УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 2-0107/138/2012Головуючий суду першої інстанції:Злотніков В.Я.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Сіротюк В. Г.
"20" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіСіротюка В.Г.
СуддівКірюхіної М.А., Хмарук Н.С.,
При секретаріУрденко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування, договору купівлі-продажу, розписки, зобов'язання повернути квартиру, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 червня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 червня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування, договору купівлі-продажу, розписки, зобов'язання повернути квартиру - відмовлено.
Не погодившись з названим судовим рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних правових підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору дарування, договору купівлі-продажу, розписки та зобов'язання повернути квартиру.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, який регулює спірні правовідносини.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 09 березня 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування, договору купівлі-продажу, розписки, зобов'язання ОСОБА_10 повернути квартиру, посилаючись на те, договори дарування, купівлі-продажу часток квартири, а також розписка про отримання грошових коштів були вчинені ним та його померлою матір'ю не усвідомлюючи значення своїх дій та не спроможністю керувати ними, під впливом обману, помилки, психічного тиску та омани з боку відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_7
Судом встановлено, що 24 червня 2003 року між позивачем ОСОБА_6, його матір'ю ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року та відповідачкою ОСОБА_7 був укладений договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 2583, згідно умов якого позивач зі своєю матір'ю передали в дар відповідачці ОСОБА_7 2/3 часток названої квартири (том - 1, арк. справи 11).
03 лютого 2005 року між позивачем ОСОБА_6 та відповідачкою ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 234 (том - 1, арк. справи 51).
Цього ж дня згідно розписки, ОСОБА_6 отримав від відповідачки ОСОБА_7 15 000 доларів США (том - 1, арк. справи 58).
13 серпня 2003 року між ОСОБА_7 та позивачем ОСОБА_6 з його матір'ю ОСОБА_11 був укладений договір дарування квартир, згідно умов якого дарувальник ОСОБА_7 передала в дар обдаровуваним квартиру АДРЕСА_2 єдиним власником якої на сьогоднішній день є позивач ОСОБА_6, що підтверджується змістом рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого 2011 року (том - 1, арк. справи 199-200).
Відповідно до положень частини першої статті 229, частини першої статті 230 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом; якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Аналіз положень цих статей надає можливість стверджувати, що помилку слід відрізняти від обману, який також є підставою для визнання правочину недійсним, однак наслідки такого правочину є дещо іншими. Навіть якщо помилка виникла внаслідок дій або бездіяльності іншої сторони правочину, такі дії або бездіяльність мають бути ненавмисними, інакше правочин вважатиметься таким, що вчинений під впливом обману або з застосування психічного тиску.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, суди враховують, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятися як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї,родичів тощо або їх майна.
Позивачем не надано суду і матеріали цивільної справи не містять доказів того, що вищезазначені правочини вчинялися позивачем та його матір'ю помилково, із введенням в оману та у зв'язку з обманом або з застосування психічного тиску.
Приписами частини першої статті 225 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
З метою встановлення психічного стану ОСОБА_11 та позивача ОСОБА_6 на момент укладення договорів дарування часток спірної квартири та купівлі-продажу частки цієї квартири, ухвалами Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 березня 2012 року була призначена відносно померлої ОСОБА_11 посмертна судова-психіатрична експертиза та відносно позивача ОСОБА_6 амбулаторна судово-психіатрична експертиза, проведення яких доручено експертам Кримської республіканської установи «Клінічна психіатрична лікарня № 1» (том - 2, арк. справи 81, 82, 182).
У зв'язку з неявкою позивача ОСОБА_6 на експертизу та несплатою посмертної судово-психіатричної експертизи та амбулаторної судово-психіатричної експертизи проведення названих досліджень не було реалізовано, що підтверджується листами головного лікаря Кримської республіканської установи «Клінічна психіатрична лікарня № 1» за вих. № 1637 та № 1638 від 29 травня 2012 року (том - 2, арк. справи 197, 198).
Таким чином, у суду першої інстанції були всі достатні правові підстави щодо розгляду названої цивільної справи за наявними у ній матеріалами та доказами.
Приписами частини третьої статті 10 та частинами першою та четвертою статті 60 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зміст наявних у матеріалах цивільної справи документів свідчить про те, що правочини, які, зокрема, вчинялися позивачем ОСОБА_6 щодо квартири АДРЕСА_1 усвідомлено, були його волевиявленням.
Названі обставини підтверджуються письмовими заявами позивача ОСОБА_6 від 07 вересня 2003 року, 25 грудня 2004 року, 03 лютого 2005 року, 29 грудня 2005 року на ім'я відповідачок ОСОБА_7 та ОСОБА_8, копією постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 06 лютого 2006 року, письмовими поясненнями ОСОБА_6 наданими оперуповноваженому Інспекції з особового складу Управління внутрішньої безпеки в Автономній Республіці Крим від 26 січня 2006 року (том - 1, арк. справи 49, 54, 55, 56, 57, 106), з яких вбачається, що позивач не має жодних претензій фінансового та морального характеру до відповідачок ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у зв'язку з укладеним 24 червня 2003 року договором дарування часток квартири АДРЕСА_1 та укладеним 03 лютого 2005 року договором купівлі-продажу частки цієї ж квартири, а також зазначав, що всі звернення з приводу неправомірності вчинення спірних правочинів до різних органів здійснюється без його згоди та з власної ініціативи його тіткою ОСОБА_12
Питання щодо написання позивачем всіх вищезазначених письмових заяв та розписок, позивачем та його представником не оспорювались в суді першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, колегія суддів не може не зазначити і на те, що вимоги позивача ОСОБА_6, зокрема, які зводяться до питання про визнання правочину (розписки) неукладеним є також необґрунтованими.
Такий спосіб захисту не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим законом. Немає потреби в судовому порядку визнавати юридично неіснуючим те, чого і так юридично немає, адже до моменту вчинення правочину його як юридичного факту не існує. По суті така вимога спрямована на встановлення факту, що має юридичне значення, а не на поновлення порушеного права або захист оспорюваного законом інтересу.
Колегія суддів також враховує правові позиції, викладені в роз'ясненнях, наведених в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до яких, названі позовні вимоги не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої Цивільного кодексу України.
При такому положенні рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, саме по суті заявлених позовних вимог, є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 не містять правових підстав для скасування або зміни рішення місцевого суду.
Частиною першою статті 308 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303, 304, пунктом 1 частини першої статті 307, частиною першою статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді:
М. Кірюхіна В. Сіротюк Н. Хмарук