Головуючий 1 інстанції Васильєва І.А.
Справа № 8002-2006р. Доповідач Курило В.П.
Категорія 40
РІШЕННЯ Іменем України
З жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Курило В.П. суддів Санікової О.С., Шамрило Л.Г. при секретарі Коваленко Т.В. Адвоката ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства "Гумово-технічні вироби" на рішення Калінінського районного суду м.Горлівки від 14 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства " Гумово-технічні вироби" (надалі ЗАТ ГТВ) про поновлення на роботі , стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2005 року позивач звернувся в суд з таким позовом до відповідача. Він посилався на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з жовтня 1994 року, працював ІНФОРМАЦІЯ_1.
Наказом від 1 вересня 2005 року він звільнений з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв"язку з прогулами 29 серпня і 1 вересня 2005 року. Але звільнення є незаконним, оскільки ніяких прогулів він не допускав. Відповідач попередив його, що відсторонює його від посади у зв"язку з тим, що він скоїв порушення трудової дисципліни і таким чином сам створив йому перешкоди для виконання ним трудових обов"язків.
Просив поновити на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу і у відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням його трудових прав, стягнути 3000 грн.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 14 червня 2006 року, позов ОСОБА_2 задоволений. Позивача поновлено на роботі на посаді охоронця Закритого акціонерного товариства " Гумово-технічні вироби", стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Гумово-технічні вироби" на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3731,71 грн., у відшкодування моральної шкоди 500 грн., судовий збір на користь держави у сумі 51 грн., витрати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 7,50 грн. на користь державного підприємства " судовий інформаційний центр".
В Апеляційний суд Донецької області надійшла апеляційна скарга від Закритого акціонерного товариства "Гумово-технічні вироби" на рішення Калінінського районного суду м.Горлівки від 14 червня 2006 року.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що суд не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, також суд незаконно поновив пропущений позивачем строк на звернення до суду з позовом. Ствердження позивача про перешкоди для його роботи не відповідають дійсності. Позивач знав що його не звільнили, це підтверджується проектом наказу НОМЕР_2, де він власноручно поставив свій підпис і підтвердив те, що йому оголосили догану.Відповідач також посилається на те, що суд не прийняв до уваги що 1.09.2006 р. позивач самовільно покинув робоче місце.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2. знаходився в трудових відносинах із ЗАТ "РТВ" з 03.10.1994 року по 01.09.2005 року, що підтверджується трудовою книжкою \ а. с. 4-5\.
Відповідно до наказу НОМЕР_1 \а.с.-6\ він був звільнений за п.4 ст.40 КЗпП України за прогули без поважних причин вчинені 29.08.2005 року й 01.09.2005 р. В наказі зазначається, що 29.08.2005 року ОСОБА_2. не з"явився на роботу в нічну зміну 01.09.2005 року він вийшов на роботу, від дачі пояснень відмовився, а о 7-30 самовільно залишив робоче місце до кінця зміни, на засідання правління не з"явився.
Звертаючись в суд з позовом про поновлення на роботі, позивач посилався на те, що 29 серпня 2005 року він був запрошений адміністрацією підприємства до керівництва підприємства, де йому оголосили, що він звільнений з роботи, хоч і не уточнили з якої причини. Він був ознайомлений з наказом і йому було роз"яснено, що 29 серпня 2005 року він не зобов"язаний виходити на роботу. Саме тому він і не з"явився на роботі 29 серпня 2005 року. Намірів залишити роботу він не мав, не працював з 29 серпня 2005 року у зв"язку з тим, що був вимушений це зробити з вини відповідача.
1 вересня 2005 року він приступив до роботи, але його знову викликали у адміністрацію для з"ясування причин неявки на роботу 29 серпня 2005 року. Він не захотів давати пояснень про причини своєї відсутності на роботі, тому покинув своє робоче місце.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відсторонив позивача від роботи, оголосив йому про намір його звільнити. Тому позивач був відсутнім на роботі 29 серпня і 1 вересня 2005 року з поважних причин. Застосовуючи дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи, відповідач порушив норми трудового законодавства, що дає підстави зробити висновок про незаконність звільнення позивача з роботи.
Але з такими висновками суду погодитися не можливо через те, що вони не відповідають обставинам справи.
Судом встановлено, що за графіком чергування позивач 29 серпня 2005 року мав
вийти на роботу у нічну зміну, тобто з 19 години 29 серпня 2005 року по 7 годину 30
серпня 2005 року.
26 серпня 2005 року до охорони заводу надійшло письмове розпорядження начальника охорони Форменка про відсторонення ОСОБА_2. від чергування 27 серпня 2005 року з пропозицією ОСОБА_2. прибути 29 серпня 2005 року о 8.00 на засідання Правління заводу для вирішення питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за відсутність на роботі протягом 3 часів на чергуванні 22-23 серпня 2005 року (а.с. 10).
З пояснень сторін в судовому засіданні також встановлено, що позивач незважаючи
на таке розпорядження 27 серпня 2005 року прийняв зміну і відпрацював її, а адміністрація підприємства це визнала і в табелі обліку робочого часу зазначила цей день
як відпрацьований позивачем (а.с. 114-115).
29 серпня 2005 року у першій половині дня дійсно відбулася нарада, на якій обговорювалось питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у ніч з 22 на 23 серпня 2005 року. На цій нараді був присутнім і позивач.
Як пояснив позивач за результатами цього обговорення адміністрація підприємства виготовила наказ про його звільнення з роботи, з яким він ознайомився і на ньому розписався. Саме цей наказ і з"явився приводом для його відсутності на роботі вночі 29 серпня 2005 року.
І суд першої інстанції прийняв до уваги ці пояснення позивача.
Між тим такі доводи позивача спростовані наданими суду доказами. Зокрема, на а.с.81 є проект наказу Президента господарського товариства про оголошення ОСОБА_2. догани за те, що він у ніч з 22 на 23 серпня 2005 року під час служби спав. Як видно з вказаного доказу, позивач з цим проектом наказу ознайомився, про що свідчить його власноручний запис „ З наказом ознайомлений. З наказом не згодний. 29.08.2005 року".
Позивач визнав цей запис таким, що вчинений ним власноручно. Іншого наказу або проекту наказу сторони і, зокрема, позивач суду не надали.
За таких умов у суду першої інстанції не було підстав зробити висновок про те, що відповідач намагався звільнити позивача з роботи за порушення трудової дисципліни 22-23 серпня 2005 року і що таким чином він вчинив позивачеві перешкоди у здійсненні ним своїх трудових обов'язків 29 серпня 2005 року. Тим більше, що у зазначений день позивач мав працювати у нічну зміну.
Посилання суду на диктофонний запис, який наданий позивачем в судовому засіданні як запис засідання Правління від 29 серпня 2005 року, на якому йдеться про звільнення позивача з роботи , не є обгрунтованим. Цей доказ визнати достовірним не можливо через те, що він вчинений невідомою особою з застосуванням приватного мобільного телефону. Записані на ньому голоси не відомо кому належать і встановити саме у кий день і при яких обставинах вони записані не можливою. Крім того, вказаний доказ витребуваний позивачем з порушенням діючого законодавства і спростований іншими доказами, наданими сторонами. Зокрема проектом наказу від 29 серпня 2005 року НОМЕР_2, відповідно до якого адміністрація підприємства намагалась оголосити позивачеві догану.
В суді першої інстанції допитані свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 пояснювали, що за порушення трудової дисципліни 22-23 серпня 2005 року адміністрація простила ОСОБА_2. і він повинен був вийти на роботу о 19 годині 29 серпня 2005 року. Але він на роботу не вийшов (а.с.62-63, 87-89).
