КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2012 № 11/050-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Яковлєва М.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: представник - Шпортило Я.І. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.», м. Київ

на рішення Господарського суду Київської області від 20.06.2012 р.

у справі № 11/050-12 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.», м. Київ

до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», м. Бориспіль Київської області

про визнання недійсним договору поставки,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та, з врахуванням уточнення позовних вимог, остаточно просило:

- визнати недійсним Господарський договір поставки № 02.2-14/4.3-18 від 28.04.2010 р. з усіма його додатками,

- визнати фіктивними правочинами Господарський договір поставки № 02.2-14/4.3-18 від 28.04.2010 р. з усіма його додатками,

- визнати додаткову угоду № 1 від 05.08.2010 р. про зміни до Господарського договору поставки № 02.2-14/4.3-18 від 28.04.2010 р. укладеною під впливом помилки,

- застосувати наслідки недійсності Господарського договору поставки № 02.2-14/4.3-18 від 28.04.2010 р. у вигляді повернення Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» Товариству з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» 52,910 тони бензину марки А-95 (ДСТУ 4063-2011), 399,306 тони палива дизельної марки Л-0.20-62 (ДСТУ 3868-99) з одночасним поверненням Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» усіх отриманих за спірним договором коштів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.06.2012 р. у справі № 11/050-12 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому зазначив про необхідність ознайомлення з матеріалами справи.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Колегія суддів відхиляє клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оскільки у останнього було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, однак своїм правом на ознайомлення зі справою позивач не скористався.

Неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2010 р. між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» (Постачальник) на підставі протоколу засідання тендерного комітету Замовника від 08.04.2010 р. № 10-02-247 укладено господарський договір поставки № 02.2-14/4.3-18 (Договір).

У відповідності до п. 1.1 Договору постачальник постачає продукти нафто перероблення рідкі (бензин, паливо дизельне) на умовах DDP (08307, Київська область, м. Бориспіль, ДП МА «Бориспіль») відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2000, виданих Міжнародною торговою палатою під № 560, а Замовник приймає та оплачує, в асортименті, кількості та за ціною згідно зі Спеціфікацією.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що його невід'ємними частинами є Додаток № 1 - Пам'ятка стороннім організаціям, що працюють на території ДП «МА «Бориспіль», Додаток № 2 - Інструкція від 20.09.2006 р. № ТД-01-07-280 з організації провадження та діловодства у справах про порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху на території ДП «МА «Бориспіль».

Згідно п. 2.1 Договору, Ціна Товару включає в себе ціну Товару, вартість всіх затрат з транспортування Товару Постачальником до місця передачі Товару Постачальником Замовнику та становить на Бензин марки А-95 у кількості 60 тон - 552 600,00 грн., включаючи ПДВ 20 % - 92 100,00 грн., за паливо дизельне Л-0,20-62 у кількості 400 тон - 3 000 000,00 грн., ПДВ 20 % - 500 000,00 грн. Разом ціна договору становить 3 552 600,00 грн., включаючи ПДВ 20 % - 592 100,00 грн.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Заперечуючи дійсність господарського договору поставки від 28.04.2010 р. № 02.2-14/4.3-18 позивач посилається на те, що Договір від імені відповідача підписаний не уповноваженою на це особою - генеральним директором ДП «МА «Бориспіль» Шахсуваровим Б.Р., вважає, що відповідач не надав доказів, що останній має право на підпис договору.

Однак, дане твердження позивача спростовується статутом ДП «МА «Бориспіль» в редакції 2008 р., наказами про призначення Шахсуварова Б.Р. з 25.09.2008 р. генеральним директором відповідача від 24.09.2008 р. № 1180 та від 25.09.2008 р. № 11-07-789/п, копії яких долучено до матеріалів справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 527 Цивільного кодексу України кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача на адресу відповідача з запитом про підтвердження повноважень генерального директора.

Договір від 28.04.2010 року № 02.2-14/4.3-18 укладено між сторонами за результатами процедури відкритих торгів відповідно до Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2009 року № 921 (Положення).

Відповідно до п.п. 13, 14 Положення, процедура закупівлі здійснюється лише після публікації оголошення про заплановану закупівлю.

Таке оголошення було подано відповідачем 15.02.2010 року та проведено процедуру відкритих торгів, за результатом якої укладено спірний договір.

