Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2012 р. Справа № 2а/0570/10588/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 година 30 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі Аврамченко С.С.

за участю

представника позивача - Бриндіна В.А. - на підставі довіреності,

представника відповідача - Курасової Н.І. - на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області про визнання неправомірними дій щодо проведення другої уцінки арештованого нерухомого майна та про скасування акта про зниження вартості майна, -

встановив:

15 серпня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк», (далі - Позивач або ПАТ «ПУМБ»), звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, (далі - Відповідач або ВДВС), в якому просило суд:

- визнати протиправними дії ВДВС щодо проведення другої уцінки по виконавчому провадженню № 25469391 щодо арештованого нерухомого майна - нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3;

- скасувати акт про зниження вартості майна по виконавчому провадженню № 25469391 від 27 червня 2012 року, який вчинено державним виконавцем ВДВС Скидан О.А., після якого вартість арештованого майна склала 263 268,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач в порушення вимог ч.2 ст.49 Закону України «Про іпотеку», (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), здійснив другу уцінку арештованого майна, оскільки вказана норма передбачає можливість зменшення початкової ціни продажу предмета іпотеки не більше ніж на 25 відсотків, а можливість другої уцінки цим законом взагалі на передбачена.

В судовому засіданні представник Позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в позовній заяві, і додатково пояснив, що оскаржувані дії та рішення Відповідача порушують майнові права ПАТ «ПУМБ» і боржника.

Представник Відповідача заявлені позовні вимоги не визнала в повному обсязі, надала письмові заперечення на адміністративний позов, (а.с.61-64), просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що державний виконавець зобов'язаний забезпечити повне і своєчасне виконання виконавчого документа, а також на те, що можливість здійснення другої уцінки ціни продажу предмета іпотеки передбачена Законом України «Про виконавче провадження».

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

24 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 5517367, предметом якого було надання позичальнику кредиту в розмірі 500 000,00 грн., що передбачено п.1.1. договору, (а.с.51-60).

Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечене іпотекою об'єкту нерухомості - нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності, про що свідчать п.п.1.5., 2.1. договору.

На підставі договору про іпотеку, посвідченого 24 липня 2007 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 по реєстру № 1197, зазначена нежитлова будівля передана в іпотеку ЗАТ «ПУМБ».

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 договірних зобов'язань 1 червня 2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2972, щодо звернення стягнення на нежитлову будівлю, за рахунок коштів, отриманих від її реалізації, запропоновано задовольнити вимоги ЗАТ «ПУМБ» в розмірі 501 027,21 грн. Виконавчий напис набрав чинності 1 червня 2009 року, (а.с.65).

29 березня 2011 року Відповідачем отримана заява ПАТ «ПУМБ» про відкриття виконавчого провадження № MPL-23/147, датована 21 березня 2011 року, (а.с.66).

Постановою від 30 березня 2011 року відкрито виконавче провадження № 25469391 з примусового виконання виконавчого напису № 2972, виданого 1 червня 2009 року, про звернення стягнення на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, для задоволення вимог іпотекодержателя ЗАТ «ПУМБ» в розмірі 501 027,21 грн. Боржнику наданий строк для добровільного виконання до 5 квітня 2011 року та накладений арешт на вказану будівлю, (а.с.67).

16 травня 2011 року державним виконавцем складений акт опису та арешту майна, (а.с.68-71).

20 березня 2012 року між спеціалізованими організаціями проведений конкурс стосовно реалізації арештованого майна, за результатами якого переможцем визнано Приватне підприємство «Нива-В.Ш.», що встановлено на підставі листа Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 21 березня 2012 року № 1644/10, (а.с.72).

27 березня 2012 року між ВДВС і Приватним підприємством «Нива-В.Ш.» укладений договір № 0812023 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), за умовами якого Відповідач передав на реалізацію нежитлову будівлю, належну ОСОБА_3, початкова вартість якої згідно з експертною оцінкою становила 526 537,00 грн., про що свідчать п.п.1.1.-1.3. договору, (а.с.73-76).

Згідно з повідомленням про проведення прилюдних торгів від 5 квітня 2012 року № 08/02-175 прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, були призначені на 24 квітня 2012 року, стартова ціна нежитлової будівлі становила 526 537,00 грн., (а.с.77).

Прилюдні торги, призначені на 24 квітня 2012 року, не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту, з огляду на це спеціалізованою організацією запропоновано здійснити переоцінку вказаного майна, про що свідчить лист від 24 квітня 2012 року № 08/02-237, (а.с.78).

10 травня 2012 року державним виконавцем знижена вартість арештованого майна, визначена експертом, шляхом його уцінки на 25% та визначена ціна для реалізації, яка становила 394 902,75 грн., що встановлено на підставі акта про зниження вартості арештованого майна, (а.с.79).

Другі прилюдні торги з реалізації арештованого майна, призначені на 15 червня 2012 року, також не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. З огляду на це спеціалізованою організацією запропоновано здійснити переоцінку нерухомого майна, що підлягало реалізації, ці обставини встановлені на підставі листа від 15 червня 2012 року № 08/02-414, (а.с.80).

