Справа № 22-7970 Головуючий в 1 інстанції-Клепка Л.І.
Категорія-21 Доповідач Бабенко П.М.
УХВАЛА іменем України
03 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого- судді Пономарьової О.М., судців- Бабенка П.М. ,Бондаренко Л.І. при секретарі - Білявській І.Є.
за участю: позивача ОСОБА_1.представника позивача -ОСОБА_2, представників відповідачів - ОСОБА_3. ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1.на рішення Димитрівського міського суду Донецької області від 27 червня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» в інтересах ВП шяхта ім.. Стаханова, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Красноармійську Донецької області (далі - відділення Фонду) про відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на підприємстві,, стягнення недоплачених сум,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2005 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів Посилався на те,що він знаходився з ВП шахтою ім.. Стаханова ДП „Красноармійськвугілля" (далі - шахта) у трудових відносинах з 17.09.1981 року по 27.06.1989 року,працював ІНФОРМАЦІЯ_1 : розряду (далі - МГВМ) звільнився у зв'язку каліцтвом на виробництві..
26.03.1989 року при виконанні трудових обов'язків він отримав ушкодження правої руки. Згідно висновку МСЕК від 26.06.1989 року йому встановлено 90% втрати професійної працездатності та він визнаний інвалідом 2 групи.
При повторному огляді у МСЕК 27.07.1990 року йому встановлено безстроково 60% втрати професійної працездатності ,він визнаний інвалідом 3 групи.
Зазначив,що відповідач шахта при відшкодуванні шкоди, завданої його здоров,ю на порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України (далі- КМУ) від 26.05.1992 року неправильно визначила його середній заробіток в сумі 2490,80 крб. виходячи із заробітку по професії МВГМ, слід було визначити його виходячи з середнього заробітку по професії за січень-квітень 1992 року, який складав 18620,63 грн.,а відшкодування в розмірі 60% складало 1172,38 крб. замість 2490,80 крб..які йому були призначені. Через вказане йому були недоплачені як шахтою, так і відповідачем- відділенням Фонду суми на відшкодування шкоди.
Просив стягнути з відповідача ДП „Красноармійськвугілля» «Родинська» 4126,27 грн. недоплачених щомісячних платежів, а з відповідача - відділення Фонду стягнути 16 577,39 грн. недоплачених щомісячних платежів.
Надалі позивач свої вимоги змінив.Просив визначити його середній заробіток згідно Постанови КМУ № 276 від 26.05.1992 року в сумі 19388,39 грн. і цю суму вважати базовою для розрахунків, стягнути з відповідача ДП „Красноармійськвугілля" з травня 1992 року по квітень 2001 року з врахуванням усіх коефіцієнтів підвищення тарифних ставок і окладів 5373,64 грн., а з відділення Фонду- 21165,23 грн. та зобов язати відділення Фонду надалі сплачувати з червня 2006 року по 1510,92 грн. щомісячно.
Рішенням Димитрівського міського суду Донецької області від 27 червня 2006 року в задоволенні позову було відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.
Зазначив, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Суд неповно встановив обставини справи, не врахував, що відповідач - шахта надало судові фальшиві довідки про застосування коефіцієнтів підвищення тарифних ставок та окладів, що суд безпідставно відмовив у корегуванні сум виплат на коефіцієнт 2,38 з травня 1996 року та суд самостійно вивів коефіцієнт 1,068723, який не застосовувався на підприємстві.
Крім того, суд не витребував довідку про середній заробіток по його професії за квітень-травень 1996 року і безпідставно визначив суму відшкодування виплат в перерахунку на 100 % втрати професійної працездатності, оскільки не витребував довідку про середній заробіток за професією за вказаний період.
Також суд не врахував, що суми відшкодування шкоди шахтою йому визначались як за Правилами відшкодування шкоди ,а також і за Угодою по тарифам ,але суд про це в рішенні не вказав.
В судовому засіданні позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали.
Представники відповідачів просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін ,посилаючись на те що це рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідним апеляційну скарги відхилити, рішення суду залишити без змін ,з таких підстав :
Відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України № 276 від 26.05.1992 року «Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України «Про підвищення соціальних гарантій для населення» розрахунок сум відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків , якщо ушкодження здоров'я було після 01.05.1992 року , проводиться із середньої заробітної плати за три місяці, що передували каліцтву або встановленню втрати працездатності. А з 1.05.1992 року розрахунок сум відшкодування шкоди ,заподіяної працівникові внаслідок трудового каліцтва, якщо ушкодження здоров'я було до 1.05.1992 року, провадиться із середньої заробітної плати відповідних працівників підприємств за січень-квітень 1992 року.