Тому у суду першої інстанції не було підстав для висновку про наявність поважних причин для невиходу позивача на роботу 29 серпня 2005 року. Той факт, що проект наказу НОМЕР_2 у подальшому не був реалізований, оскільки не підписаний Президентом підприємства, не має правового значення. Але саме в ньому відображені фактичні обставини , які мають значення для розгляду справу по суті і на які суд першої інстанції не звернув увагу.
Доводи позивача про те, що фактично він знайомився з іншим проектом наказу нічим не підтверджені, навпаки, спростовані вказаними вище доказами. Тому такі доводи прийняті до уваги не можуть бути.
Не було у суду першої інстанції підстав для висновку про наявність поважних причин для невиходу позивача на роботу 1 вересня 2005 року.
Судом встановлено, що після невиходу позивача на роботу 29 серпня 2995 року адміністрація підприємства попередила його про те, що наступний робочий день його - 1 вересня 2005 року. Цей факт визнав позивач в судовому засіданні, вказавши, що 30 чи 31 серпня 2005 року до нього приїздили працівники підприємства і попереджали про необхідність вийти на роботу 1 вересня 2005 року (а.с.49 оборот).
Позивач на роботу вийшов, прийняв зміну, про що є його розпис у журналі прийому чергувань, а потім залишив своє робоче місце у зв"язку з тим, що адміністрація підприємства запросила його на засідання Правління для обговорення питання про його відсутність на роботі 29 серпня 2005 року. Не був присутнім позивач і на засіданні правління підприємства. Взагалі до роботи він більше не приступав, на підприємство не повертався.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Позивач в судовому засіданні не надав суду переконливих доказів наявності поважних причин для його відсутності на роботі 29 серпня 2005 року протягом усього робочого дня і 1 вересня 2005 року більше трьох годин протягом робочого дня. Тому у відповідача були передбачені законом підстави для розірвання з ним трудового договору за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції також виходив з того, що відповідач на порушення вимог ст. 149 КЗпП України не витребував від позивача письмових пояснень щодо порушення ним трудової дисципліни, що також є підставою для поновлення його на роботі.
Але і з таким висновком суду погодитися не можливо через те, що він не грунтується на законі.
Сам по собі факт відсутності письмових пояснень порушника трудової дисципліни не є підставою для поновлення на роботі, оскільки у даному випадку важливим є факт самого порушення, якщо він підтверджений наданими сторонами доказами.
Більш того, з матеріалів справи видно, що відповідач позбавлений був можливості отримати він позивача такі пояснення. Як вказав в судовому засіданні сам позивач ( а .с. 49 оборот) 1 вересня 2005 року, коли він вийшов на роботу, ОСОБА_3 пропонував йому написати письмові пояснення свого невиходу на роботу 29 серпня 2005 року. Позивач цього не зробив, залишив робоче місце без поважних причин і не працював більше трьох годин.
З 1 вересня 2005 року трудовий договір з ним розірваний за ініціативою відповідача. Більш того, судом при розгляді справи встановлено, що поважних причин для невиходу позивача на роботу як 29 серпня 2005 року так і 1 вересня 2005 року не було. За таких умов підстав для висновку про порушення відповідачем під час звільнення позивача норм трудового законодавства не має.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції вважав встановленими обставини, що мають значення для справи і які не були доведені в судовому засіданні, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що відповідно до п.п. 2 і 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.
Тому судова колегія рішення суду скасовує.
Оскільки позовні вимоги про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не грунтуються на законі, в їх задоволені необхідно відмовити.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 273-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
В судовому засіданні не встановлено порушень законних прав і інтересів позивача. Тому підстав для відшкодування моральної шкоди, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, не має.
Відповідно до ст. 79, 81, 83 ЦПК України з позивача необхідно стягнути ЗО грн. -витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.
Керуючись ст. 304, 307,309 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Калінінського районного суду міста Горлівки від 14 червня 2006 року скасувати.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства „Гумово-технічні вироби" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді у сумі 30 грн. на розрахунковий рахунок 35228011000992 код ОКПО 02891428, МФО 834016 в УКД Донецької області, отримувач платежу Апеляційний суд Донецької області.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.