Справа № 2208/309/11
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2012 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючої судді Варвус Ю.Д.,
суддів: Купельського А.В., Пастощука М.М.
при секретарі: Бондарі О.В.
за участю: апелянта ОСОБА_1 його представника ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності на 1/2 частину майна, створеного під час спільної сумісної діяльності,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2010 року ОСОБА_1, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначав, що 7 березня 2002 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони зобов'язались побудувати цех по переробці м'яса та виробництву ковбасних виробів. За цим договором на ОСОБА_4 покладались обов'язки забезпечення будівництва, розрахунки з працівниками спільними коштами сторін та оформлення технічної документації, а ОСОБА_1 був зобов'язаний організувати будівництво цеху та забезпечити роботи необхідними будівельними матеріалами. Також договором було передбачено, що всі рішення приймаються за згодою сторін, всі внески сторін, а також майно, створене або придбане сторонами під час сумісної діяльності, складає їх спільну власність. 28 квітня 2005 року ОСОБА_4 здав цех в експлуатацію, а договором від 5 липня 2005 року подарував його своїй дружині -відповідачці ОСОБА_5, про що не повідомив позивача ОСОБА_1, чим грубо порушив права останнього та умови договору про їх спільну діяльність.
Спільне майно, що належало позивачу та відповідачу, описано актом від 15 лютого 2006 року.
___________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції: Семенюк В.В. Провадження № 22ц/2290/1819/12
Доповідач: Купельський А.В. Категорія: 21
Крім того, у період з грудня 2008 року по лютий 2009 року під час розгляду справи №2-09 ОСОБА_4 було частково визнано, що за ним існує борг перед позивачем, та визнає весь борг лише тоді, коли ОСОБА_1 надасть документи, які б підтверджували його участь у проведенні реконструкції цеху.
Оскільки відповідач вирішувати питання про спільну діяльність не бажає, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд поновити строк на звернення до суду, визнати договір дарування приміщень цеху від 5 липня 2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, частково недійсним, визнати за ним право власності на 1/2 частину комплексу, цеху переробки сільськогосподарської продукції по АДРЕСА_1, стягнути з відповідачів солідарно на його користь оплату державного мита та оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, залишити без розгляду раніше заявлену вимогу про визнання 1/2 майна згідно акту від 15 лютого 2006 року.
Ухвалою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 червня 2012 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позову про визнання за ним права власності на 1/2 частину майна виробничого комплексу по переробці м'яса, згідно акту опису й арешту майна серії АА №544021 від 15 лютого 2006 року залишено без розгляду.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 червня 2012 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити його позовні вимоги в повному обсязі.
Вважає, що судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають суттєве значення, грубо порушено норми цивільного судочинства, що призвело до прийняття незаконного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права.
Не погоджується з висновками суду, що позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, що на момент дарування цеху ОСОБА_4 був єдиним власником спірного комплексу, та що ним пропущено строк позовної давності, оскільки залишення позову без розгляду не зупиняє перебіг позовної давності.
Посилається на те, що на підтвердження того, що між позивачем та ОСОБА_4 була усна домовленість про спільну діяльність при реконструкції та будівництві комплексу, цеху по переробці с/г продукції у судовому засіданні були допитані свідки, а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які зазначали, що вони були присутні під час домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_4. що при цьому сторони розподілили обов'язки. Також у суді були допитані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, які також зазначали, що їм було відомо про домовленість між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та при цьому ОСОБА_9 позичив у борг ОСОБА_1 10 000 доларів США.
Також апелянт на підтвердження того, що ним виконувались обов'язки згідно усної домовленості про спільну діяльність відмічає, що ним у судовому засіданні були надані оригінали платіжних документів про придбання ним будівельних матеріалів, які судом були оглянуті та їх копії долучені до матеріалів справи.
Усе це свідчить про те, що ОСОБА_4 не поставив ОСОБА_1 до відома, що комплекс цеху по переробці сільськогосподарської продукції, прийнятий в експлуатацію, зареєстрований у Кам'янець-Подільському МБТІ, був подарований його дружині, чим грубо було порушено домовленість щодо умов договору про спільну діяльність.
Звернувшись до місцевого суду у 2006 році за захистом своїх прав, під час розгляду справи в діях ОСОБА_4 вбачались ознаки злочину, передбаченого ст. 190 КК України, у зв'язку з чим ним подана до суду заява про залишення його позову без розгляду. 30 жовтня 2009 року місцевим судом постанова про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 була скасована та матеріали були направлені до Кам'янець-Подільського МВ УМВС України для проведення досудової перевірки, в результаті якої встановлено, що це є цивільно-правові відносини.