Згідно із п.п.22,23,24 «Правил відшкодування власником підприємства, організації та установи або уповноваженого ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків», затверджених Постановою кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року НОМЕР_1 з відповідними змінами та доповненнями середньомісячний заробіток для нарахування сум відшкодування шкоди визначається за бажанням потерпілого за 12 або за 3 повних місяці, які передували каліцтву. Заробіток у вказаний період підлягає коригуванню з урахуванням підвищення тарифних ставок ,посадових окладів працівників підприємства або індексації у відповідності з діючим законодавством.
Судом встановлено,що позивач знаходився з ВП шахтою ім.. Стаханова ДП „Красноармійськвугілля" (далі - шахта) у трудових відносинах з 17.09.1981 року по 27.06.1989 року,працював ІНФОРМАЦІЯ_1 : розряду (далі -МГВМ) звільнився у зв'язку каліцтвом на виробництві..
26.03.1989 року при виконанні трудових обов'язків він отримав ушкодження правої руки. Згідно висновку МСЕК від 26.06.1989 року йому встановлено 90% втрати професійної працездатності та він визнаний інвалідом 2 групи.
При повторному огляді у МСЕК 27.07.1990 року йому встановлено безстроково 60% втрати професійної працездатності ,він визнаний інвалідом 3 групи.
Наказом по шахті ( без номера і дати) позивачеві на підставі зазначеного висновку МСЕК з урахуванням 60% втрати професійної працездатності з 27.09.1990 року зроблено перерахунок щомісячних платежів на відшкодування шкоди 6 втрачений заробіток в сумі 2490,80 крб., побутовий догляд- 239,75 крб.
Порядок нарахування та сум виплат з вказаного періоду та до травня 1992 року позивач не оспорює.
Оскільки одержання ушкодження здоров'я мало місце до введення в дію Правил відшкодування шкоди від 23.06.1993 року НОМЕР_1 , суд перевірив правильність нарахуван позивачеві сум відповідно до Положень Постанови КМУ від 31.12.1991 року № 391 „Про перерахунок розміру відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом і іншим ушкодженням здоров'я" та вказаної вище Постанови КМУ від 26.05.1992 року № 276 .
При цьому судом встановлено,що перерахунок відшкодування шкоди позивачеві на шахті у відповідності до Постанови КМУ № 276 від 26.05.1992 року не провадився.
Також встановлено, що середній заробіток позивача за січень-квітень 1992 року складав з корегуванням на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і окладів у лютому 1992 року складав 19388 крб.,а розмір відшкодування шкоди з урахуванням 60% втрати позивачем професійної працездатності складав 11633,03 крб.
Виходячи з вказаного середнього заробітку та з урахуванням усіх коефіцієнтів підвищення тарифних ставок та окладів, які призвели до фактичного зростання заробітної плати робітника за професією позивача судом встановлено, що шахтою за період з 01.05.1992 року по день передачі справи позивача до відділення Фонду переплачені суми відшкодування шкоди.
Доводи позивача про те ,що судом при перерахунку відшкодування шкоди безпідставно не застосовано коефіцієнт підвищення тарифних ставок і окладів 2,38 з 01.05.1996 року та що суд, застосовуючи обмеження при визначенні втраченого заробітку із заробітної середньої плати відповідного працівника в перерахунку на 100% втрати професійної працездатності , не витребував відповідну довідку про цей середній заробіток спростовані матеріалами справи, з якої убачається, що фактичного зростання заробітної плати на коефіцієнт 2,38 на шахті не було, в справі є довідка про середній заробіток МГВМ за липень 1998 року в сумі 315,70 грн., з якої суд виходив при перерахунку.( а.с. 149,155)
На день передачі справи позивача до відділення Фонду втрачений заробіток позивача становив 397,23 грн., повинен був становити 244,75 грн. Відділенням Фонду при відшкодуванні шкоди позивачеві були застосовані усі коефіцієнти зростання середньомісячної плати у галузях національної економіки : 1,193, 1,182 , 1.152, 1.238 , 1.203 починаючи з 01.03.2002 року та виплачені належні страхові суми позивачеві.
Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та відповідні ним правовідносини, всебічно, повно і об'єктивно досліджені надані сторонами докази, дана їм належна правова оцінка , суд надійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і не спростовують висновків суду, тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307 , ст.308 , ст.313-315 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилити.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в
касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня
набрання нею законної сили.