі узгодженого між сторонами замовлення згідно вказаного асортименту, кількості та строку поставки (т. 2 а.с. 173).

Також, 01.03.2010 року позивачем укладено із ТзОВ «Технотрейд Плюс»договір № 02/03-10 на поставку товару, за яким позивач (покупець) зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати за нього оплату, а (постачальник) ТзОВ «Технотрейд Плюс»зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність покупця товар. Поставка товару здійснюється на підставі узгодженого між сторонами замовлення згідно вказаного асортименту, кількості та строку поставки (т. 2 а.с. 174).

01.10.2009 року позивачем укладено договір за № 08/10-09 із ПП «Галич Тур»на поставку товару, за яким позивач (покупець) зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати за нього оплату, а (постачальник) ПП «Галич Тур»зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність покупця товар. Поставка товару здійснюється на підставі узгодженого між сторонами замовлення згідно вказаного асортименту, кількості та строку поставки (т. 2 а.с. 176).

03.02.2010 року позивачем, як покупцем із ПП «Фірмою «Юкос»укладено договір №03/02-1 на поставку товару, за яким позивач зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати за нього оплату, а (постачальник) ПП «Фірма «Юкос»зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність покупця товар. Поставка товару здійснюється на підставі узгодженого між сторонами замовлення згідно вказаного асортименту, кількості та строку поставки (т. 2 а.с. 178).

17.08.2011 року позивачем, як покупцем із ТзОВ «Хелп Трейд»укладено договір № 003 на поставку товару, за яким позивач зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати за нього оплату, а (постачальник) ТзОВ «Хелп Трейд»зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність покупця товар. Поставка товару здійснюється на підставі узгодженого між сторонами замовлення згідно вказаного асортименту, кількості та строку поставки (т. 3 а.с. 71).

01.07.2011 року позивачем, як покупцем із ТзОВ «Інова»укладено договір за №004 на поставку товару, за яким позивач зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати за нього оплату, а (постачальник) ТзОВ «Інова»зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність покупця товар. Поставка товару здійснюється на підставі узгодженого між сторонами замовлення згідно вказаного асортименту, кількості та строку поставки (т. 3 а.с. 72).

Як встановлено судом, згідно укладених договорів позивачем придбавалось у вищевказаних суб'єктів господарської діяльності товар згідно податкових та видаткових накладних, які є в наявності у позивача (т. 1 а.с. 62-84, т. 1 а.с. 85-101, т. 2 а.с. 91-92, т. 1 а.с. 150-205, т. 2 а.с. 1-54, т. 1 а.с. 206-224, т. 1 а.с. 225-243, т. 1 а.с. 244-246, т. 1 а.с. 247-250, т. 2 а.с. 96-114, т. 2 а.с. 94-95, т. 3 а.с. 73-77, т. 3 а.с. 83, т. 3 а.с. 89-90, т. 3 а.с. 78, 84, 88, 90).

Судом також встановлено, що позивачем здійснено повний розрахунок із постачальниками за придбання товару (виконання робіт), про що свідчить наявні в матеріалах справи банківські виписки за особовим рахунком позивача (т. 2 а.с. 199-215, т. 3 а.с. 65, т. 2 а.с. 179, 216-250, т. 3 а.с. 1-8).

На час здійснення господарських операцій з позивачем суб'єкти господарювання були включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а ПП «Галич Тур»оголошено банкрутом тільки 01.09.2010 року, в той час коли фінансово-господарська діяльність з позивачем здійснювалась на протязі 2009 року.

Щодо твердження відповідача про відсутність останніх за місцем реєстрації, внесеній до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, та невиконання обов'язку по сплаті податку на додану вартість за здійсненими господарськими операціями з позивачем, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до частини 2 статті 17 вказаного Закону відомості про місцезнаходження юридичної особи підлягають до внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Згідно підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодекс України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо ведення господарської діяльності є в наявності у позивача.

Суд, перевіряючи реальність укладених позивачем договорів, встановив, що останні спрямовані на реальне настання правових наслідків, на суму вартості товару (виконаних робіт) позивачем виписано податкові накладні та здійснено повний розрахунок, як і підтверджуються банківськими виписками по особових рахунках позивача.

Таким чином судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаних суб'єктів господарювання, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товару і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій щодо придбання позивачем товару а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (укладених договорів, податкових та видаткових накладних, копії банківських виписок), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість суми податку сплаченого підприємствам у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі № К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі № К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі № К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем, то суд вважає, що вказані висновки є невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Також відповідачем не доведено твердження про отримання позивачем податкової вигоди, внаслідок проведених господарських операцій, не надано суду, а також не повідомлено про наявність доказів, які б могли свідчити про такі обставини.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених позивачем та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0000222301 від 20.02.2011 року та № 0000622301 від 15.05.2012 року.

При цьому суд вважає за потрібне звернути увагу позивача на неправильне формулювання позовної вимоги щодо «визнання податкових повідомлень-рішень нечинними та зазначає, що визнати податкове повідомлення-рішення «нечинним»можна лише нормативно-правовий акт, а не податкове повідомлення-рішення.

За таких обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0000222301 від 20.02.2011 року.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0000622301 від 15.05.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галпро» сплачений згідно квитанції №2770401/346 від 07.06.2012 року судовий збір у сумі 2 146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень).

Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 19.09.2012 року.

Суддя: Мигалюк Ю.В.