Справа № Провадження №22-ц-2990/12 22-ц/1090/3607/12 Головуючий у І інстанціїВолчко А.Я.

Категорія26Доповідач у 2 інстанції Рудніченко

01.10.2012

УХВАЛА

Іменем України

12 вересня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Олійника В.І.,

суддів Рудніченко О.М., Касьяненко Л.І.,

при секретарі Бевзюк М.М.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_3 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання заповіту удаваним, визнання заповіту недійсним, визнання недійсним договору позики,-

в с т а н о в и л а:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 08 грудня 2007 року ОСОБА_2 на піддставі договору позики, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 5816, отримала від нього грошову позику в розмірі 206 545 грн., що на день надання позики складало еквівалент 40 900 доларів США.

Відповідно до п. 2.1 Договору позики факт отримання ОСОБА_2 позики підтверджується розпискою, власноручно написаною нею в момент передачі їй суми позики.

Так, на підтвердження факту отримання позики ОСОБА_2 було написано власноруч розписку від 08 грудня 2007 року на суму 206 545 грн., що на день надання позики складало еквівалент 40 900 доларів США.

Кінцева дата повернення позики згідно з п. 3.1 Договору позики - 08 червня 2008 року. ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_2 повідомлення-вимогу від 17 грудня 2010 року, яке остання залишила без відповіді.

Як вважає позивач ОСОБА_4, не виконуючи свої зобов'язання щодо повернення позики та порушуючи умови Договору позики, відповідачка ОСОБА_2 порушила його права та законні інтереси, хоча ОСОБА_4 свої зобов'язання виконав у повному обсязі.

Посилаючись на викладене просив суд з урахуванням уточнень: стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг в розмірі 206 545 грн., інфляційні втрати в розмірі 73 350 грн. 93 коп., З % річних від суми заборгованості, що складає 23 851 грн. 70 коп., судовий збір у розмірі 1 700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з позовом ОСОБА_4, відповідачка ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання заповіту удаваним, визнання недійсними заповіту, визнання недійсним договору позики.

Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що 08 грудня 2007 року в с. Демидів Вишгородського району Київської області її батько ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_4 земельний пай площею 1,97 га ІНФОРМАЦІЯ_1 батько ОСОБА_2 помер.

Також, окрім вказаного заповіту, 08 грудня 2007 року в м. Києві між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений та нотаріально посвідчений договір позики грошей у сумі, яка дорівнює ціні земельного паю - 206 545 грн., які позивач ОСОБА_2 одержала як плату за земельний пай і видала відповідачу ОСОБА_4 розписку.

Тому ОСОБА_2 з врахуванням уточнень просила суд: визнати недійсним посвідчений секретарем Демидівської сільської ради заповіт, вчинений ОСОБА_6 08 грудня 2007 року в с. Демидів Вишгородського району Київської власті, про передачу у спадщину ОСОБА_4 сертифікату на право земельної частки (паю) РН 366405 від 23 лютого 2001 року за № 65, що перебуває у колективній власності ВАМ ім. Васильєва розміром 1,97 га; встановити цей же заповіт удаваним, який приховує договір купівлі-продажу цієї земельної частки (паю) за 206 545 грн., що насправді вчинений покупцем ОСОБА_4 та продавцем ОСОБА_6, тобто таким, що приховує передачу цього паю покупцю; визнати дійсним прийняття 18 квітня 2008 року спадщини ОСОБА_4 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 на підставі сертифікату на право земельної частки (паю) РН № 366405 від 23 лютого 2001 року за № 65, що перебуває у колективній власності ВАТ ім. Васильєва розміром 1,97 га; встановити це ж прийняття спадщини удаваним, яке приховує договір купівлі-продажу цієї земельної частки (паю) за 206 545 грн., що насправді вчинений покупцем ОСОБА_4 та продавцем ОСОБА_6, тобто таким, що приховує прийняття цього паю покупцем; визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 5816 договір позики розміром 206 545 грн. від 8 грудня 2007 року, вчинений ОСОБА_4 та ОСОБА_2; встановити цей же договір удаваним, який приховує договір купівлі-продажу земельної частки (паю), що насправді вчинений покупцем ОСОБА_4 та продавцем ОСОБА_6, тобто таким, що приховує сплату ціни цього паю розміром 206 545 грн. представнику продавця ОСОБА_2; для вимог визнання недійсним заповіту та позики початком перебігу загальної позовної давності вважати 17 грудня 2010 року, тобто день, коли ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 з повідомленням-вимогою повернути гроші, які вона не позичала.

Рішенням Києво -Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2012 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму заборгованості за договором позики в розмірі 303 743 грн. 63 коп., а також судовий збір у розмірі 700 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання заповіту удаваним, визнання недійсними заповіту, визнання недійсним договору позики - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник відповідача звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просив, рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічної позовної заяви.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача, осіб, які з`явилися на розгляд вказаної справи, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, по наступним підставам.

Встановлено, що 08 грудня 2007 року батько ОСОБА_2 ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений секретарем Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області Івановою Л.Д. Згідно вказаного заповіту останній заповідав у власність ОСОБА_4 сертифікат на право земельної частки (пай) РН № 366405 від 23 лютого 2001 року за № 65, що розташована у колективній власності Відкритого акціонерного товариства ім.. Васильєва розміром 1,97 га. (а.с. 54).

Крім того, встановлено, що 08 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладеного договір позики грошових коштів у розмірі 206 545 грн., що на день підписання договору складає еквівалент 40 900 доларів США відповідно до курсу НБУ (а.с. 10-11).

Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 5816. У відповідності до п. 3.1 даного договору позичальник зобов'язується повернути позику позикодавцеві готівкою в строк до восьмого червня 2008 року (включно).

Крім того, до даного договору позики грошових коштів ОСОБА_2 надала розписку ОСОБА_4 про отримання у останнього грошових коштів у сумі 206 545 грн. (а.с. 12)

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько ОСОБА_2 ОСОБА_6 помер (а.с. 89).

ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 за вище згаданим заповітом шляхом подачі до Вишгородської районної державної нотаріальної контори заяви № 590 від 18 квітня 2008 року (а.с. 112).

ОСОБА_8, дружина померлого ОСОБА_6 (а.с. 90), та мати ОСОБА_2, прийняла спадщину після смерті чоловіка, проживаючи на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем, а згодом подавши до Вишгородської районної державної нотаріальної контори заяву № 926 від 31 серпня 2009 року (а.с.143).

ОСОБА_2, як дочка померлого ОСОБА_6, підтвердила свою відмову від спадщини заявою до Вишгородської районної державної нотаріальної контори № 927 від 31 серпня 2009 року (а.с.144).

31 серпня 2009 року державним нотаріусом Вишгородської державної нотаріальної контори Єременко Т.М. було видано на ім'я ОСОБА_4 свідоцтво за реєстровим №1-3333 про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 на земельну частку (пай) площею 1.97 га, яка перебуває у колективній власності ВАМ ім. Васильєва, с. Демидів Вишгородського району Київської області.

Син померлого ОСОБА_10 теж підтвердив свою відмову від спадщини заявою до Вишгородської районної державної нотаріальної контори від 01 вересня 2009 року.

24 вересня 2009 року державним нотаріусом Вишгородської державної нотаріальної контори Єременко Т.М. було видано на ім'я ОСОБА_8 свідоцтва за реєстровими № 1-3407, 1-3410, 1-3413 про право на спадщину за законом на земельні ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1, та грошові внески, що знаходяться на зберіганні в Ощадному банку.

Відповідно до рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 квітня 2009 року за ОСОБА_8 було визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6, а саме: на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Даним рішенням також було встановлено, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 стали ОСОБА_8 та ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_12, проте ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_12 від прийняття спадщини відмовились.

03 листопада 2010 року ОСОБА_2 звернулась до Києво - Святошинського РВ ГУ МВС раїни в Київській області із заявою про те, що ОСОБА_4 вимагає у неї повернути гроші, а він їй поверне земельний пай, який купив у неї.

07 грудня 2010 року ОСОБА_2 звернулась до Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про те, що в 2007 році ОСОБА_4 шахрайським шляхом заволодів земельним паєм її батька.

За результатами розгляду цієї заяви дільничний інспектор Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві постановою від 15 грудня 2010 року відмовив у порушенні кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

17 грудня 2010 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 з повідомленням-вимогою негайно виконати вимоги договору позики від 08 грудня 2007 року, а саме сплатити 106 545 грн. (а.с. 13)

Відповідно ст. 203 ЦК України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення,правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За ст.257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Крім того, за ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до змісту ст. 267 ЦК України пропуск позовної давності за наявності відповідної заяви до суду від відповідача про застосування строків позовної давності має наслідком відмову у зволенні позову.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст.610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, і позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку,що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно зі ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Ухвалюючи у справі рішення, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків, з якими погоджується і колегія суддів, що оскільки не було доведено неправомірність договору позики, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 08 грудня 2007 року, зобов'язання за цим договором ОСОБА_2 не виконала, є всі підстави для стягнення з неї всієї суми позичених коштів, а також інфляційні втрати та 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Доводи апеляційної скарги, що заповіт від 08 грудня 2007 року вчинений ОСОБА_6 про передачу земельного паю у спадщину ОСОБА_4, є нікчемним оскільки складений з порушенням форми, колегія судді не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Наявна в матеріалах справи копія заповіту засвідчує, що заповіт вчинений у відповідності до положень ст. 1247 ЦК України а тому не може бути визнаний нічним з підстав зазначених в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги, щодо недійсності заповіту від 08 грудня 2007 року, суперечать попереднім доводам апелянта, щодо удаваності та нікчемності вказаного заповіту. Оскільки доказів у підтвердження недійсності заповіту чи його удаваності ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано не було.

Крім того, відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

А тому, в разі укладення договору купівлі -продажу земельної ділянки вказаний договір повинен був бути зареєстрованим та нотаріально -посвідчений.

Щодо доводів апеляційної скарги, що договір купівлі -продажу земельної частки (паю) було приховано заповітом та договором позики грошових коштів, вони є не обґрунтованими. Так, заповіт було складено ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4, тоді як договір позики було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що те, що ОСОБА_13 у день складання оспорюваних договору позики та заповіту вносила до банку на власний рахунок 40 000 доларів США ніяким чином не стосується вказаного спору, оскільки вона не була стороною у жодному з правочинів, щодо яких виник спір.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не ґрунтуються на нормах закону та наявних в матеріалах справи доказах.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно, повно, об'єктивно та всебічно встановлені обставини справи, характер спірних правовідносин, наданим доказам дана належна правова оцінка, на підставі чого судом ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для скасування якого за апеляційною скаргою немає.

Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції ухвалено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів, відповідно до ст. 308 ЦПК України, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 313 -315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Києво -Святошинського районного суду Київської області від 26 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: