АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Справа № 22-ц/2690/13967/2012 Головуючий у 1 інстанції: Дубінін В.І.
Доповідач: Шебуєва В.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2012 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва
в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,
суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І.,
при секретарі Шпируку О.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 липня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Національного Авіаційного університету, третя особа: ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та визнання частково недійсним трудового договору, визнання недійсним конкурсу у відношенні до позивача щодо виконання нею обов'язків та поновлення строку для звернення з позовом до суду,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 липня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Національного Авіаційного університету, третя особа: ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та визнання частково недійсним трудового договору, визнання недійсним конкурсу у відношенні до позивача щодо виконання нею обов'язків та поновлення строку для звернення з позовом до суду.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити. Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку щодо пропуску ОСОБА_2 встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку на звернення до суду за захистом трудових прав, а також не дав належної оцінки зазначеним позивачкою причинам пропуску такого строку. Звертає увагу суду на те, що позивачка не була належним чином повідомлена про звільнення, з наказом ректора Національного Авіаційного університету №374 від 21 червня 2012 року про її звільнення ознайомлена не була, трудову книжку не отримувала. Суд не надав належної оцінки факту невідповідності укладеного з ОСОБА_2 трудового договору вимогам ст. 23 КЗпП України, та тому, що позивачка, будучи оформлена на посаду асистента фактично виконувала роботу викладача.
В апеляційній інстанції представник ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
В судове засідання представник відповідача та третя особа не з'явилися, повідомлені належним чином про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.
Вислухавши пояснення представника ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 працювала з 01 липня 2007 року по 30 червня 2010 року на посаді асистента кафедри рисунка, живопису та скульптури Інституту міського господарства Національного Авіаційного університету (а. с. 151).
Відповідно до Наказу №374/к від 21 червня 2010 року, позивачка була звільнена з вказаної посади за п.2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
ОСОБА_2 порушила перед судом питання про визнання дій відповідача неправомірними, скасування наказу про звільнення її з роботи; поновлення на роботі; стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.; забезпечення права на відпустку; визнання частково недійсним трудового договору, визнання недійсним щодо неї конкурсу, поновлення строку для звернення з позовом до суду.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 3, 21-24, 36, 232, 233-235, 237-1 КЗпП України та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судом встановлено, що відповідно до наказу ректора Національного Авіаційного університету №579/к від 07 жовтня 2005 року ОСОБА_2 прийнято на посаду асистента кафедри рисунку, живопису, скульптури Інституту екології та дизайну університету з укладанням строкового договору з 01 вересня 2005 року по 30 червня 2006 року (а. с. 149 т. 1). На підставі наказу ректора №553/к від 30 червня 2006 року строк трудового договору ОСОБА_2 було продовжено до 30 червня 2007 року (а. с. 150 т. 1).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулася 13 червня 2007 року із заявою до ректора Національного Авіаційного університету про укладення саме строкового трудового договору з 01 липня 2007 року по 30 червня 2010 року у зв'язку з проходженням нею конкурсу на заміщення вакантної посади (а. с. 153 т. 1).
Згідно з наказу ректора №733/к від 27 червня 2007 року у зв'язку з обранням за конкурсом з ОСОБА_2 було переукладено строковий трудовий договір на три роки - з 01 липня 2007 року по 30 червня 2010 року (а. с. 151 т. 1).
Відповідно до ст. 23 КЗпП України Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Зокрема, можливість укладення строкового трудового договору (контракту) на основі конкурсного відбору передбачається Законом України «Про освіту» та Законом України «Про вищу освіту».
Згідно з п. 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівня акредитації, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 744 від 24 грудня 2002 року відповідно до чинного законодавства при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.
Таким чином, посилання апелянта на неправомірність укладення строкового трудового договору з ОСОБА_2 не ґрунтуються на Законі, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом положень ст. 23 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2010 року наказом ректора №374/к позивачку було звільнено з посади асистента кафедри рисунку, живопису та скульптури із закінченням cтроку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України та виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 48 календарних днів 2009/2010 навчального року (а. с. 152 т. 1).
ОСОБА_2 була завчасно повідомлена про закінчення строку трудового договору, при звільненні отримала компенсацію за невикористану відпустку за 48 днів (а. с. 188-189 т. 1).
Відповідно до Акту від 02 липня 2010 року позивачка ОСОБА_2 була ознайомлена з наказом ректора №374/к про її звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору, від підпису про ознайомлення з відповідним наказом відмовилася (а. с. 164 т. 1).
Посилання апелянта про фальсифікацію зазначеного акту є необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги про те, що позивачка ОСОБА_2 не була повідомлена про звільнення, з відповідним наказом не ознайомлювалася не відповідають матеріалам справи.
Відповідно до листа Національного Авіаційного університету від 22 липня 2010 року №1841/06.03 конкурс щодо обрання науково-педагогічного працівника на посаду асистента кафедри рисунку, живопису та скульптури, факультету архітектури та дизайну, Інституту міського господарства, проводився у відповідності до наказу Міністерства освіти і науки від 24 грудня 2002 року № 744 «Про затвердження Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації». Порушень при проведенні зазначеного конкурсу не встановлено (а. с. 50).
Будь-яких доказів на підтвердження істотних порушень проведення такого конкурсу позивачкою надано не було.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання частково недійсним трудового договору та конкурсу відносно ОСОБА_2
Висновки суду першої інстанції про законність звільнення позивачки із займаної посади та про відсутність передбачених ст. 235 КЗпП України підстав для виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу є вірними.
За недоведеністю позивачкою протиправність дій відповідача при її звільненні, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування ОСОБА_5 моральної шкоди.
Дійшовши правильного висновку про недоведеність позивачкою законності та обґрунтованості позовних вимог, суд першої інстанції помилково послався на порушення ОСОБА_2 визначеного ст. 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, як самостійну підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.
Суд не врахував, що у разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору необхідно з'ясовувати не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду , оскільки вони не стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому вважає можливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав, не аналізуючи в рішенні обґрунтованості вимог по суті.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини посилання на пропуск ОСОБА_2 строку для звернення до суду як підставу для відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -
В и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 липня 2012 року змінити. Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання на пропуск ОСОБА_2 строку для звернення до суду за захистом трудових прав як підставу відмову у позові.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду м.Києва від 02 липня 2012 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді