Справа № 33-ц-378 Головуючий у 1 ін ст. Клюба В.В.
Категорія: 28 Суддя-доповідач Оніпко О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2007 р. м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі суддів:
Собіни І.М. ., Оніпко О.В., Ковалевича С.П.
розглянувши в попередньому засіданні справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним,
встановила:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним. В позові вказала, що 14 березня 2000 року подарувала половину будинку своєму чоловікові, який 19 лютого 2001 року без її відома і згоди уклав з ОСОБА_2 договір довічного утримання. Відповідач умов договору не виконував, оскільки не надавав матеріальної допомоги її чоловікові.
Рішенням Галицького районного суду від 08 листопада 2005 року позов задоволено. Оспорюваний договір довічного утримання визнано недійсним.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано і постановлено нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні її позову до ОСОБА_2
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду від 20 січня 2006 року та залишити в силі рішення Галицького Районного суду від 08 листопада 2005 року. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не в повному об'ємі були досліджені докази та матеріали справи.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постановляючи рішення, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відповідно до вимог ст. 113 ЦК України (згідно Кодексу 1963 Року, що був чинний на той момент) кожний учасник спільної власності має право на оплатне чи безоплатне відчуження своєї частини у спільному майні. Дана стаття не зобов'язує особу, яка укладає такий договір, повідомляти про це інших учасників спільної часткової власності і їх згоди не потрібно. ОСОБА_3 був власником частини будинку і вправі був розпорядитися нею на свій розсуд. Окрім того, нотаріус, який посвідчував договір довічного утримання дотримався Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Суд першої інстанції не вправі був визнавати договір недійсним.
2
Відповідно до ч.2 ст.324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення.
Згідно ст.335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до положень ст.337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що судові рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, і доводи скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ» від 22 лютого 2007 року, ст. ст.333, 335-336, 338, 343, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення апеляційного суду Івано-франківської області від 20 січня 2006 року залишити без зміни.