Апелянт не погоджується з тим, що суд першої інстанції в якості доказу по справі взяв пояснення представника ОСОБА_5, хоча остання не знала і не могла знати про домовленість між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про реконструкцію та будівництво комплексу, а тим більше яким чином після реконструкції повинен був пройти розподіл комплексу та витрат на його реконструкцію та будівництво. Крім того, представник ОСОБА_5 не мав права давати оцінку показанням свідків, оскільки ОСОБА_5 не було під час реконструкції та будівництва комплексу. На думку апелянта, представник ОСОБА_5 міг лише заперечувати в частині визнання договору дарування недійсним.
ОСОБА_1 у своїй скарзі вказує, що в рішенні суду не зазначено, на яких підставах йому відмовлено в поновленні строку звернення до суду, тим більше, що відмовляючи у позовних вимогах суд виходив з норм матеріального права та при цьому будь-яких посилань відмови у зв'язку з пропущеним строком не ставив і тому можна вважати, що судом строк був поновлений.
Суд першої інстанції при прийнятті рішення посилався на вимоги ст. 368 ЦК України в редакції 2004 року, хоча правовідносини між апелянтом та ОСОБА_4 виникли у 2003 році та регулюються ст. ст. 430-433 ЦК України в редакції 1963 року. Крім того, ці правовідносини мають регулюватись Законом України «Про власність».
До того ж, як відмічає апелянт, суд, грубо порушуючи норми цивільного права, проігнорував факт, встановлений органами слідства, що будівництво велось спільно і відповідач постанову про відмову в порушенні кримінальної справи не оскаржив. Таким чином суд зробив свої висновки на припущеннях та догадках, нехтуючи показаннями свідіків та доказами придбання позивачем будівельних матеріалів.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що у серпні 2004 року ОСОБА_4 звернувся до виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради про надання дозволу на виготовлення проектної документації на реконструкцію приміщення по АДРЕСА_1 під цех по переробці сільськогосподарської продукції.
30 грудня 2004 року рішенням виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради №2655 йому дозволено відбудову втраченої забудови по АДРЕСА_1 під цех переробки сільськогосподарської продукції.
Рішенням виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради №2655 від 30 грудня 2005 затверджено акти державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених реконструкцією приміщень під цех переробки сільськогосподарської продукції та 16 травня того ж року проведено реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майна та видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на комплекс, цех переробки сільськогосподарської продукції загальною площею 1282,6 кв. м.
5 липня 2005 року ОСОБА_4 зазначений комплекс подарував ОСОБА_5
Відмовляючи у позові суд виходив з того, що наданий позивачем договір про спільну діяльність від 7 березня 2002 року не підписаний сторонами і не зареєстрований у належному порядку, а тому не прийняв його як належний доказ. Надані позивачем суду копії розписок, написаних ОСОБА_4 на початку квітня 2005 року, коли об'єкт готувався до прийняття в експлуатацію, суд оцінив як доказ того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виникли боргові відносини, оскільки останнім вказана сума 131 440 грн., як борг, а не спільна діяльність. До того ж ОСОБА_1 отримав від відповідача 24 800 доларів США, що станом на квітень 2005 року еквівалентно сумі 131 440 грн.
У рішенні суду зазначено, що позовні вимоги не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а допустимі докази позивача щодо спільної сумісної діяльності є суперечливими та такими, що не відповідають матеріалам справи, тому не можуть бути задоволені судом. Суд зазначив, що позовні вимоги в частині визнання частково недійсним договору дарування від 5 липня 2005 року також задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_4 на момент дарування був єдиним власником спірного комплексу. Крім того, суд зробив висновок, що позивачем пропущений строк позовної давності, так як залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності відповідно до ст. 265 ЦК України.
З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, оскільки позивач не навів обставин, які б свідчили про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним.
Посилання апелянта, що висновки суду, що на момент дарування цеху ОСОБА_4 був єдиним власником спірного комплексу, та що ним пропущено строк позовної давності, оскільки залишення позову без розгляду не зупиняє перебіг позовної давності, ґрунтуються на припущеннях спростовуються матеріалами справи та вимогами ст. 265 ЦК України.
Не може бути підставою для скасування рішення суду посилання апелянта, що про наявність між ним та ОСОБА_4 усної домовленість про спільну діяльність при реконструкції та будівництві комплексу, цеху по переробці с/г продукції у судовому засіданні підтвердили свідки, оскільки позивач не надав належних доказів наявності такого договору, а наданий договір не підписаний.
Посилання апелянта, про те що суд першої інстанції при прийнятті рішення посилався на вимоги ст. 368 ЦК України в редакції 2004 року, хоча правовідносини між апелянтом та ОСОБА_4 виникли у 2003 році та регулюються ст. ст. 430-433 ЦК України в редакції 1963 року та Законом України «Про власність»є необґрунтованим. Вимоги норм зазначених законів аналогічні і не містять норм, що підтверджують вимоги позивача.
Інші доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча: /підпис/ Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду А.В. Купельський