Справа № 2а-645\07
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2007 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в особі судді СидорукЄ.І., при секретарі ЩудлоМ.О. з участю позивача ОСОБА_1. представника відповідача Лук»янчука В.Г.
розглянувши під час судового засідання в м. Рівне адміністративний позов ОСОБА_1до в\частини А -1671 про стягнення коштів недоотриманого грошового забезпечення, які були виплачені у меншому від належного розміру під час проходження військової служби та стягнення грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок,
ВСТАНОВИВ:
19 квітня 2007 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до в\частини А-1671 про стягнення коштів недоотриманого грошового забезпечення, які були виплачені у меншому від належного розміру під час проходження військової служби та грошової компенсації за оетриманий продовольчий пайок.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав і в обгрунтування своєї позиції пояснив, що право встановлювати надбавки відповідно до Указу Президента України № 389 від 05.05.03 року " Про надбавки
військовослужбовцям ЗСУ, МВС за безперервну військову службу" має тільки Міністр Оборони України. В
зв"язку з цим, МО України з урахуванням фонду грошового забеспечення встановлював мінімальні надбавки за безперерну військову службу. Що стосується виплати грошової компенсаії на неотриманий продовольчий пайок, то ст. 2 Закону України від 17.02.2000 року № 1459 призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України " Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей" в частині одержавння військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або замість них грошової компенсації за бажанням військовослужбовців.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просить суд стягнути з в\частини А-1671 7724,16 грн. недоотриманого грошового забеспечення відповідно до Указу Президента України № 389 від 05.05.03 року та 36719,19 грн. грошової компенсації за продовольчий пайок.
Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що право встановлювати надбавки відповідно до Указу Президента України № 389 від 05.05.03 року має тільки Міністр Оборони України. Що стосується грошової компенсації за продовольчий пайок то законому України № 1459 від 17.02.2000 року призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України " Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей" в частині одержавння військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або замість них грошової компенсації за бажанням військовослужбовців.
Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в в частині А-1671 і мав відповідну безперервну військову службу , в зв"язку з чим, має право на отримання надбавки за безперервну військову службу в розмірах, передбачених ст. 1 Указу Президента України " Про надбавки військовослужбовцям ЗСУ, МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" від 5.05.03 року №389.
На день звернення до суду позивач має більше 25 років безперервної військової служби.
Відповідно до п.1,2 " Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в ЗСУ" Затверджені наказом МОУ від 26.05.03 р. № 149, зареєстрованого в МЮУ 28.05.03 р. за № 411Y7732, визначено, що особам офіцерського складу виплачується щомісячна надбавка за безперервну військову службу у відмотках до грошового забеспечення залежно від стажу служби у таких розмірах : понад 5 років - до 10, понад - 10 років - до 30, понад 15 років до 50, понад 20 років - до 70, понад 25 років - до 90 .
Враховуючи вислугу років позивача, суд вважає, що він набув право на надбавку за безперервну військову службу в максимальних розмірах.
В період з червня 2003 року по грудень 2005 року , зазначена надбавка позивачу виплачувалась в заниженому розмірі, що суперечить вимогам ст. 2 та ст. 9 Закону України " Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і ч.1енів їх сімей", якими передбачено, що ніхто немає права обмежувати військовослужбовців та ч.1енів їх сімей у правах та свободах, визначених законодавством України, і держєава гарантує матеріальне та інше забеспечення військовослужбовців у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Право позивача на отримання надбавки за безперервну службу у відповідних розмірах ( у відсотках залежно від стажу : військовой служби) передбачено вищевказаним Указом Президента України, у зв"язку з чим різниця між фактично виплаченою надбавкою за безперервну службу та надбавкою, на отримання якої мають право позивач, повинна бути нарахована і виплачена позивачу.
Різниця недоотриманої позивачем суми надбавок складає 7724,16 грн.
Відповідно до ухвали судової палати з цивільних справ Верховного суду України від 15 травня 2002 року , скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок, доплат до них.
Обгрунтованими є доводи позивача в тій частині, що п. 1 наказу МОУ від 30.07.04 року № 308 є соціально несправедливим, оскільки він надає перевагу у виплаті грошової надбавки одним категоріям військовослужбовців, обмеждуючи при цбому такі ж самі права іншої категорії військовослужбовців, до яких відноситься і позивач. При цьому слід зазначити, що джерело фінансування і сума асигнувань на виплату зазначених надбавок є спільною для всіх
категорій військовослужбовців без будь-яких винятків. Отже зазанчений наказ суперечить вимогам ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Державним бюджетом України на 2003,2004,2005 роки передбачені виплати надбавок в розмірах, визначених вищевказаним Указом Президента України. Разом з тим Указом МО України не наділений повноваженнями визначати надбавку за безперервну військову службу в розмірі, меншому ніж встановлено в нормативному акті.