27 червня 2012 року державним виконавцем знижена вартість нерухомого майна шляхом його уцінки на 50% від ціни, визначеної експертом, та визначена ціна для реалізації, яка склала 263 268,50 грн., що вбачається зі змісту акта про зниження вартості арештованого майна, (а.с.81).

Про здійснення другої уцінки Позивач був повідомлений листом від 2 липня 2012 року № 26247, який отримано факсом 3 серпня 2012 року і зареєстровано за № 114/2608, про що свідчать дата і час отримання факсу, а також штамп про реєстрацію вхідної кореспонденції, (а.с.13).

Саме правомірність здійснення другої уцінки арештованого майна є предметом спору по справі.

Між сторонами немає розбіжностей щодо встановлених судом фактичних обставин. Існування публічно-правового спору між ними обумовлене різним тлумаченням правових норм, які містяться в законах України «Про виконавче провадження» і «Про іпотеку», внаслідок чого сторони дійшли протилежних висновків щодо наявності у державного виконавця повноважень на здійснення другої уцінки предмету іпотеки, який підлягає реалізації з прилюдних торгів.

Вирішуючи справу по суті, суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, що визначено ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з приписами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» 24 березня 1998 року № 202/98-ВР, (далі - Закон № 202/98-ВР), державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Згідно з положеннями ч.ч.1-2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, (далі - Закон № 606-XIV), примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Ч.ч.1-3 ст.3 Закону № 202/98-ВР визначено, що органами державної виконавчої служби є, зокрема, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.

Ч.2 ст.4 Закону № 202/98-ВР містить правову норму, відповідно до якої державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.

Системний аналіз вищезгаданих положень Законів № 202/98-ВР та № 606-XIV, а також п.7 ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що ВДВС та його державні виконавці є суб'єктами владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності цих суб'єктів суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Наведені норми свідчать, що державний виконавець зобов'язаний забезпечити реальне виконання виконавчого документа шляхом своєчасного і в повному обсязі виконання виконавчих дій.

Правовідносини, пов'язані з реалізацією майна, на яке звернено стягнення, врегульовані ст.62 Закону № 606-XIV, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5, Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 № 68/5.

Особливість реалізації предмета іпотеки полягає в тому, що вона здійснюється з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV, (далі - Закон № 898-IV). На час виникнення спірних правовідносин Закон № 898-IV діяв в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22 вересня 2011року № 3795-VI, (далі - Закон № 3795-VI), який набрав чинності з 16 жовтня 2011 року.

Водночас суд відзначає, п.2 Прикінцевих положень Закону № 3795-VI визначено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Оскільки кредитний договір між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_3 укладений 24 липня 2007 року, тобто до набрання чинності Законом № 3795-VI, положення цього Закону до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Отже спірні правовідносини врегульовані Законом № 898-IV в редакції від 7 серпня 2011 року.

Судом встановлено і це не оспорюється сторонами, що перші прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону № 898-IV в редакції від 7 серпня 2011 року протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Позивач, як іпотекодержатель, не скористався своїм правом на придбання предмету іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Згідно з положеннями ч.2 ст.49 Закону № 898-IV в редакції від 7 серпня 2011 року, якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим ч.1 цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах може бути зменшеною не більше ніж на 25 відсотків.

Таким чином, зменшивши вартість арештованого майна шляхом його уцінки на 25% від початкової ціни продажу для проведення других прилюдних торгів, державний виконавець діяв в межах повноважень, в порядку та способом, які визначені законом.

У зв'язку з відсутністю купівельного попиту другі прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки також були визнані такими, що не відбулись.

За результатами других прилюдних торгів Позивач не скористався правом на придбання предмету іпотеки.

Ч.3 ст. 2 ст.49 Закону № 898-IV в редакції від 7 серпня 2011 року визначено, якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим ч.1 цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

Доказів припинення іпотеки на підставі судового рішення суду не надано.

Повноваження державного виконавця на здійснення повторної уцінки передбачені ч.5 ст.62 Закону № 606-XIV, відповідно до якої у разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

Отже, здійснивши другу уцінку предмету іпотеки, державний виконавець не порушив вимоги законодавства України.

Суд погоджується з твердженням представника Відповідача стосовно того, що можливість другої уцінки, передбачена ч.5 ст.62 Закону № 606-XIV, не суперечить положенням ст.49 Закону № 898-IV в редакції від 7 серпня 2011 року, а лише доповнює їх, надаючи можливість виконати виконавчий документ.

Заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовних вимог без задоволення, оскільки Відповідачем доведено, що здійснюючи повторну уцінку предмету іпотеки, державний виконавець діяв з дотриманням критеріїв, наведених в ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення увалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки Відповідачем - суб'єктом владних повноважень не були понесені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, суд дійшов висновку, що судові витрати не підлягають стягненню з Позивача.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області про визнати протиправними дій щодо проведення другої уцінки по виконавчому провадженню № 25469391 щодо арештованого нерухомого майна - нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, та про скасування акта про зниження вартості майна по виконавчому провадженню № 25469391 від 27 червня 2012 року, відповідно до якого вартість арештованого майна склала 263 268,50 грн. - відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 30 серпня 2012 року.

Постанова складена у повному обсязі і підписана 4 вересня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.