Таким чином, відповідач вчинив дії, які були направлені на забезпечення внутрішніх потреб підприємства у паливно-мастильних матеріалах та вказує на існування волевиявлення, що відповідає внутрішній волі.

Відповідно до п. 84 Положення, договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору до повного виконання зобов'язань сторонами, крім коригування ціни договору підряду в будівництві відповідно до будівельних норм.

Думка позивача, що Договір підлягав приведенню у відповідність до вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року № 2289 є необґрунтованою та безпідставною.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Дане тлумачення міститься у Рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України.

Договір від 28.04.2010 року № 02.2-14/4.3-18 укладений в письмовій формі з дотриманням вимог Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, що відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Посилання позивача на несвоєчасне направлення Заявок на постачання нафтопродуктів ніяким чином не впливає на недійсність Договору від 28.04.2010 р. № 02.2-14/4.3-18.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає правомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов спірного договору, оскільки вказаний договір містить предмет, ціну та строк дії, тощо, підписаний сторонами. Більш того, договір виконувався, та припинив свою дію 01.01.2011 р.

Отже, позовна вимога про визнання Договору недійсним не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою та не доведена позивачем.

У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що Договір від 28.04.2010 р. виконувався сторонами, відбувалась поставка товару, а тому посилання позивача на ст. 234 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про визнання Господарського договору поставки від 28.04.2010 р. № 02.2-14/4.3-18 з усіма додатками фіктивним слід відмовити.

Позовна вимога про застосування наслідків недійсності правочину є похідної від вимоги про визнання Господарського договору поставки від 28.04.2010 р. недійсним, а тому задоволенню також не підлягає з огляду на відсутність підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Щодо вимог про визнання додаткової угоди № 1 від 05.08.2010 р. про зміни до Господарського договору поставки № 02.2-14/4.3-18 від 28.04.2010 р. укладеною під впливом помилки колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Позивачем до матеріалів справи надано ксерокопію Додаткової угоди № 1 про зміни до Господарського договору поставки № 02.2-14/4.3-18 від 28.04.2010 р., у якій зазначено, що сторони досягли взаємної згоди внести зміни до розділу 10 «Відповідальністю Сторін».

Надаючи оцінку даній угоді колегія суддів зазначає, що у її вступній частині не зазначено дату її укладання, на другій сторінці угоди вказано «5.6 Ця додаткова угода є невід'ємною частиною Господарського договору поставки від 12.07.2010 р. № 02.2-14/4.3-56». У реквізитах сторін вказано: Замовник - ДП «МА «Бориспіль», Постачальник - ТОВ «Нафто-Комерц». Найменування та реквізити постачальника ТОВ «Нафта-Комерц» перекреслено та нижче рукописним текстом дописано найменування та реквізити ТОВ «Ю.С.А.».

Відповідач у своїх письмових поясненнях взагалі заперечує наявність такої додаткової угоди та вказує на те, що сторінка 2 наданої позивачем додаткової угоди № 1 взята з додаткової угоди, що підготовлена до договору поставки від 12.07.2010 р. № 02.2-14/4.3-56 між ДП «МА «Бориспіль» та ТОВ «Нафто-Комерц».

До того ж, визнання п. 10.1 договору поставки від 28.04.2010 р. було предметом розгляду у справі № 25/011-11 та рішенням Господарського суду Київської області від 31.05.2011 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 р. та постановою Вищого господарського суду від 08.11.2011 р., у позові було відмовлено.

За таких обставин, колегія суддів критично ставиться до наданої позивачем ксерокопії Додаткової угоди № 1 про зміни до Господарського договору поставки № 02.2-14/4.3-18 від 28.04.2010 р. та зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів її укладення між ДП «МА «Бориспіль» та ТОВ «Ю.С.А.».

Крім того, позивачем взагалі не наведено яку саме помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін припустився позивач.

Отже, у задоволенні позовної вимоги про визнання додаткової угоди № 1 до господарського договору поставки № 02.2-14/4.3-18 від 28.04.2010 р. укладеною під впливом помилки слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в позові повністю, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.06.2012 р. у справі № 11/050-12 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 11/050-12 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Куксов В.В.

Судді Авдеєв П.В.

Яковлєв М.Л.