Пунктом 2 Указу Президента передбачено здійснювати виплату надбавки з 01.05.03 року на рахунок коштів передбачених у бюджеті на утримання ЗСУ. У відповідності до ст. 43 Конституції України у позивача є право на заробітну плату не нижче певної законом. Згідно ч. З ст. 15 Закону України " Про оплату праці" , з урахуванням положень ст. 11 ЩІК України, а з 01.01.04 р. і з урахуванням положень ст. 8 ЦПК України, оплдата праці здійснюється в першочерговому порядку.
Суд, оцінюючи представлені сторонами докази, вважає, що вимоги позивача в частині стягнення недоотриманої надбавки за вйськову службу є обгрунтованими, а бездіяльність відповідача, пов"язана з не нарахуванням розміру надбавки за безперервну військову службу у вищевказаних розмірах із травня 2003 року, за винятком місяців коли вона виплачувалась в повному обсязі, суд вважає неправомірними й такими, порушують право позивача.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок, то суд вважає, що вказані вимоги також підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Судом також встановлено, що позивач проходив військову службу і стояв на продовольчому забеспеченні у в\частині А-1671 м. Рівне.
Згідно ст. 16 ЗУ " Про Збройні Сили України" держава забеспечує соціальний та правовий захист військовослужбовців та осіб, звільнених в запас, а також гарантує отримання за рахунок держави фінансового, речового, продовольчого та інших видів забеспечення.
Як зазначено у ч. 2 ст. 9 ЗУ " Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей", військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забеспечення, речове майно чи продовольчі пайки чи, за їх бажанням, грошову компенсацію. Згідно ч. 4 ст. 9 даного Закону порядок і розміри грошового і матеріального забеспечення військовослужбовців і компенсації замість продовольчих пайків встановлюються КМУ з урахуванням коефіцієнта грошових доходів.
Відповідно до постанови KM України № 316 від 12.03.1996 року " Про норми забеспечення продовольчими пайками ЗС України і інших військових формувань" позивач до 10 березня 2000 року забеспечувався продовольчими пайками по нормі № 7 , а з 10 березня 2000 року відповідно до ЗУ " Про деякі заходи щодо економіє бюджетних коштів" від 17.02.2000 року була призупинена дія ч. 2 ст. 9 ЗУ " Про соціальних та правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей" в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна або, по їх бажанні грошової компенсації. Однак вказаним Законом не було відмінено ч. 1 ст. 9 ЗУ " Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей", яка гарантує матеріальне, продовольче та інші види забеспечення військовослужбовців.
Згідно постанови КМУ № 426 від 29 березня 2002 року " Про норми харчування військовослужбовців ЗС України та інших військових формувань " Постанова КМУ № 316 від 12.03.1996 року втратила чинність, однак нею не припинено виплату встановленої вартості норм харчування офіцерського складу ЗС України, який безпосередньо не харчується в їдальнях військових частин.
Таким чином, судом встановлено, що позивач має право на продовольче забеспечення, але з 11.03.2000 року не отримував ні набору продуктів за нормою 7, ні продуктів за нормою харчування № 1, ні грошової компенсації за них.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України держава забеспечує соціальний захист громадян України, які знаходяться на військовій службі в ЗС України та інших військових формуваннях та ч.1енів їх сімей.
Згідно ст. 22 Конституції України, конституційні гарантії у повному обсязі і без будь-чких обмежень поширюються на права військовослужбовців.
Суд рахує, грошова компенсація за неотриманий продовольчий пайок є гарантією військовослужбовців на їх достатнє матеріальне забеспечення відповідно до Закону України " Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей".
Що стосується Закону України України від 17.02.2000 року, то суд не приймає його до уваги, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 5-рп\2002 від 20.03.2002 року ( справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) " оскільки для зазначеної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатковим до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забеспечення життєвого рівня ( ст. 48 Конституції України) то звуження змісту та обсягу цого права шляхо прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Зупинення дії цієї статті можливе лише за уомви введення в Україні надзвичайного стану відповідно до ст. 64 Конституції ЦУкраїни.
На підставі ст.ст. 17,22,24,46 Конститції України, ст. 9 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей" Указу Президента України від 05.05.03 року № 389 " Про Про надбавки військовослужбовцям ЗСУ, МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" , ст. 16 Закону України " Про Збройні Сили України"., керуючись ст. ст. 70,72,94,159,160,161,163,167,185,186, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1задовольнити.
Стягнути з військової частини А-1671 м. Рівне, вул. Соборна, 231 на користь ОСОБА_1 7724,16 грн. за недоплачену надбавку за безперервну військову службу та 36719,19 грн. грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок.
Стягнути з військової частини А- 1671 м. Рівне судові витрати в дохід держави 434 грн.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подається апеляційному суду Рівненської області через Рівненський міський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до апеляційного суду Рівненської області. Постанова суду, якщо інше не встановлено КАСУ, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,встановленого КАСУ, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовану набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.